Перегляд вихідного коду сторінки Міус-фронт

{{unibox}}

'''Міу́с-фронт'''&nbsp;— укріплений [[Лінія оборони|оборонний рубіж]] в часи [[Друга Світова війна|Другої світової війни]], створений німецькими військами на річці [[Міус (річка)|Міус]] у грудні 1941. Радянські війська двічі намагалися прорвати цей рубіж: з грудня 1941 по липень 1942, та з лютого по серпень 1943. Їм це вдалося лише в серпні [[1943]] в ході [[Донбаська операція (1943)|Донбаської наступальної операції]], коли війська [[Південний фронт (Велика Вітчизняна війна)|Південного фронту]] прорвали німецький рубіж оборони в районі селища [[Куйбишеве (Куйбишевський район)|Куйбишевого]].

== Опис укріплень ==
Основна [[лінія оборони]] починалася біля берегів [[Азовське море|Азовського моря]] на схід від [[Таганрог]]а, потім проходила по річці [[Міус]], що і дало назву лінії. 
  
Глибина укріплень лінії місцями доходила до 11 кілометрів. Уздовж р. Міус лінія проходила по правому, тобто високому березі річки. Також були використані обриви, висоти, яри і скелі, характерні для даної ділянки [[Донецький кряж|Донецького кряжу]]. У тому числі, в систему оборони входив [[курган]] [[Саур-могила]]&nbsp;— пануюча висота<ref>висота кургану 277, 9 метрів, одна з високих точок донецького кряжа</ref> поблизу с. [[Саурівка]] в [[Шахтарський район|Шахтарському районі]] Донецької області. 
  
Всього для оборони була залучено близько 800 населених пунктів в смузі завширшки 45—50 кілометрів<ref name="Second_line">. 
  
Друга лінія оборони проходила правими берегами річок [[Глечик (річка)|Глечик]] і [[Мокрий Яланчик]] і через населені пункти Червоний Кут, [[Мануйлівка (Шахтарський район)|Мануйлівка]], [[Андріївка (Сніжнянська міськрада)|Андріївка]]. 
  
Третя лінія оборони проходіла по правому березі річки [[Кальміус]], на схід від [[Донецьк|Сталіно]], [[Макіївка|Макіївки]] і [[Горлівка|Горлівки]]. Проте ці укріплення в боях залучені не були</ref>. 
  
Для спорудження укріплень використовувалися рейки, ліс із складів на шахтах, розбиралися доми місцевих жителів. Примусово використовувалася праця жінок, дітей і людей похилого віку<ref name="путівник"> Джерело: {{книга|автор=Олейников М.Я.|заголовок=Саур-могила. Путівник|місце=Донецьк|видавництво=«Донбас»|рік= 1976|сторінки=8|наклад=25 000}}</ref>. 
  
Були споруджені ряди [[дот]]ів і [[дзот]]ів [[кулемет]]ні гнізда і гнізда [[Самохідна артилерія|самохідної артилерії]]. Використовувалися кочівні глухі доти зі сталі&nbsp;— «краби». Були заміновані поля, прориті [[траншея|траншеї]], протитанкові рови і виставлені дротяні загородження. Ширина [[мінне поле|мінних полів]] була не менше 200 метрів. Щільність дотів і дзотів доходила до 20—30 на квадратний кілометр.

== Осінь 1941 ==
[[Файл:Map Operation Typhoon.jpg|thumb|right|350px|серпень-грудень 1941]]

На рубіж р. Міус німецька армія ([[1-ша танкова армія (Третій Рейх)|танкова група Клейста]]) вийшла в середині жовтня 1941: [[17 жовтня]] був здобутий [[Таганрог]]. Осіннє [[бездоріжжя]] і виснаження запасів пального змусили затримати просування<ref name="Irving 77"> David Irving, «Hitler's War», Viking Adult (1977) ISBN 0-670-37412-1 ISBN 978-0-670-37412-0 </ref>. Командувач [[Група армій «Південь»|групи «Південь»]] фельдмаршал [[Герд фон Рундштедт]] вважав, що напередодні зими продовжувати наступ не варто. Тому було почато спорудження лінії укріплень на р. Міус<ref>С. Мітчем, «Фельдмаршали Гітлера», Смоленськ «Русич» 1999, стор. 396</ref>. Проте [[Гітлер]] наполіг на продовженні наступу, і [[17 листопада]] танки Клейста рушили на Ростов. За тиждень наполегливих боїв оборона Червоної Армії була зломлена, і в ніч на [[20 листопада]] німецькі війська увійшли до міста. 
  
У повній відповідності з передбаченням Рундштедта, сил для утримання міста не вистачило і вже [[28 листопада]] радянські війська під командуванням [[Тимошенко Семен Костянтинович|С.&nbsp;К.&nbsp;Тимошенко]] після наполегливого і кровопролитного бою знов зайняли Ростов. Рундштедт запросив дозволу Гітлера відвести війська на підготовлений рубіж оборони на р. [[Міус (річка)|Міус]], але дозволу не отримав. Проте наказ до відходу був відданий, через що того ж дня [[Герд фон Рундштедт|Рундштедт]] був усунений від командування. Новий командувач групою «Південь» [[Вальтер фон Райхенау]], прибувши на місце, підтвердив наказ до відступу. Рубіж Міуса частини [[17-та армія (Третій Рейх)|17-й польовій армії]] утримували всю весну наступного 1942 аж до початку [[Битва за Кавказ (1942—1943)|наступу на Кавказ]]<ref name="1.Gebirgsjäger-Division">У складі сил, що обороняли Міус-фронт в зимою-навесні 1942 була і [[1-ша гірська дивізія (Третій Рейх)|1-ша гірсько-піхотна дивізія]] [http://www.feldgrau.com/GebDiv.php?ID=1] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140522054722/http://www.feldgrau.com/GebDiv.php?ID=1 |date=2014-05-22 }}</ref>.
  
== Зима 1942/43 ==
[[Файл:Ww2 map25 Dec42 Feb43.jpg|thumb|right|350px|Зима 1942-43]]

Оборона вермахту на Міус-фронті продовжувалася до липня 1942, коли після провалу [[Харківська операція 1942|наступу Червоної Армії під Харковом]] німецьке командування почало [[Битва  за Кавказ (1942—1943)|наступ на Кубань і Кавказ]]. [[24 липня]] частини [[17-та армія (Третій Рейх)|17-й армії]] знов увійшли до Ростова. Цього разу радянські війська не надали ворогові належного опору, що було відмічене в тексті відомого [[Наказ № 227|наказу НКО №&nbsp;227]]&nbsp;— «Ні кроку назад!». 
  
Після оточення [[6-та армія (Третій Рейх)|6-й армії Паулюса]] під [[Сталінградська битва|Сталінградом]] у грудні 1942 року, частинам вермахту на Кубані і Північному Кавказі ([[Група армій «A»#Східноєвропейський театр|група армій «А»]]) загрожувало [[оточення]], оскільки частини Червоної Армії, що перебували в районі [[Сталінград]]а, виявилися набагато ближчими до [[Ростов-на-Дону|Ростову-на-Дону]], через який проходив зв'язок групи з іншими частинами Східного фронту. 
  
Наказ Гітлера про відступ з Кавказу прийшов 27 грудня 1942, коли сили Червоної Армії вже перебували в небезпечній близькості до Ростова. Наполегливі бої на підступах до міста продовжувалися протягом січня 1943 року. Вермахту все ж таки вдалося стримати натиск Червоної Армії: [[1-ша танкова армія (Третій Рейх)|1-ша танкова]] переправилася через Дон і уникнула оточення. Після цього німецькі війська покинули Ростов-на-Дону ([[14 лютого]] 1943 р.) і знову відійшли на лінію Міус-фронту, де і закріпилися до літа 1943 року<ref name="Manstein">{{Cite web |url=http://militera.lib.ru/memo/german/manstein/index.html |title=Е. фон Манштейн «Загублені  перемоги» |accessdate=1 грудня 2009 |archive-date=1 грудня 2010 |archive-url=https://web.archive.org/web/20101201020629/http://militera.lib.ru/memo/german/manstein/index.html }}</ref>.

== Прорив Міус-фронту ==
[[Файл:Map of dnieper battle grand.jpg|350px|thumb|right|Наступ радянської армії в липні-грудні 1943]] 

Підготовка до прориву Міус-фронту була розпочата в травні 1943. Для розвідки використовувалася [[аерофотозйомка]]. У наступі брали участь з'єднання 5-ї ударної армії [[Південний фронт (Велика Вітчизняна війна)|Південного фронту]].

<!-- 
== Попередні події == 
Для цього були необхідні  дві речі: у районі дій групи «Південь» (як і на всьому фронті) необхідно було вести бій відповідно до оперативних вимог обстановки і мати на меті виснажити ударну силу противника,  але не утримувати  які-небудь області за будь-яку ціну. 

По політичних і військово-економічних міркуваннях Гітлер наполягав на утриманні спочатку Донбасу,  а потім Дніпровської дуги (і одночасно в смузі групи «А» — Кубані і Криму).

Тим самим група «Південь» з її правим флангом спочатку на Міусе і Дінці,  потім — на закруті Дніпра була,  так би мовити,  прикована до такого району,  утримання  якого з оперативної точки зору було помилкою. Уклинюючись далеко на схід у ворожий фронт,  цей район давав противникові можливість провести настання з двох сторін,  причому наші армії мали  у тилу море. Але найважливіше було те,  що в результаті утримання цих виступаючих бастіонів довжина фронту на ділянці групи збільшувалася в рокових для нас масштабах. Для оборони цієї ділянки ми повинні  були використовувати сили,  без яких ми просто не могли обійтися на північному фланзі групи армій. Але якраз тут,  а не в районі Дінця або Дніпра знаходився ключ до рішення оперативної задачі. Якби  Радам удалося розгромити північний фланг групи,  використовуючи свою переважну перевагу [523] у силах,  то цим була б досягнута їх мета — оточення груп «Південь» і «А» біля Чорного моря.
  
Практично кажучи,  то,  як складалася тепер обстановка,  означало наступне: або ми,  якщо це буде необхідно,  добровільно віддамо Донець і Дніпро,  або,  при спробі утримати  ці райони за будь-яку ціну,  ми повинні пожертвувати групами «Південь» і «А».

=== Перше настання === 
Першого удару противника був завданий,  як ми і чекали,  на ділянці  фронту в Донбасі. 
17 липня противник,  як ми вже згадували,  почав настання крупними силами проти 6 армії на Міусе{*4} проти 1 танкової армії на середньому Дінці.  [526] На обох ділянках він глибоко уклинився в нашу оборону,  але йому не удалося здійснити прориву. 6 армія,  ввівши в бій обидва рухливі з'єднання,  залишених як резерв в районі  Дінця,  змогла зупинити наступ противника після того, як він захопив плацдарм шириною близько 20 км. і завглибшки 15 км. на західному березі Міуса північніше Куйбишева.  
  
30 липня  у районі дій 6 армій почалася контратака танків,  що підійшли з північного флангу групи. Вона привела до повного відновлення положення на рубежі Міуса. Співвідношення сил в цьому бою було характерним  для тодішньої обстановки,  але воно ж ще раз показало перевагу німецької армії. Противник мав на своєму плацдармі не менше 16 стрілецьких дивізій,  двох механізованих корпусів,  однієї танкової бригади  і двох протитанкових винищувальних бригад. У нашій же контратаці брало участь лише 4 танкових дивізії,  одна мотодивізія і 2 піхотних дивізії. В результаті своїх атак і німецької контратаки противник  втратив близько 18000 пленнимі,  700 танків,  200 знарядь і 400 протитанкових знарядь. 
=== Білгород === 
3 серпня почався наступ противника,  спочатку на  фронті 4 танкових армії і на ділянці групи Кемпфа на захід від Білгорода. Противникові удалося здійснити прорив на стику обох армій і значно розширити його по глибині і ширині в наступні дні. 4 танкова  армія була відтіснена на захід,  група Кемпфа — на південь,  у напрямку до Харкова. Вже 8 серпня пролом між обома арміями досягав в районі на північний захід від Харкова 55 км. Дорога на Полтаву і далі до  Дніпру був для противника,  мабуть відкритий. 
Обстановка,  проте,  все більше загострювалася. Противник ще більше тіснив на захід 4 танкову армію і мав намір одночасно обійти з  заходу групу Кемпфа у виконаній їм проломи,  щоб оточити її в Харкові. 12 серпня він зробив атаки на нашому фронті східніше і на південний схід від Харкова. Дивізії,  розташовані там на дуже широкому 

-->
Найзапекліші бої відбувалися з [[17 липня]] по [[2 серпня]] 1943 за плацдарм в районі сіла Степанівка<ref>[http://www.germanwarmachine.com/waffenss/1943/themiusfront.html Ваффен СС під Степановкой] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20071214131813/http://www.germanwarmachine.com/waffenss/1943/themiusfront.html |date=14 грудня 2007 }}{{ref-en}}</ref>. 17 липня радянські війська прорвали фронт на 2—6 кілометрів. 18 липня&nbsp;— зайняли рубіж Степанівка&nbsp;— Маринівка. 30 липня в контратаку пішло 100 німецьких танків, вони йшли з боку [[Сніжне|Сніжного]]. [[31 липня]] радянські війська відступили на лівий берег Міуса. 
  
[[28 липня]] 1943 з-під Харкова на Міус-фронт були перекинуті три танкові дивізії СС, хоча за Харків у цей час велися бої. 
  
[[18 серпня]] 1943 почався наступ військ [[Південний фронт (Велика Вітчизняна війна)|Південного фронту]]. Заздалегідь була проведена 70-хвилинна [[Артилерійська підготовка|артпідготовка]], у якій брали участь 1500 артилерійських гармат і мінометів. Після артпідготовки [[5-та ударна армія (СРСР)|5-та ударна армія]] почала наступати. Атакували [[танк]]и, перед ними йшли [[ сапер]]и, які показували проходи в мінних полях, оскільки через пилюку та дим огляд був утруднений і [[танкіст]]и не бачили вішок, встановлених саперами. За танками йшла [[піхота]]. З повітря атаку підтримували [[Іл-2]]&nbsp;— [[штурмовик]]и 7-го авіаційного корпусу. Міус-фронт був прорваний на глибину 8—9 кілометрів. 
  
[[19 серпня]] біля села Куйбишево 4-й Гвардійський мехкорпус під командуванням генерал-лейтенанта [[І. Т. Танасчишин]]а висунувся за [[лінія фронту|лінію фронту]] на 20 кілометрів. Їхні танки підійшли до Амвросіївки. Загалом прорив склав 24 км в глибину і до 16 км по фронту, наблизившись до другої лінії оборони. 
  
20 і [[21 серпня]] в результаті контратак німців радянські війська трохи відступили. 22—26 серпня німецьке командування перекинуло з [[Крим]]у танкову дивізію. Зібравши підрозділи з сусідніх ділянок фронту німці спробували фланговими ударами оточити війська, що наступали. 
  
У ніч на 24 серпня радянські війська пішли в атаку і зайняли села [[Артемівка (Амвросіївський район)|Артемівка]], Кринички, хутір Семенівський. Була зайнята дорога на Таганрог, що позбавило німецькі війська можливості перекидати резерви. 
  
[[27 серпня]] була здобута [[Амвросіївка]], села [[Велике Мішкове]] і [[Благодатне (Амвросіївський район)|Благодатне]]. 
  
[[Штурм]] Саур-могили радянськими військами був розпочатий [[28 серпня]] 1943 року. У штурмі брали участь частини [[96 гвардійська стрілецька дивізія|96 гвардійської стрілецької дивізії]], якою командував гвардії [[полковник]] [[Льовін  Семен  Самуїловіч|Семен Самуїловіч Льовін]]. [[29 серпня]] після артпідготовки радянські війська майже захопили вершину, але контратака німців у напрямі хутора Саурмогильський (тепер село [[Саурівка]]) відтіснила нападників. Висота була узята вранці [[31 серпня]]. Після взяття висоти радянські війська відразу ж продовжили переслідування німецьких військ, що відступали у напрямі Сніжного і Чистяково (тепер [[Торез]]). 
  
Міус-фронт надовго затримав просування Червоної Армії на південному напрямі. Якщо [[Ростов-на-Дону]] був звільнений у лютому [[1943]]&nbsp;р., то [[Таганрог]]&nbsp;— лише [[30 серпня]] [[1943]]&nbsp;р.

== Пам'ять про бої на Міус-фронті ==
Біля селища [[Савурівка (Шахтарського району)]] розташований меморіальний комплекс «[[Саур-могила]]»&nbsp;— висота, за яку в серпні 1943 року велися запеклі між бої з німецькими військами та частинами [[5-та ударна армія (СРСР)|5-ї ударної армії]] [[Південний фронт (Велика Вітчизняна війна)|Південного фронту]]. У 1967—1975 роках на Саур-могилі споруджено меморіальний комплекс на згадку про подвиг радянських солдатів, загиблих при штурмі висоти і прориві німецької оборонної лінії на річці Міус. 
  
У Красному Лучі споруджений [[Міус-фронт (меморіальний комплекс)|меморіальний комплекс «Міус-фронт»]].

== Посилання і примітки ==
{{reflist}}

== Публікації ==
* {{книга 
|заголовок       = Твої визволителі,  Донбас. Нариси,  спогади. 
|відповідальний   = укладач Тепляков Г.В. 
|видання        = 5-те,  доповнене 
|місце          = Донецьк 
|видавництво   = «Донбас» 
|рік            = 1976 
|сторінок        = 423 
|наклад          = 100 000 
}}

* {{книга  
|автор          = Олейников М.Я. 
|заголовок       = Саур-могила. Путівник 
|місце          = Донецьк 
|видавництво    = «Донбас» 
|рік            = 1976 
|сторінок        = 32 
|наклад          = 25 000 
}}

== Посилання ==
* [https://web.archive.org/web/20120512105145/http://mius.org.ua/ Міус-фронт — наш час]
* [https://www.webcitation.org/6CSKSa2Kh?url=http://saur.dn.ua/ Саур-могила — меморіальний  сайт]
* [https://www.webcitation.org/6CdDf0dxm?url=http://www.dkr.com.ua/print/10023.html Береги,  обагрені кров'ю]

[[Категорія:Операції і битви радянсько-німецької війни]]
[[Категорія:Україна в Другій світовій війні]]
[[Категорія:Битви Німецько-радянської війни у Донецькій області]]
[[Категорія:Друга світова війна у Луганській області]]
[[Категорія:Оборонні лінії]]
[[Категорія:Друга світова війна у Ростовській області]]