Перегляд вихідного коду сторінки Відмінок в українській мові

В українській мові налічують сім [[відмінок|відмінків]]: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий і кличний. [[Парадигма (мовознавство)|Парадигма]] відмінків включає [[однина|однину]] і [[множина (мовознавство)|множину]], у багатьох [[діалекти української мови|діалектах]]&nbsp;— також і [[двоїна|двоїну]]. Особливістю парадигми двоїни є те, що форма називного в ній завжди збігається з формою знахідного та кличного, форма родового&nbsp;— з формою місцевого, а форма давального&nbsp;— з формою орудного.

Змінюються за відмінками ті частини мови, що прийнято звати іменами&nbsp;— іменники, прикметники, числівники, а також дієприкметники і займенники.

== Історія ==
[[Праіндоєвропейська мова|Праіндоєвропейська]] відмінкова система характеризувалася наявністю восьми відмінків: [[називний відмінок|називного]], [[родовий відмінок|родового]], [[аблатив|відкладного]], [[давальний відмінок|давального]], [[знахідний відмінок|знахідного]], [[орудний відмінок|орудного]], [[місцевий відмінок|місцевого]] і [[кличний відмінок|кличного]].

У ранній [[Праслов'янська мова|праслов'янській мові]] відкладний відмінок зникає, злившись з родовим і залишивши останньому своє закінчення основ на ''*-ŏ'', а також свою семантику (''відійти від нього, піти від саду''). Позосталі сім відмінків були тотожні сучасним українським, але відрізнялися від них утворенням деяких форм, а також уживанням. [[Давньоруська мова|Давньоруська]] відмінкова система в цілому зберігала риси праслов'янської, але в пам'ятках писемності спостерігають руйнування давніх типів відмінювання, їх змішування і заміну на інші під впливом граматичної [[аналогія (мовознавство)|аналогії]].

Прикметною рисою праслов'янської і давньоруської відмінкової системи, що відрізняє її від сучасної української, було те, що тип відмінювання визначався не родом і закінченнями, а тематичними голосними ранньопраслов'янських [[основа слова|основ]]&nbsp;— так званими [[детермінатив]]ами (до останніх також відносять приголосні звуки основ на приголосний). У зв'язку із занепадом [[редуковані голосні|редукованих]] і перерозкладанням морфемного складу тематичні звуки або зникли, або перейшли до закінчень, унаслідок чого змінився сам принцип відмінювання слів. У праслов'янський і давньоруській мовах налічують до 9 типів відмінювання (проти 4-ох сучасних), але типи з основою на ''*-s, *-n, *-nt, *-r'' часто об'єднують в один&nbsp;— «тип з основою на приголосний».

==== Тип з основою на *-ā ====
До іменників з основою на ''*-ā'' належали слова чоловічого та жіночого роду із закінченням називного відмінка однини '''-а, -я''': {{lang-cu2|рука, рыба, земля}}. Окрім того, до цього типу також належали нечисленні іменники жіночого роду із закінченням '''-и''' ({{lang-cu2|кънѧгыни, рабыни}}).

{| class="wikitable"
|-
! rowspan="2" | Відмінок
! colspan="3" | Твердий варіант
! colspan="3" | М'який варіант
|-
! Однина
! Двоїна
! Множина
! Однина
! Двоїна
! Множина
|-
! Називний
|{{lang-cu2|рука, рыба}}
|{{lang-cu2|руцѣ, рыбѣ}}
|{{lang-cu2|рукы, рыбы}}
|{{lang-cu2|земля, кънѧгыни, душа}}
|{{lang-cu2|земли, кънѧгыни, души}}
|{{lang-cu2|землѣ, кънѧгынѣ, душѣ}}
|-
! Родовий
|{{lang-cu2|рукы, рыбы}}
|{{lang-cu2|руку, рыбу}}
|{{lang-cu2|рукъ, рыбъ}}
|{{lang-cu2|землѣ, кънѧгынѣ, душѣ}}
|{{lang-cu2|землю, кънѧгыню, душу}}
|{{lang-cu2|земль, кънѧгынь, душь}}
|-
! Давальний
|{{lang-cu2|руцѣ, рыбѣ}}
|{{lang-cu2|рукама, рыбама}}
|{{lang-cu2|рукамъ, рыбамъ}}
|{{lang-cu2|земли, кънѧгыни, души}}
|{{lang-cu2|земляма, кънѧгыняма, душама}}
|{{lang-cu2|землямъ, кънѧгынямъ, душамъ}}
|-
! Знахідний
|{{lang-cu2|руку, рыбу}}
|{{lang-cu2|руцѣ, рыбѣ}}
|{{lang-cu2|рукы, рыбы}}
|{{lang-cu2|землю, кънѧгыню, душу}}
|{{lang-cu2|землѣ, кънѧгынѣ, душѣ}}
|{{lang-cu2|земли, кънѧгыни, души}}
|-
! Орудний
|{{lang-cu2|рукою, рыбою}}
|{{lang-cu2|рукама, рыбама}}
|{{lang-cu2|руками, рыбами}}
|{{lang-cu2|землею, кънѧгынею, душею}}
|{{lang-cu2|земляма, кънѧгыняма, душама}}
|{{lang-cu2|землями, кънѧгынями, душами}}
|-
! Місцевий
|{{lang-cu2|руцѣ, рыбѣ}}
|{{lang-cu2|руку, рыбу}}
|{{lang-cu2|рукахъ, рыбахъ}}
|{{lang-cu2|земли, кънѧгыни, души}}
|{{lang-cu2|землю, кънѧгыню, душу}}
|{{lang-cu2|земляхъ, кънѧгыняхъ, душахъ}}
|-
! Кличний
|{{lang-cu2|руко, рыбо}}
|{{lang-cu2|руцѣ, рыбѣ}}
|{{lang-cu2|рукы, рыбы}}
|{{lang-cu2|земле, кънѧгыне, душе}}
|{{lang-cu2|земли, кънѧгыни, души}}
|{{lang-cu2|землѣ, кънѧгынѣ, душѣ}}
|}

До типу з основою на ''*-ā'' сходить сучасна І-ша відміна (''рука, риба, земля, княгиня''). Іменники з давнім закінченням {{lang-cu2|-и}} ({{lang-cu2|кънѧгыни, рабыни}}) змінили його на '''-я''' (''княгиня, рабиня''), архаїчну форму зберігає лише слово ''пані'', колись запозичене із [[західнослов'янські мови|західнослов'янських мов]], але зараз воно є невідмінюванним іменником.

==== Тип з основою на *-ŏ ====
До іменників з основою на ''*-ŏ'' належали такі слова чоловічого роду, як {{lang-cu2|городъ, братъ, другъ, вълкъ, ворогъ, духъ, столъ, мечь, мужь, краи, кънѧзь, отьць}}, а також слова середнього роду {{lang-cu2|село, мѣсто, море, полѥ}}. Зі слів, що мали тільки форму множини, до твердої групи середнього роду цього типу належав й іменник {{lang-cu2|[[ворота]]}}. У ранньопраслов'янській мові слова цього типу мали закінчення ''*-s'', рідше ''*-m'' (''*gŏrdŏs, *draugŏs, *vŏrgŏs, *stŏlŏs, *gūrdlŏm''), яке надалі [[Відпадіння прикінцевих приголосних|відпало]] відповідно до [[закон відкритого складу|закону відкритого складу]], а тематичний голосний ''-ŏ'' в іменників чоловічого роду перейшов (через проміжний звук ''*ŭ'') у редукований ''*ъ'', зберігшись як [o] у середнього. Деякі слова (наприклад, {{lang-cu2|братъ}}) пізніше перейшли в нього з інших типів.

В іменників із задньоязиковими {{lang-cu2|-г-, -к-, -х-}} у корені діє [[друга палаталізація]] перед {{lang-cu2|-и, -ѣ}} ({{lang-cu2|друзи, ворози, вълци, дуси, друзѣ, ворозѣ, вълцѣ, дусѣ, друзѣхъ, ворозѣхъ, вълцѣхъ, дусѣхъ}}). Наявність у слів м'якого варіанту із суфіксами {{lang-cu2|-ць}} і {{lang-cu2|-зь}} ({{lang-cu2|отьць, кънѧзь}}) закінчення кличного відмінка {{lang-cu2|-е}} ({{lang-cu2|отьче, кънѧже}}) пояснюється тим, що первісно вони належали до твердої групи (ранньо-{{lang-x-slav|*otьkъ, *kъnęgъ}}), і тільки пізніше отримали м'які кореневі приголосні внаслідок [[третя палаталізація|третьої палаталізації]].
{| class="wikitable"
|-
! rowspan="2" | Відмінок
! colspan="3" | Твердий варіант
! colspan="3" | М'який варіант
|-
! Однина
! Двоїна
! Множина
! Однина
! Двоїна
! Множина
|-
! Називний
|{{lang-cu2|городъ, другъ, братъ, село}}
|{{lang-cu2|города, друга, брата, селѣ}}
|{{lang-cu2|городи, друзи, брати, села}}
|{{lang-cu2|отьць, мужь, конь, краи, полѥ}}
|{{lang-cu2|отьця, мужя, коня, края, поли}}
|{{lang-cu2|отьци, мужи, кони, краи, поля}}
|-
! Родовий
|{{lang-cu2|города, друга, брата, села}}
|{{lang-cu2|городу, другу, брату, селу}}
|{{lang-cu2|городъ, другъ, братъ, селъ}}
|{{lang-cu2|отьця, мужя, коня, края, поля}}
|{{lang-cu2|отьцю, мужю, коню, краю, полю}}
|{{lang-cu2|отьць, мужь, конь, краи, поль}}
|-
! Давальний
|{{lang-cu2|городу, другу, брату, селу}}
|{{lang-cu2|городома, другома, братома, селома}}
|{{lang-cu2|городомъ, другомъ, братомъ, селомъ}}
|{{lang-cu2|отьцю, мужю, коню, краю, полю}}
|{{lang-cu2|отьцема, мужема, конема, краѥма, полѥма}}
|{{lang-cu2|отьцемъ, мужемъ, конемъ, краѥмъ, полѥмъ}}
|-
! Знахідний
|{{lang-cu2|городъ, другъ, братъ, село}}
|{{lang-cu2|города, друга, брата, селѣ}}
|{{lang-cu2|городы, другы, браты, села}}
|{{lang-cu2|отьць, мужь, конь, краи, полѥ}}
|{{lang-cu2|отьця, мужя, коня, края, поли}}
|{{lang-cu2|отьцѣ, мужѣ, конѣ, краѣ, поля}}
|-
! Орудний
|{{lang-cu2|городомь, другомь, братомь, селомь}}
|{{lang-cu2|городома, другома, братома, селома}}
|{{lang-cu2|городы, другы, браты, селы}}
|{{lang-cu2|отьцемь, мужемь, конемь, краѥмь, полѥмь}}
|{{lang-cu2|отьцема, мужема, краѥма, полѥма}}
|{{lang-cu2|отьци, мужи, кони, краи, поли}}
|-
! Місцевий
|{{lang-cu2|городѣ, друзѣ, братѣ, селѣ}}
|{{lang-cu2|городу, другу, брату, селу}}
|{{lang-cu2|городѣхъ, друзѣхъ, братѣхъ, селѣхъ}}
|{{lang-cu2|отьци, мужи, кони, краи, поли}}
|{{lang-cu2|отьцю, мужю, коню, краю, полю}}
|{{lang-cu2|отьцихъ, мужихъ, конихъ, краихъ, полихъ}}
|-
! Кличний
|{{lang-cu2|городе, друже, брате, село}}
|{{lang-cu2|города, друга, брата, селѣ}}
|{{lang-cu2|городи, друзи, брати, села}}
|{{lang-cu2|отьче, мужю, коню, краю, полѥ}}
|{{lang-cu2|отьця, мужя, коня, края, поли}}
|{{lang-cu2|отьци, мужи, кони, краи, поля}}
|}

Від типу з основою на ''*-ŏ'' походить сучасна ІІ-га відміна. Але під впливом типів з основою на ''*-ŭ'', ''*-ā'' та ''*-ĭ'' відбулися такі зміни в парадигмі: 1) у родовому множини чоловічого роду вживається переважно закінчення '''-ів''', рідше '''-ей''', лише в одиничних випадках ця форма збігається з називним однини (''чобіт''); 2) у давальному множини&nbsp;— закінчення '''-ам, -ям'''; 3) форми орудного множини набули закінчення '''-ами, -ями''' (''городами, братами, селами, вітцями''), а також '''-ьми''' (''кіньми, грудьми''); 4) у місцевому множини вживаються '''-ах, -ях'''; 5) у родовому однини поряд із закінченнями '''-а, -я''' вживаються '''-у, -ю'''; 6) у місцевому однини поряд із закінченням '''-і''' (від [[ять|ѣ]]) і '''-ю''' вживають '''-у'''; 7) у давальному однини поряд із закінченнями '''-у, -ю''' вживаються '''-ові, -еві''' (за аналогією це спостерігається навіть у місцевому відмінку); 8) у кличному поряд із закінченнями '''-е, -ю''' вживається '''-у''' (''діду'').

==== Тип з основою на *-ŭ ====
До цього типу належали слова {{lang-cu2|сынъ, вьрхъ, медъ, волъ, домъ, рѧдъ, садъ, полъ, санъ, чинъ, ледъ, грѣхъ, даръ, миръ, низъ, пиръ, солодъ, станъ, [[пиво|олъ]], долъ}} та деякі інші. Тільки для небагатьох зі слів цього типу відмінювання можна знайти етимологічні відповідники в інших [[індоєвропейські мови|індоєвропейських мовах]], що підтверджували наявність в минулому звука ''*ŭ'' (короткого ''u'') в основі: {{lang-orv|сынъ}}&nbsp;— {{lang-lt|sūnŭs}}; {{lang-orv|вьрхъ}}&nbsp;— {{lang-lt|viršŭs}}, {{lang-lv|virsus}}; {{lang-orv|медъ}}&nbsp;— {{lang-lt|mĕdŭs}}, {{lang-el|μέδυ}}. Щодо слова {{lang-cu2|домъ}}, то його ранньопраслов'янську форму відновлюють як ''*domŏs'': первісно воно належало до типу з основою на ''*-ŏ'', лише згодом перейшло в тип на ''*-ŭ'' (так само етимологічно споріднене {{lang-la|domus}} походить від ранішої форми ''*domos'', пор. архаїчні форми давального й місцевого відмінків відповідно ''domo'', ''domi''). Як і в попередньому типі, первісно слова з основою на ''-ŭ'' мали закінчення ''-s'' (''*sūnŭs > *sūnŭ > *synъ, *mĕdŭs > *mĕdŭ > *medъ''), що відпав згідно із законом відкритого складу, а тематичний голосний ''-ŭ'' перейшов у редукований ''*ъ''. Закінчення {{lang-orv2|-ы}} (''*-y'') у формах двоїни і знахідного відмінка множини походить від ''*-ū''&nbsp;— довгого варіанта ''*-ŭ''.

Особливістю слів цього типу була основа деяких форм з прикінцевим {{lang-cu2|-ов-}}, пов'язана з давнім чергуванням ''*ŭ'' і [[дифтонг]]а ''*ou̯'', що наприкінці слова [[монофтонгізація дифтонгів у праслов'янській мові|монофтонгізувався]] в ''*-u'', а перед голосними перетворився на ''*-ov-''. Це ж сполучення ''-ov-'' можна помітити і в похідних прикметниках і іменниках від слів цього типу: ''синівський, [[синова]], [[небога|синовиця]], верховий, медовий, рядовий, садовий, половина, льодовий, гріховний, даровий, мировий, солодовий, становий, низовий''. Надалі за допомогою цього словотворчого елементу стали утворювати прикметники і слова, що походять з інших типів: ''книжковий, кишковий, городовий, столовий''.
{| class="wikitable"
|-
!Відмінок
! Однина
! Двоїна
! Множина
|-
! Називний
|{{lang-cu2|сынъ, домъ, медъ}}
|{{lang-cu2|сыны, домы, меды}}
|{{lang-cu2|сынове, домове, медове}}
|-
! Родовий
|{{lang-cu2|сыну, дому, меду}}
|{{lang-cu2|сынову, домову, медову}}
|{{lang-cu2|сыновъ, домовъ, медовъ}}
|-
! Давальний
|{{lang-cu2|сынови, домови, медови}}
|{{lang-cu2|сынъма, домъма, медъма}}
|{{lang-cu2|сынъмъ, домъмъ, медъмъ}}
|-
! Знахідний
|{{lang-cu2|сынъ, домъ, медъ}}
|{{lang-cu2|сыны, домы, меды}}
|{{lang-cu2|сыны, домы, меды}}
|-
! Орудний
|{{lang-cu2|сынъмь, домъмь, медъмь}}
|{{lang-cu2|сынъма, домъма, медъма}}
|{{lang-cu2|сынъми, домъми, медъми}}
|-
! Місцевий
|{{lang-cu2|сыну, дому, меду}}
|{{lang-cu2|сынову, домову, медову}}
|{{lang-cu2|сынъхъ, домъхъ, медъхъ}}
|-
! Кличний
|{{lang-cu2|сыну, дому, меду}}
|{{lang-cu2|сыны, домы, меды}}
|{{lang-cu2|сынове, домове, медове}}
|}

У сучасній мові цей тип зник, злившись з типом з основою на ''*-ŏ''. Залишками його парадигми є такі риси ІІ відміни: 1) закінчення '''-ів''' (< {{lang-cu2|-овъ}}) у родовому відмінку множини (''синів, братів, городів, відчуттів''), 2) закінчення '''-у''' ('''-ю''') у родовому і місцевому однини (при цьому саме слово ''син'' набуло закінчень '''-а''', '''-і''' за зразком типу на ''*-ŏ''), а також закінчення '''-у, -ю''' в кличному і місцевому (''сину, батьку, діду''); 3) закінчення '''-ові, -еві''' у давальному однини (за аналогією це спостерігається навіть у місцевому відмінку), причому прикінцеве '''-і''' замість належного '''-и''' може пояснюватися впливом типу на ''*-ā'' (сучасної І відміни){{ref+|Втім, відомі архаїчні форми з прикінцевим '''-и''', пор. ''«Не пора, не пора, не пора. Москалеви й ляхови служить…»'' (І.&nbsp;Я.&nbsp;Франко «[[Не пора (вірш)|Не пора]]»)|Ком}}; 4) закінчення орудного однини '''-ом''' (без [[ікавізм|переходу ''o > i'']], що може свідчити про походження '''о''' від '''ъ'''); 5) закінчення кличного відмінка множини ''панове'' може походити від колишнього закінчення називного відмінка множини,{{ref+|У «[[Словарь української мови|Словарі української мови]]» Б.&nbsp;Д.&nbsp;Грінченка для слова ''[[сват]]'' поряд з формою ''свати'' засвідчена й форма ''сватове''<ref>{{Грінченко|Сват|53444-svat.html#show_point}}</ref>|Ком}} але може також бути запозиченням з [[польська мова|польської мови]] (''panowie''), у якій деякі слова продовжують утворювати множину за моделлю цього типу (''członkowie, fotografowie, mężowie, synowie, uczniowie'').

==== Тип з основою на *-ĭ ====

До цього типу належали слова як чоловічого ({{lang-cu2|господь, путь, гость, гусь}}), так і жіночого роду ({{lang-cu2|кость, дань, ночь, печь}}). Сюди ж належали й іменники. що вживалися тільки в множині&nbsp;— {{lang-cu2|[[сани]], [[сіни|сѣни]], [[гуслі|гусли]], [[годівниця|ясли]]}}. Наявність звука ''*ĭ'' в основі підтверджується порівнянням з лексичним матеріалом споріднених мов: {{lang-orv|гость}}&nbsp;— {{lang-la|hostĭs}} («ворог»), {{lang-orv|путь}}&nbsp;— {{lang-la|pontĭs}} ([[родовий відмінок|род. відм.]] від ''pons''&nbsp;— «міст»), {{lang-orv|ночь}}&nbsp;— {{lang-lt|naktìs}}, {{lang-la|noctĭs}} ([[родовий відмінок|род. відм.]] від ''nox''&nbsp;— «ніч»). У ранньопраслов'янській мові внаслідок фонетичних змін після початку дії закону відкритого складу ''*ĭ'' перейшов у [[редуковані голосні|редукований]] ''*ь''. Деякі звуки зазнали [[перша палаталізація|першої палаталізації]] ({{lang-x-slav|*noktĭs > *noktĭ > *nočĭ > *nočь}}).

Наявність у відмінкових і числових формах {{lang-orv2|-ь, -и, -ьѥ, -ьи}} пов'язане з походженням {{lang-orv2|-ь}} від ''*-ĭ'', який чергувався зі своїм довгим варіантом ''*ī'' > {{lang-orv2|-и}} (показником двоїни); [[Монофтонгізація дифтонгів у праслов'янській мові|переходом давнього дифтонга]] ''*ei̯'' (показника родового відмінка) у закритому складі в {{lang-orv2|-и}} (''*-ei̯s > *i'') і розпадом його у відкритому на {{lang-orv2|-ь}} і {{lang-orv2|-и}} (''*-ei̯ĕ > *ьje, *-ei̯ĭ > *ьjь'').
{| class="wikitable"
|-
! rowspan="2" | Відмінок
! colspan="3" | Чоловічий рід
! colspan="3" | Жіночий рід
|-
! Однина
! Двоїна
! Множина
! Однина
! Двоїна
! Множина
|-
! Називний
|{{lang-cu2|путь, гость, зѧть}}
|{{lang-cu2|пути, гости, зѧти}}
|{{lang-cu2|пути (путьѥ), гости (гостьѥ), зѧти (зѧтьѥ)}}
|{{lang-cu2|чьсть, кость, дань}}
|{{lang-cu2|чьсти, кости, дани}}
|{{lang-cu2|чьсти, кости, дани}}
|-
! Родовий
|{{lang-cu2|пути, гости, зѧти}}
|{{lang-cu2|путью, гостью, зѧтью}}
|{{lang-cu2|путьи (путии), гостьи (гостии), зѧтьи (зѧтии)}}
|{{lang-cu2|чьсти, кости, дани}}
|{{lang-cu2|чьстью, костью, данью}}
|{{lang-cu2|чьстьи (чьстии), костеи (костии), данеи (дании)}}
|-
! Давальний
|{{lang-cu2|пути, гости, зѧти}}
|{{lang-cu2|путьма, гостьма, зѧтьма}}
|{{lang-cu2|путьмъ, гостьмъ, зѧтьмъ}}
|{{lang-cu2|чьсти, кости, дани}}
|{{lang-cu2|чьстьма, костьма, даньма}}
|{{lang-cu2|чьстьмъ, костьмъ, даньмъ}}
|-
! Знахідний
|{{lang-cu2|путь, гость, зѧть}}
|{{lang-cu2|пути, гости, зѧти}}
|{{lang-cu2|пути, гости, зѧти}}
|{{lang-cu2|чьсть, кость, дань}}
|{{lang-cu2|чьсти, кости, дани}}
|{{lang-cu2|чьсти, кости, дани}}
|-
! Орудний
|{{lang-cu2|путьмь, гостьмь, зѧтьмь}}
|{{lang-cu2|путьма, гостьма, зѧтьма}}
|{{lang-cu2|путьми, гостьми, зѧтьми}}
|{{lang-cu2|чьстью (чьстию), костью (костию), данью (данию)}}
|{{lang-cu2|чьстьма, костьма, даньма}}
|{{lang-cu2|чьстьми, костьми, даньми}}
|-
! Місцевий
|{{lang-cu2|пути, гости, зѧти}}
|{{lang-cu2|путью, гостью, зѧтью}}
|{{lang-cu2|путьхъ, гостьхъ, зѧтьхъ}}
|{{lang-cu2|чьсти, кости, дани}}
|{{lang-cu2|чьстью, костью, данью}}
|{{lang-cu2|чьстьхъ, костьхъ, даньхъ}}
|-
! Кличний
|{{lang-cu2|пути, гости, зѧти}}
|{{lang-cu2|пути, гости, зѧти}}
|{{lang-cu2|пути, гости, зѧти (зѧтьѥ)}}
|{{lang-cu2|чьсти, кости, дани}}
|{{lang-cu2|чьсти, кости, дани}}
|{{lang-cu2|чьсти, кости, дани}}
|}

Від жіночого варіанту цього типу відмінювання походить сучасна ІІІ-тя відміна (''честь, ніч, піч''), лише закінчення кличного відмінка змінилося за аналогією до типу з основою на ''*-ŏ'' (''честе, ноче, пече''). Окрім того, від парадигми цього типу походить сучасне закінчення родового множини '''-ей''' (''гостей, гусей, дверей, мишей'')&nbsp;— від давнього {{lang-cu2|ьи}}. Чоловічий варіант типу на ''*-ĭ'' зник, його слова набули закінчень за зразком типу на ''*-ŏ'' (''гостя, зятя, гостю, зятю''), давнє закінчення форми кличного відмінка зберегло лише слово «Господь» (''Господи''). Слово {{lang-cu2|ясли}} зараз змінюється як іменник середнього роду (''ясла'') і належить до ІІ відміни (аналогічно до нього замість ''гуслі'' зрідка вживається ''гусла''). Іменники ''путь'' і ''гусь'', зберігши закінчення '''-і''' в родовому однини, змінили граматичний рід на жіночий&nbsp;— за аналогією з ''кість, суть, [[борть]]''. Іменники жіночого роду {{lang-cu2|долонь, мышь, пѣснь}}, набувши нових закінчень (''долоня, миша, пісня''), зараз відмінюються за зразком типу з основою на ''*-ā'' (слово ''миша, миш'' зберігає закінчення родового множини '''-ей''').

==== Тип з основою на *-ū ====

{{main|Іменники основи на -ū-}}

До іменників з основою на ''*-ū'' належали нечисленні слова жіночого роду з прикінцевим {{lang-cu2|-ы}}: {{lang-cu2|[[літера|букы]], [[любов|любы]], [[свекруха|свекры]], [[жорно|жьрны]], [[церква|цьркы]], [[хоругва|хоругы]], [[якір|коты]], [[ятрівка|ятры]], [[безпліддя|неплоды]], [[тиква|тыкы]], [[інжир|смокы]]}} та деякі інші. Тематичний голосний основи ''*-ū'' сходив до праіндоєвропейського довгого ''u'' (''*-ū'') і надалі перейшов у звук ''*y'' («[[ы]]»). Більшість з них мають питомо слов'янське походження, {{lang-cu2|букы, цьркы, хоругы}} вважають давніми [[германізм]]ами. Для більшості слів цього типу в письмових пам'ятках засвідчені лише форми однини та множини, форми двоїни є значною мірою гіпотетичними. Окремої форми кличного відмінка в цих іменників не існувало.

Характерною рисою слів цього типу є суфікс-нарощення {{lang-cu2|-ъв-}} у [[Непрямий відмінок|непрямих відмінках]], а також у формах двоїни й множини називного. Воно пов'язане з чергуванням ''ū'' і дифтонга ''ŭu̯'', що надалі перетворився на ''-ъv''. Іноді для іменників з основою на ''*-ū'' взагалі не виділяють окремого типу, зазначаючи, що в однині вони відмінюються подібно словам з основою на приголосний, а в множині&nbsp;— подібно словам з основою на ''*-ā''.

До цього типу, очевидно, у дописьмовий період також належали слова {{lang-cu2|кръвь}} і {{lang-cu2|бръвь}} ({{lang-x-slav|*kry, *bry}}). На це можуть вказувати спільність парадигми у непрямих відмінках, а також засвідченість форми ''kry'' в пам'ятках [[давньопольська мова|старопольської мови]]. У [[кирилиця#Рання кирилиця|кириличних]] і [[глаголиця|глаголичних]] же пам'ятках відомі лише {{lang-cu2|кръвь}} і {{lang-cu2|бръвь}}, що за походженням є формами знахідного відмінка. Очевидно, до типу з основою на ''*-ū'' колись належало і слово «[[морква]]» ({{lang-x-slav|*m<sup>ъ</sup>r̥ky}}), а також «[[Москва]]» (незасвідчена пам'ятками форма називного відмінка мала бути {{lang-cu2|*Москы}})<ref>Нерознак В.&nbsp;П.&nbsp;Названия древнерусских городов.&nbsp;— М., 1983. С. 110—115</ref>.
{| class="wikitable"
|-
!Відмінок
! Однина
! Двоїна
! Множина
|-
! Називний
|{{lang-cu2|букы, цьркы, свекры}}
|{{lang-cu2|букъви (букъвѣ), цьркъви (цьркъвѣ), свекръви (свекръвѣ)}}
|{{lang-cu2|букъве, цьркъве, свекръве}}
|-
! Родовий
|{{lang-cu2|букъве, цьркъве, свекръве}}
|{{lang-cu2|букъву, цьркъву, свекръву}}
|{{lang-cu2|букъвъ, цьркъвъ, свекръвъ}}
|-
! Давальний
|{{lang-cu2|букъви, цьркъви, свекръви}}
|{{lang-cu2|букъвама, цьркъвама, свекръвама}}
|{{lang-cu2|букъвамъ, цьркъвамъ, свекръвамъ}}
|-
! Знахідний
|{{lang-cu2|букъвь, цьркъвь, свекръвь}}
|{{lang-cu2|букъви (букъвѣ), цьркъви (цьркъвѣ), свекръви (свекръвѣ)}}
|{{lang-cu2|букъвы, цьркъвы, свекръвы}}
|-
! Орудний
|{{lang-cu2|букъвью (букъвию), цьркъвью (цьркъвию), свекръвью (свекръвию)}}
|{{lang-cu2|букъвама, цьркъвама, свекръвама}}
|{{lang-cu2|букъвами, цьркъвами, свекръвами}}
|-
! Місцевий
|{{lang-cu2|букъве, цьркъве, свекръве}}
|{{lang-cu2|букъву, цьркъву, свекръву}}
|{{lang-cu2|букъвахъ, цьркъвахъ, свекръвахъ}}
|}

У сучасній мові цей тип повністю зник: слова {{lang-cu2|букы, цьркы, свекры, бръвь, хоругы, коты}} набули нових закінчень і перейшли до І відміни (''буква, церква, свекруха, брова, хоругва, кітва''), {{lang-cu2|любы, кръвь}}&nbsp;— до ІІІ (''любов, кров''), {{lang-cu2|жьрны}}&nbsp;— до ІІ (''жорно'').

==== Тип з основою на приголосний ====
До цього типу відносять іменники, що не мають тематичних голосних, а їхніми детермінативами є прикінцеві приголосні основ. Залежно від цього приголосного цей тип поділюють на такі підтипи: з основою на ''*-n'', на ''*-nt'', на ''*-s'' і на ''*-r''.

Підтип з основою на ''*-n'' включав такі слова чоловічого роду, як {{lang-cu2|камы}} («камінь»), {{lang-cu2|дьнь, [[ремінь|ремень]], [[ячмінь|ячьмень]], корень}}, всі іменники із суфіксами {{lang-cu2|-ель}} ({{lang-cu2|учитель, житель, приѧтель}}), {{lang-cu2|-арь}} ({{lang-cu2|[[митар|мытарь]], рыбарь}}) та {{lang-cu2|-инъ}} ({{lang-cu2|галичанинъ, кыянинъ, [[людина|людинъ]]}}). У слів останньої групи в множині суфікс одиничності {{lang-cu2|-инъ}} зникав ({{lang-cu2|галичане, кыяне, люде}}).

До підтипу на ''*-n'' належали також іменники середнього роду з нарощенням {{lang-cu2|-ен-}} ({{lang-cu2|имѧ, [[стремено|стремѧ]], племѧ, [[Насіння|сѣмѧ]], [[тім'я|тѣмѧ]], [[вим'я|вымѧ]], письмѧ, [[число|чисьмѧ]]}}).

У називному однини іменники чоловічого роду цього підтипу первісно мали закінчення ''*y'' («[[ы]]»), але пам'ятки писемності зберегли з ним тільки два слова&nbsp;— {{lang-cu2|камы}} і {{lang-cu|пламы}} («полум'я»), що відповідає {{lang-orv|поломя}}. В інших словах архаїчне закінчення називного ''*y'' змінилося закінченням знахідного відмінка ''-nь'': {{lang-cu2|ремень}}&nbsp;— від {{lang-x-slav|*remy}}; {{lang-cu2|ѩчьмень, ячьмень}}&nbsp;— від {{lang-x-slav|*(j)ęčьmy}}; {{lang-cu2|корень}}&nbsp;— від {{lang-x-slav|*kory}} або ''*korę'' (в останньому прикладі можливий перехід слова з середнього в чоловічий).

Іменники середнього роду цього підтипу мали в називному однини закінчення [[ѧ]] (у пам'ятках Стародавньої Русі замість ѧ також писали «[[йотоване А|йотоване а]]»), що за походженням був [[носові голосні в праслов'янській мові|носовим]] ''*ę''.

Для деяких іменників цього підтипу вдається знайти споріднені слова в інших індоєвропейських мовах, що підтверджують наявність у давнину прикінцевого ''*n'': {{lang-cu2|камы}} < ранньо-{{lang-x-slav|*kamōn}}&nbsp;— {{lang-el|άκμων}} («[[ковадло]]»); {{lang-cu2|сѣмѧ}} < ранньо-{{lang-x-slav|sēmen}}&nbsp;— {{lang-la|sēmen}}; {{lang-cu2|имѧ}} < ранньо-{{lang-x-slav|*ьnmen}}&nbsp;— {{lang-la|nomen}}. Доля цього давнього закінчення склалася по-різному. Сполучення ''-ōn'' перейшло в ''-ūn'', потім прикінцевий ''-n'' зник відповідно до закону відкритого складу, а ''-ū'' перетворився на звук ''*y''. У слів з прикінцевим ''*-en'' відповідно до того ж закону відбулася [[назалізація]], щоб розкрити склад, і утворився носовий ''*ę'' ({{lang-x-slav|*sěmę, *imę}}). У непрямих відмінках, а також у двоїні та множині називного, давній ''-n'' зберігається ({{lang-cu2|камене, сѣмене, имене}}).

{| class="wikitable"
|-
! rowspan="2" | Відмінок
! colspan="3" | Чоловічий рід
! colspan="3" | Середній рід
|-
! Однина
! Двоїна
! Множина
! Однина
! Двоїна
! Множина
|-
! Називний
|{{lang-cu2|камы, дьнь, кыянинъ}}
|{{lang-cu2|камени (каменѣ), дьни (дьнѣ), кыяни (кыянѣ)}}
|{{lang-cu2|камене, дьне, кыяне}}
|{{lang-cu2|имѧ}}
|{{lang-cu2|именѣ}}
|{{lang-cu2|имена}}
|-
! Родовий
|{{lang-cu2|камене, дьне, кыянине}}
|{{lang-cu2|камену, дьну, кыяну}}
|{{lang-cu2|каменъ, дьнъ, кыянъ}}
|{{lang-cu2|имене}}
|{{lang-cu2|имену}}
|{{lang-cu2|именъ}}
|-
! Давальний
|{{lang-cu2|камени, дьни,  кыянини}}
|{{lang-cu2|каменьма, дьньма, кыяньма}}
|{{lang-cu2|каменьмъ, дьньмъ, кыяньмъ}}
|{{lang-cu2|имени}}
|{{lang-cu2|именьма}}
|{{lang-cu2|именьмъ}}
|-
! Знахідний
|{{lang-cu2|камень, дьнь, кыянинъ}}
|{{lang-cu2|камени (каменѣ), дьни (дьнѣ), кыяни (кыянѣ)}}
|{{lang-cu2|камени, дьни, кыяни}}
|{{lang-cu2|имѧ}}
|{{lang-cu2|именѣ}}
|{{lang-cu2|имена}}
|-
! Орудний
|{{lang-cu2|каменьмь, дьньмь, кыяниньмь}}
|{{lang-cu2|каменьма, дьньма, кыяньма}}
|{{lang-cu2|каменьми, дьньми, кыяньми}}
|{{lang-cu2|именьмь}}
|{{lang-cu2|именьма}}
|{{lang-cu2|имены}}
|-
! Місцевий
|{{lang-cu2|камене, дьне, кыянине}}
|{{lang-cu2|камену, дьну, кыяну}}
|{{lang-cu2|каменьхъ, дьньхъ, кыяньхъ}}
|{{lang-cu2|имене}}
|{{lang-cu2|имену}}
|{{lang-cu2|именьхъ}}
|}

Слова, що відмінювалися за чоловічим варіантом цього підтипу ({{lang-cu2|камы, дьнь}}) тепер перейшли до ІІ відміни (''камінь, день, киянин''). Іменники середнього роду з нарощенням '''-ен-''' зберегли свою парадигму і разом з наступним підтипом утворюють IV-ту відміну (''ім'я, плем'я''), закінчення орудного множини {{lang-cu2|-ы}} змінилося на '''-ами''' під впливом типу з основою на ''*-ā''. Реліктом давньої парадигми іменника «день» є прислівник «сьогодні» ({{lang-orv2|сего дьне}}&nbsp;— «цього дня»)<ref>{{ЕСУМ5}}</ref>.

До підтипу на ''*-nt'' належали слова середнього роду, що позначали дитинчат тварин, а також дітей до 7-ми років: {{lang-cu2|ягнѧ, телѧ, козьлѧ, жеребѧ, поросѧ, робѧ, дитѧ (дѣтѧ)}}. Прикінцевий [[ѧ]] за походженням був носовим ''*ę'', що розвинувся з ранньопраслов'янського сполучення ''*-ent'', приголосний ''*t'' наприкінці зник відповідно до [[закон відкритого складу|закону відкритого складу]]. У непрямих відмінках, а також у формах двоїни та множини називного давній ''*t'' зберігається ({{lang-cu2|ягнѧте, телѧте, ослѧте}}).
{| class="wikitable"
|-
!Відмінок
! Однина
! Двоїна
! Множина
|-
! Називний
|{{lang-cu2|ягнѧ, телѧ, отрочѧ}}
|{{lang-cu2|ягнѧти (ягнѧтѣ), телѧти (телѧтѣ), отрочѧти (отрочѧтѣ)}}
|{{lang-cu2|ягнѧта, телѧта, отрочѧта}}
|-
! Родовий
|{{lang-cu2|ягнѧте (ягнѧти), телѧте (телѧти), отрочѧте (отрочѧти)}}
|{{lang-cu2|ягнѧту, телѧту}}
|{{lang-cu2|ягнѧтъ, телѧтъ, отрочѧтъ}}
|-
! Давальний
|{{lang-cu2|ягнѧти, телѧти, отрочѧти}}
|{{lang-cu2|ягнѧтьма, телѧтьма, отрочѧтьма}}
|{{lang-cu2|ягнѧтьмъ, телѧтьмъ, отрочѧтьмъ}}
|-
! Знахідний
|{{lang-cu2|ягнѧ, телѧ, отрочѧ}}
|{{lang-cu2|ягнѧти (ягнѧтѣ), телѧти (телѧтѣ), отрочѧти (отрочѧтѣ)}}
|{{lang-cu2|ягнѧта, телѧта, отрочѧта}}
|-
! Орудний
|{{lang-cu2|ягнѧтьмь, телѧтьмь, отрочѧтьмь}}
|{{lang-cu2|ягнѧтьма, телѧтьма, отрочѧтьма}}
|{{lang-cu2|ягнѧты, телѧты, отрочѧты}}
|-
! Місцевий
|{{lang-cu2|ягнѧте, телѧте, отрочѧте}}
|{{lang-cu2|ягнѧту, телѧту}}
|{{lang-cu2|ягнѧтьхъ, телѧтьхъ, отрочѧтьхъ}}
|}

Слова цього підтипу в цілому зберегли свою парадигму і разом з іменниками середнього роду підтипу на ''*-n'' зараз утворюють IV-ту відміну (''ягня, теля, маля, дитинча, немовля''). Відміностями сучасної парадигми від історичної є втрата суфікса-нарощення в орудному однини ('''-ям''' замість {{lang-cu2|-ѧтьмь}}) і поява закінчення орудного множини за зразком типу з основою на ''*-ā'' ('''-ами''' замість {{lang-cu2|-ы}}).

До підтипу з основою на ''*-s'' належали слова середнього роду {{lang-cu2|небо, коло, око, ухо, тѣло, слово, чудо}}. Вони мали в непрямих відмінках, а також у формах двоїни та множини називного суфікс-нарощення {{lang-cu2|-ес-}}, що був пов'язаний за походженням з давнім закінченням називного однини ''*-ŏs'' (ранньо-{{lang-x-slav|*nĕbŏs, *ŏkŏs}}), яке у формах непрямих відмінків і множини перейшло в ''-ĕs-''.
{| class="wikitable"
|-
!Відмінок
! Однина
! Двоїна
! Множина
|-
! Називний
|{{lang-cu2|небо, коло, слово, око}}
|{{lang-cu2|небесѣ, колесѣ, словесѣ, очи}}
|{{lang-cu2|небеса, колеса, словеса, очеса}}
|-
! Родовий
|{{lang-cu2|небесе, колесе, словесе, очесе}}
|{{lang-cu2|небесу, колесу, словесу, очию}}
|{{lang-cu2|небесъ, колесъ, словесъ, очесъ}}
|-
! Давальний
|{{lang-cu2|небеси, колеси, словеси, очеси}}
|{{lang-cu2|небесьма, колесьма, словесьма, очима}}
|{{lang-cu2|небесьмъ, колесьмъ, словесьмъ, очесьмъ}}
|-
! Знахідний
|{{lang-cu2|небо, коло, слово, око}}
|{{lang-cu2|небесѣ, колесѣ, словесѣ, очи}}
|{{lang-cu2|небеса, колеса, словеса, очеса}}
|-
! Орудний
|{{lang-cu2|небесьмь, колесьмь, словесьмь, очесьмь}}
|{{lang-cu2|небесьма, колесьма, словесьма, очима}}
|{{lang-cu2|небесы, колесы, словесы, очесы}}
|-
! Місцевий
|{{lang-cu2|небесе (небеси), колесе (колеси), словесе (словеси), очесе (очеси)}}
|{{lang-cu2|небесу, колесу, словесу, очию}}
|{{lang-cu2|небесьхъ, колесьхъ, словесьхъ, очесьхъ}}
|}

Слова {{lang-cu2|око, ухо}} частіше вживалися у формі двоїни&nbsp;— {{lang-cu2|очи, уши}}.
{| class="wikitable"
|-
! Називний
|{{lang-cu2|очи, уши}}
|-
! Родовий
|{{lang-cu2|очию, ушию}}
|-
! Давальний
|{{lang-cu2|очима, ушима}}
|-
! Знахідний
|{{lang-cu2|очи, уши}}
|-
! Орудний
|{{lang-cu2|очима, ушима}}
|-
! Місцевий
|{{lang-cu2|очию, ушию}}
|}

Цей підтип відмінювання зник, його слова набули нових закінчень за зразком іменників середнього роду з основою на ''*-ŏ'' і зараз перебувають у ІІ-ій відміні (''слова, тіла, кола, слів, тіл, кіл''). Тільки у слів ''небо'' і ''чудо'' зберігаються форми множини з давнім нарощенням '''-ес-''' (''небеса, чудеса''), як архаїчні трапляються форми ''словеса'' і ''тілеса'', закінчення орудного множини {{lang-cu2|-ы}} змінилося на '''-ами''' під впливом типу з основою на ''*-ā''. Слово ''око'' утворює форми однини за зразком типу з основою на ''*-ŏ'' (''ока, оку, оці''), а множину&nbsp;— від форм колишньої двоїни (''очей, очам, очима''), рідше аналогічні форми множини вживаються і для іменника ''вухо'' (''вушей, вушам, вушами''). Форма множини ''колеса'' «переосмислила» нарощення '''-ес-''' як частину кореня й утворила нове слово ''[[колесо]]''. Давній суфікс-нарощення зберігається і в багатьох похідних прикметниках від слів цього підтипу: ''небесний, чудесний, словесний, тілесний''.

До варіанту цього типу з основою на ''*-r'' у письмовий період належали всього два слова жіночого роду&nbsp;— {{lang-cu2|[[мати]]}} і {{lang-cu2|[[дочка|дъчи]]}}. У називному однини вони мали закінчення {{lang-cu2|-и}}, що походить від ранньопраслов'янського ''-er'' (пор. {{lang-de|Mutter}}, {{lang-la|mater}}&nbsp;— «мати», {{lang-de|Tochter}}, {{lang-fa|دختر}}&nbsp;— «дочка»), де останній приголосний зник, а ''-e'' перейшов у ''-i''. Вважають, що в ранньопраслов'янській мові до підтипу на ''*-r'' належали також {{lang-cu2|братъ}} (пор. {{lang-cu|братръ}}, {{lang-de|Bruder}}, {{lang-la|frater}}), {{lang-cu2|сестра}} (пор. {{lang-de|Schwester}}, {{lang-la|soror}}), {{lang-cu2|[[небіж|нетии]]}}, {{lang-cu2|[[ятрівка|ятры]]}}.

{| class="wikitable"
|-
!Відмінок
! Однина
! Двоїна
! Множина
|-
! Називний
|{{lang-cu2|мати, дъчи}}
|{{lang-cu2|матери, дъчери}}
|{{lang-cu2|матере (матери), дъчере (дъчери)}}
|-
! Родовий
|{{lang-cu2|матере, дъчере}}
|{{lang-cu2|матеру (материю), дъчеру (дъчерию)}}
|{{lang-cu2|матеръ (материи), дъчеръ (дъчерии)}}
|-
! Давальний
|{{lang-cu2|матери, дъчери}}
|{{lang-cu2|матерьма, дъчерьма}}
|{{lang-cu2|матерьмъ, дъчерьмъ}}
|-
! Знахідний
|{{lang-cu2|матерь, дъчерь}}
|{{lang-cu2|матери, дъчери}}
|{{lang-cu2|матери (матере), дъчери (дъчере)}}
|-
! Орудний
|{{lang-cu2|матерью (материю), дъчерью (дъчерию)}}
|{{lang-cu2|матерьма, дъчерьма}}
|{{lang-cu2|матерьми, дъчерьми}}
|-
! Місцевий
|{{lang-cu2|матере (матери), дъчере (дъчери)}}
|{{lang-cu2|матеру (материю), дъчеру (дъчерию)}}
|{{lang-cu2|матерьхъ, дъчерьхъ}}
|}

Окремих форм кличного відмінка іменники цієї групи не мали, замість нього вживалася форма називного. У сучасній мові слово ''мати'' належить до ІІІ відміни (утворює свій особливий підтип), а {{lang-cu2|дъчи}}, отримавши закінчення '''-ка''' ({{lang-uk|дочка}}), перейшло до І відміни. Форма ''дочір/дочер'' збереглася досі в деяких говорах.

=== Відмінювання займенників ===
{{Основна стаття|Займенник}}

=== Відмінювання прикметників ===
;Відмінювання коротких прикметників
Короткі прикметники відмінювалися аналогічно іменникам: форми чоловічого і середнього роду&nbsp;— як іменники з основою на ''*-ŏ'', форми жіночого&nbsp;— як іменники з основою на ''*-ā''. Нижче дані приклади для твердого ({{lang-cu2|добръ}}) і м'якого ({{lang-cu2|синь}}) варіантів відмінювання.

{| class="wikitable"
|-
! rowspan="2" | Відмінок
! colspan="3" | '''Чоловічий рід'''
! colspan="3" | '''Середній рід'''
! colspan="3" | '''Жіночий рід'''
|-
| '''Однина'''
| '''Двоїна'''
| '''Множина'''
| '''Однина'''
| '''Двоїна'''
| '''Множина'''
| '''Однина'''
| '''Двоїна'''
| '''Множина'''
|-
! Називний
|{{lang-cu2|добръ, синь}}
|{{lang-cu2|добра, синя}}
|{{lang-cu2|добри, сини}}
|{{lang-cu2|добро, синѥ}}
|{{lang-cu2|добрѣ, сини}}
|{{lang-cu2|добра, синя}}
|{{lang-cu2|добра, синя}}
|{{lang-cu2|добрѣ, сини}}
|{{lang-cu2|добры, синѣ}}
|-
! Родовий
|{{lang-cu2|добра, синя}}
|{{lang-cu2|добру, синю}}
|{{lang-cu2|добръ, синь}}
|{{lang-cu2|добра, синя}}
|{{lang-cu2|добру, синю}}
|{{lang-cu2|добръ, синь}}
|{{lang-cu2|добры, синѣ}}
|{{lang-cu2|добру, синю}}
|{{lang-cu2|добръ, синь}}
|-
! Давальний
|{{lang-cu2|добру, синю}}
|{{lang-cu2|доброма, синема}}
|{{lang-cu2|добромъ, синемъ}}
|{{lang-cu2|добру, синю}}
|{{lang-cu2|доброма, синема}}
|{{lang-cu2|добромъ, синемъ}}
|{{lang-cu2|добрѣ, сини}}
|{{lang-cu2|добрама, синяма}}
|{{lang-cu2|добрамъ, синямъ}}
|-
! Знахідний
|{{lang-cu2|добръ (добра), синь (синя)}}
|{{lang-cu2|добра, синя}}
|{{lang-cu2|добры, синѣ}}
|{{lang-cu2|добро, синѥ}}
|{{lang-cu2|добрѣ, сини}}
|{{lang-cu2|добра, синя}}
|{{lang-cu2|добру, синю}}
|{{lang-cu2|добрѣ, сини}}
|{{lang-cu2|добры, синѣ}}
|-
! Орудний
|{{lang-cu2|добръмь, синьмь}}
|{{lang-cu2|доброма, синема}}
|{{lang-cu2|добры, сини}}
|{{lang-cu2|добръмь, синьмь}}
|{{lang-cu2|доброма, синема}}
|{{lang-cu2|добры, сини}}
|{{lang-cu2|доброю, синею}}
|{{lang-cu2|добрама, синяма}}
|{{lang-cu2|добрами, синями}}
|-
! Місцевий
|{{lang-cu2|добрѣ, сини}}
|{{lang-cu2|добру, синю}}
|{{lang-cu2|добрѣхъ, синихъ}}
|{{lang-cu2|добрѣ, сини}}
|{{lang-cu2|добру, синю}}
|{{lang-cu2|добрѣхъ, синихъ}}
|{{lang-cu2|добрѣ, сини}}
|{{lang-cu2|добру, синю}}
|{{lang-cu2|добрахъ, синяхъ}}
|-
|}
;Відмінювання повних прикметників
{{Основна стаття|Прикметник#Історія|l1=Історія прикметника в українській мові}}
Повні прикметники могли відмінюватися по-різному: в одному разі змінювалася іменна частина разом з вказівним займенником, у другому&nbsp;— лише вказівний займенник.

=== Відмінювання дієприкметників ===
{{Основна стаття|Дієприкметник#Історія українського дієприкметника|l1=Історія українського дієприкметника}}

=== Відмінювання числівників ===
{{Основна стаття|Числівник}}
У давньоруській і прасловя'нській мовах лічильні слова не утворювали окремої частини мови. Слова для позначення чисел 1-4 являли собою прикметники: {{lang-cu2|одинъ}} і {{lang-cu2|дъва, дъвѣ}} відмінювалися як займенники, {{lang-cu2|триє, три}}&nbsp;— як короткий прикметник або іменник з основою на ''*-ĭ'' у множині, {{lang-cu2|четыре, четыри}}&nbsp;— як короткий прикметник або іменник з основою на приголосний у множині. Решта лічильних слів були іменниками: слова для позначення чисел 5-9 відмінювалися подібно іменникам жіночого роду з основою на ''*-ĭ'' ({{lang-cu2|пѧть, пѧти, пѧтью}}), слово {{lang-cu2|десѧть}} могло відмінюватися за зразком типу на ''*-ĭ'' і типу на приголосний. Іменник чоловічого роду {{lang-cu2|[[40 (число)|сорокъ]]}} й іменники середнього роду {{lang-cu2|[[90 (число)|девѧносъто]], [[100 (число)|съто]]}} відмінювалися за типом з основою на ''*-ŏ'', іменник жіночого роду {{lang-cu2|тысѧча}}&nbsp;— за типом з основою на ''*-ā''.

== Сучасність ==
Відмінкова система сучасної української мови складається з сімох відмінків і чотирьох типів відмінювання, що називаються [[відміна]]ми. Граматична категорія двоїни офіційно відсутня у сучасній мові, її давні форми витіснені формами множини.

За відмінками змінюються іменники, прикметники, дієприкметники, числівники і займенники. Відмінювання дієслів називається дієвідмінюванням, а прислівники, дієприслівники, прийменники, сполучники, частки, вигуки належать до незмінних частин мови.

Деякі запозичені слова не відмінюються: всі їхні відмінкові форми збігаються з формою називного (''радіо, ательє, безе, суфле''), відсутнє в них і змінювання за числами.

=== Відміни ===
{{Основна стаття|Відміна#Відміни в українській мові|l1=Відміна в українській мові}}
;Перша відміна
До неї належать слова із закінченнями '''-а''', '''-я'''. Здебільшого вони жіночого роду, але трапляються між ними і слова чоловічого (''воєвода, паливода, хлопчина''). Цей тип сучасного відмінювання походить від давнього типу з основою на ''*-ā'' і складається здебільшого з колишніх іменників цього типу, а також з більшості слів давнього типу з основою на ''*-ū'' (''брова, буква, морква, церква, смоква, тиква, хоругва''), і деяких слів типу з основою на ''*-ĭ'' (''долоня, миша, пісня'').

;Друга відміна
До неї належать іменники давнього типу з основою на ''*-ŏ'' (''брат, город, друг, отець, село, поле, місто''), типу з основою на ''*-ŭ'' (''син, дім, віл, верх, мед''), майже всі слова чоловічого роду давнього типу відмінювання з основою на ''*-ĭ'' (''зять, гість''), слова типу на приголосний підтипу з основою на ''*-n'' чоловічого роду (''камінь, ремінь, корінь, киянин''), деякі слова цього підтипу середнього роду (''стремено, рамено'') і підтипу з основою на ''*-s'' (''небо, чудо, слово, коло, колесо''), а також одне слово колишнього типу з основою на ''*-ū'' (''жорно'').

;Третя відміна
До третьої відміни належать більшість іменників жіночого роду давнього типу відмінювання з основою на ''*-ĭ'' (''ніч, піч, вість, кість''), а також слова ''путь'' і ''гусь'', що змінили рід з чоловічого на жіночий. Окрім того, до цієї відміни належать окремі слова давнього типу з основою на ''*-ū'' (''кров, любов''), і одне слово з типу з основою на приголосний підтипу на ''*-r'' (''мати'').

;Четверта відміна
До цієї відміни належать всі слова давнього типу на приголосний підтипу з основою на ''*-nt'' (''ягня, теля, маля, дитя, немовля'') і майже всі слова середнього роду підтипу з основою на ''*-n'' (''ім'я, тім'я, вим'я, плем'я'').

=== Відмінки ===
;Називний
{{Основна стаття|Називний відмінок}}
Називний відмінок або номінатив відповідає на питання «Хто?», «Що?». Є словниковою формою слова, виражає [[підмет]] у реченні. Як в усіх мовах [[номінативний лад|номінативного ладу]], в українській називний відмінок слугує для позначення [[агенс]]у.

;Родовий
{{Основна стаття|Родовий відмінок}}
Родовий відмінок або генетив відповідає на питання «Кого?», «Чого?». У слов'янських мовах утворився від злиття праіндоєвропейських родового і [[аблатив|відкладного]], тому об'єднує їхні значення.

;Давальний
{{Основна стаття|Давальний відмінок}}
Давальний відмінок або датив відповідає на питання «Кому?», «Чому?».

;Знахідний
{{Основна стаття|Знахідний відмінок}}
Знахідний відмінок або акузатив відповідає на питання «Кого?», «Що?». Виражає прямий [[Додаток (мовознавство)|додаток]], де вживається без прийменника з [[перехідні дієслова|перехідними дієсловами]], рідше виражає [[обставина|обставину]], де вживається з прийменником (''увійти у воду, піднятися у повітря''). Як в усіх мовах номінативного ладу, в українській знахідний відмінок слугує для позначення [[пацієнс]]у.

;Орудний
{{Основна стаття|Орудний відмінок}}
Орудний відмінок або інструментал відповідає на питання «Ким?», «Чим?». Частіше за все виражає обставину: часову (''днями, ночами, часом''), просторову (''шляхом, морем, вулицею''), образу дії (''рукою, працею''). Рідше слугує для вираження іменного [[присудок|присудка]] (''він став моряком'').

;Місцевий
{{Основна стаття|Місцевий відмінок}}
Місцевий відмінок або локатив відповідає на питання «На кому?», «На чому?» («На кім?», «На чім?»). Виражає обставину, частіше просторову (''на морі, по морях, у полях''), рідше часову (''по закінченні''). У давньоруській мові міг вживатися без прийменника, зараз вживається тільки з прийменниками.

;Кличний
{{Основна стаття|Кличний відмінок}}
Кличний відмінок або вокатив (не має свого питання) слугує для звертання. Окремі форми кличного мають іменники чоловічого і жіночого роду однини (за винятком слова ''мати''), в іменників середнього роду, а також у множині для звертання вживається форма називного відмінка. Для слова ''пан'' існує форма кличного відмінка множини&nbsp;— ''панове'', що походить від архаїчної форми множини називного.

=== Відмінювання інших частин мови ===
;Прикметник
У сучасній мові розрізнюються короткі і повні форми прикметників, останні в свою чергу, поділюються на стягнені і нестягнені. Короткі прикметники походять від форм називного відмінка давньоруських коротких прикметників, і як правило, не відмінюються. Парадигма повних стягнених прикметників сполучує в собі риси парадигм як давньоруських коротких прикметників (''добрі, сині, добру, синю''), так і повних прикметників (''добрих, синіх, доброї, синьої''); парадигма нестягнених повторює давню парадигму повних прикметників (''добрії, синії, добрую, синюю'') й має багато спільного з відмінковими формами займенників.

;Займенник
Відмінювання особових займенників залишилося майже без змін (за винятком виходу з ужитку форм двоїни і родових форм множини); парадигми вказівних займенників {{lang-cu2|онъ}} і {{lang-cu2|и}} об'єдналися й утворили сучасні відмінкові форми особових займенників 3 особи ''він, вона, воно''.

;Числівник
У сучасній мові лічильні слова вже утворюють окрему частину мови&nbsp;— числівник. Слова ''один'' і ''два'' продовжують змінюватися за родами, у той час як ''три'' і ''чотири'' втратили родові форми (обидва вживаються в колишніх формах жіночо-середнього роду). Числівники для позначення чисел 5-10 набули нового закінчення орудного '''-ьма''', а також паралельних закінчень у родовому і давальному '''-ьох''', '''-ьом'''&nbsp;— за аналогією до ''три'' і ''чотири''. Змінилася і система узгодження лічильних слів з іменниками: з числівниками для 2—4 вживаються форми множини називного відмінка із наголосом родового однини (''два друзі, три брати, чотири сини''), з рештою продовжує вживатися родовий відмінок множини (''п'ять братів, сім жінок'').

== Див. також ==
* [[Відмінок]]
* [[Список відмінків]]
* [[Граматика української мови]]
* [[Історія української мови]]

== Коментарі ==
{{примітки|group=Ком}}

== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела ==
* {{книга|автор=Л.&nbsp;П.&nbsp;Павленко |заголовок= Історична граматика української мови: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.|посилання=http://shron1.chtyvo.org.ua/Pavlenko_Larysa/Istorychna_hramatyka_ukrainskoi_movy.pdf|відповідальний=Лариса Петрівна Павленко.|місце= Луцьк|видавництво=Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки|рік=2010|том= |сторінок=208 |сторінки=74-87 |isbn=|ref =}}
* [http://koi.tspu.ru/koi_books/kurysheva2/fkic.htm 6.2. Формирование категорий имен существительных] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170616021020/http://koi.tspu.ru/koi_books/kurysheva2/fkic.htm |date=16 червня 2017 }} {{ref-ru}}
* {{книга|автор=Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова|заголовок=Старославянский язык. Учебник |посилання= |відповідальний= |місце=С.-П. |видавництво=Авалон, Азбука-классика |рік=2005 |том= |сторінок=240 |сторінки=|isbn=|ref =}} {{ref-ru}}
[[Категорія:Відмінки]]
[[Категорія:Граматичні категорії]]
[[Категорія:Граматика української мови]]
[[Категорія:Історія української мови]]