Перегляд вихідного коду сторінки Історія Японії

'''''Історія Японії'''''
{{Історія Японії
|Знак = Flag of Japan.svg
|Ширина = 150px
|}}
== Доісторична і стародавня Японія ==
=== Японія на світанку історії ===

==== «Перші Японці» ====
У [[Японський палеоліт|палеоліті]] [[Земля]] була окута [[льодовик]]ами і рівень води був на 100 м нижче за сучасний. Японія ще не являла собою [[Японський архіпелаг|архіпелаг]], а з'єднувалась суходільними перешийками з материком. [[Внутрішнє Японське море]] було просторою долиною. Льодовики не досягали [[Східна Азія|Східної Азії]], але їх вплив відчувався на кліматі. Японія входила до азійської степової екозони, багатої різноманітними травами. Тут водилися [[мамонт]]и, [[слон Наумана|слони Наумана]], [[великорогий олень|великорогі олені]] та інші тварини, які прибували сюди з [[Сибір]]у<ref name="Ісії">石井進著 『詳説日本史』&nbsp;— 東京: 山川出版社, 1997.</ref>.

За результатами археологічних досліджень перші люди виду [[Homo Sapiens]] переселилися до Японії близько 35 тисяч років до н.&nbsp;е. Вони були носіями культури ножеподібних знарядь, які виготовлялися ударно-обрубною технікою. Основою їхнього господарства було [[полювання]] на великих тварин, переважно облавним способом, та [[збиральництво]]. Близько 15 тисяч років до н.&nbsp;е. відбувся перехід до [[мікроліт]]ичних знарядь. «Перші японці» не мали постійних жител і, ймовірно, вели кочовий спосіб життя<ref name="Ісії"/>.

==== [[Період Джьомон]] ====
Близько 10 тисяч років до н.&nbsp;е. завершилася [[Льодовиковий період|епоха льодовиків]], з таненням яких піднявся рівень [[світовий океан|світового океану]]. Завдяки цьому утворився [[Японський архіпелаг]]. У результаті потепління і зміни руху морських течій, японські степи часів палеоліту заросли густим лісом. Приблизно в цей же час до Японських островів переселилась нова група людей з [[Південно-Східна Азія|Південно-Східної Азії]]. Представники цієї групи добре зналися на суднобудівництві і морській навігації. Ймовірно, їхні [[каное]]подібні човни-довбанки були принесені до японських берегів теплою океанською течією [[Курошіо]]. Новоприбулі південно-східні азіати змішалися з нащадками палеолітичної популяції Японського архіпелагу<ref>Рубель В. А., Коваленко О.&nbsp;О.&nbsp;Проблема етногенезу японського народу в сучасній японській історіографії // ''[[Східний Світ (журнал)|Східний світ]]''.&nbsp;— Київ: Інститут Сходознавства НАН України, 2000.&nbsp;— №&nbsp;1.&nbsp;— с.156-162.</ref>.

Завдяки зміні клімату японська флора і фауна кардинально змінилися. Північно-східна частина архіпелагу була вкрита дубовими і хвойними лісами, а південно-західна&nbsp;— буковими і субтропічними. У них мешкали великі [[кабан]]и, [[олень|олені]], [[дика качка|дикі качки]], [[японський фазан|фазани]]. У морях і океані водилися [[боніт]]и, [[червоний пагр|червоні пагри]], [[Судак японський морський|морські судаки]] та різні види мушлевих. Узбережжя [[Хоккайдо]] і [[регіон Тохоку|регіону Тохоку]] було багате на [[лосось|лосося]] і [[форель]]. Завдяки таким природним багатствам мешканці Японських островів не потребували великомасштабного [[сільське господарство|сільського господарства]] або [[скотарство|скотарства]], залишаючись примітивним суспільством мисливців-збирачів<ref name="Джьомон">戸沢充則編 『縄文時代研究事典』, 3版.&nbsp;— 東京: 東京堂出版, 1996.</ref>

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Uenohara Jomon No Mori.jpg|border|180px]]
|[[Файл:Oukangatadoki.jpg|border|100px]]
|[[Файл:SannaiCommun.jpg|border|180px]]
|[[Файл:Figurine Dogu Jomon Musée Guimet 70608 4.jpg|border|100px]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Реконструкція селища джьомонівців<br />([[Кірішіма, Каґошіма]])
|«Вогняний горщик»<br />([[Цунан, Ніїґата]])
|Реконструкція будівлі зборів<br />([[Аоморі, Аоморі]])
|Джьомонівська ''доґу''<br />([[Хіросакі, Аоморі]])
|}
</center>

Близько 10 тисяч років тому стародавні японці почали виготовляти [[кераміка|керамічні]] вироби, які вважаються одними з найстаріших у світі. Серед тогочасної кераміки переважав кухонний посуд у вигляді глибокодонних глеків для зберігання продуктів, смаження і варіння їжі. Характерною рисою цих виробів був «шнурковий орнамент», який японською мовою називається ''джьо́мон''. Подібний орнамент спостерігався на острівному посуді до середини [[2 століття до н.е.|2 століття до н. е.]], що дало підстави археологам називати японську культуру часів [[неоліт]]у «культурою Джьомон», а час її домінування на Японському архіпелазі&nbsp;— [[період Джьомон|періодом Джьомон]]<ref name="Джьомон"/>.

У неоліті стародавні японці перейшли до [[осілість|осілого способу життя]], формуючи невеликі поселення у 20-30 осіб на невисоких пагорбах. Типовим житлом були [[землянка|землянки]] і [[напівземлянка|напівземлянки]]. Довкола поселення знаходилися [[смітниковий насип|смітникові насипи]], які водночас служили місцем поховання померлих. Серед поселень тієї епохи найбільше вирізняється [[стоянка Саннай Маруяма]] у [[префектура Аоморі|префектурі Аоморі]], яка датується [[5 століття до н.е.|5 століттям до н. е.]] і містить залишки великого селища на 100–200 осіб. Основою господарства джьомонівців було полювання та збирання плодів рослин. Існував статевий і віковий поділ праці. Наряду з промислами стародавні мешканці архіпелагу займалися примітивним розведенням [[каштан]]ів, [[бобові|бобових]], [[гречка|гречки]], а також культивацією [[устриця|устриць]]. Близько [[4 століття до н.е.|4]]–[[3 століття до н.е.|3 століття до н. е.]] вони освоїли примітивне [[рисівництво|суходільне рисівництво]]. Релігійним уявленням були притаманні [[анімізм]] і [[тотемізм]]. Джьомонівці виготовляли з глини жіночі фігурки ''[[доґу]]'' і вклонялися силам Землі, символам народження і життя<ref name="Джьомон"/>.

==== [[Період Яйой]] ====
Хоча рисівництво було відоме в Японії ще в епоху Джьомон, великомасштабне [[рисівництво|заливне рисівництво]] з використанням [[іригація|іригації]] з'явилося на островах у 1 тисячолітті до н.&nbsp;е., шляхом запозичення з [[Азія|континенту]]. Місцем нововведення був північ острова [[Кюсю]], звідки ця культура поширилася у інші райони архіпелагу. З приходом заливного рисівництва люди, які проживали до цього на невеликих пагорбах, переселилися на рівнини і долини річок. Було створено перші сільські громади ''[[Села Японії|мура]]'', члени яких займалися створенням і підтримкою [[заливне поле|заливних полів]]. З'явилися нові знаряддя праці, такі як [[кам'яний ніж-серп]], а також нові типи будівель для зберігання збіжжя&nbsp;— [[Комора на підпорах|комори на підпорах]]. Члени громади почали проводити свята і молебни за багатий врожай. Сформувався новий сільськогосподарський ритуал і календар<ref>Коваленко О.&nbsp;О.&nbsp;Місце і роль переселенців часів яйої та кофун у формуванні японського етносу в працях японських дослідників другої половини XX ст. // ''[[Східний Світ (журнал)|Східний світ]]''.&nbsp;— 2004.&nbsp;— №&nbsp;1.&nbsp;— с.80-85.</ref>.

Разом і з рисівництвом до Японії з материка потрапила культура обробки металів&nbsp;— [[мідь|міді]], [[бронза|бронзи]] і [[залізо|заліза]]. До [[1 століття до н.е.|1 століття до н. е.]] японці імпортували готові товари, але згодом налагодили своє [[металургія|металургійне виробництво]]. Серед основних бронзових виробів були [[докен|мечі]], [[дохоко|списи]] і [[дока|алебарди]], а також [[докьо (дзеркало)|дзеркала]] і дзвони ''[[дотаку]]''. З поширенням залізних знарядь у [[2 століття|2 столітті]] бронзова зброя перетворилася на предмети культу<ref name="Яйої">大塚初重著 『弥生時代の考古学』&nbsp;— 東京: 学生社, 1998. 橋口達也著 『弥生文化論: 稲作の開始と首長権の展開』&nbsp;— 東京: 雄山閣出版, 1999.</ref>.

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Yoshinogari Ancient Ruins 2008.jpg|border|285px]]
|[[Файл:YayoiJar.JPG|border|100px]]
|
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Реконструкція [[Стоянка Йосіноґарі|стоянки Йосіноґарі]]<br />([[Йосіноґарі (Саґа)|Йосіноґарі]])
|Глечик Яйой<br />([[Ота, Токіо]])
|Кам'яний ніж-серп<br />([[Томесі, Міяґі]])
|}
</center>

Також на початку 1 тисячоліття до н.&nbsp;е. на Японському архіпелазі почали виготовляти керамічні вироби нового стилю, який походив на континентальний. Їх особливістю був червонястий колір, відсутність візерунку та багатство типів посуду. Ймовірно, реформа кераміки була пов'язана із поширенням рисівництва. Такий посуд вперше знайшли у містечку Яйой, за іменем якого нова керамічна культура отримала назву «культури Яйой». Час панування цієї культури на Японських островах з 1 тисячоліття до н.&nbsp;е. по 3 століття н.&nbsp;е. називається [[період Яйой|періодом Яйой]]<ref name="Яйої"/>.

Завдяки рисівництву населення Японії зросло. Це сприяло налагодженню відносин між громадами, однак нерідко провокувало конфлікти, особливо за контроль над ресурсами&nbsp;— землею і водою. Від 2 століття до н.&nbsp;е. більшість поселень були вже оточені ровами і дерев'яним частоколом. Серед громадників виділилися вожді, які зосередили у своїх руках релігійну і військову владу. Селища нерідко об'єднувалися у союзи&nbsp;— перші японські прото-державні утворення, насамперед [[Ідзумо (протодержава)|Ідзумо]]. Одним з найбільших укріплених поселень-громад періоду Яйой була [[стоянка Йосіноґарі]] у [[префектура Саґа|префектурі Саґа]], яка свідчить про високий рівень організації стародавніх японців<ref name="Яйої"/>.

=== <u>Формування японської держави</u> ===

==== Японія у китайських хроніках ====
Перші писемні згадки про стародавню Японію містяться в історичних хроніках [[1 століття]] китайської імперії [[Хань (династія)|Хань]]. У них зазначається, що стародавні японці ''[[вадзін]]'' проживали на островах у Східному морі, мали 100 малих країн та інколи надсилали данину [[Китай|Китаю]]. У «[[Хоу Ханьшу|Книзі Пізньої Хань]]» збереглося повідомлення про посольство японського [[ван (титул)|вана]] [[країна На|країни На]], який [[57]] року отримав від [[імператор Гуан У|китайського імператора]] [[Печатка вана японської країни На|золоту печатку]].

У зводі [[3 століття]] китайської імперії [[Вей (династія)|Вей]], «[[Переказ про людей ва Записів Вей|Переказі про людей ва]]», згадується 30 японських країн, серед яких наймогутнішою є [[Яматай]]. Повідомляється, що її правителька [[ван (титул)|ван-жінка]] [[Хіміко]] утримувалась при владі використовуючи «чари для одурманювання населення». [[239]] року вона відправила до Вей посольство з даниною і отримала від китайського імператора в подарунок титул «вана японців, друга Вей» та 100 бронзових дзеркал. Через ряд неточностей в оповіданні про Яматай історики й археологи досі не можуть узгодити місцезнаходження цієї політії. Одні локалізують її у [[регіон Кінкі|регіоні Кінкі]], а інші&nbsp;— на півночі острова [[Кюсю]].

З появою на міжнародній арені держави Яматай вона була змушена стати частиною [[китаєцентризм|китаєцентричної системи міждержавних відносин]] у [[Східна Азія|Східній Азії]]. За цією системою, яка сформувалась за часів правління династії Хань, Китай розпочинав діалог із іноземними правителями лише у випадку визнання ними верховенства китайського імператора і сплати йому данини. Зі свого боку китайський імператор надавав іноземному правителю політичну підтримку та дозвіл торгувати з Китаєм.

==== Ямато і [[Період кофун]] ====
У [[4 століття|4 столітті]] письмові повідомлення про Японію зникають. Китай поринув у міжусобиці, що спричинило ослаблення його міжнародного авторитету. Водночас на [[Корейський півострів|Корейському півострові]] постали три держави&nbsp;— [[Когурьо]], [[Сілла]] і [[Пекче]], які розпочали боротьбу за об'єднання [[Корея|Кореї]]. На цьому тлі в Японії також посилилися об'єднавчі тенденції. Їх виразником стала держава [[Ямато (держава)|Ямато]], розташована у [[провінція Ямато|однойменному регіоні]] сучасної [[префектура Нара]]. Письмові свідчення про початкову історію цієї держави відсутні, однак археологи пов'язують її посилення з поширенням культури курганів ''[[кофун]]'' у центральній Японії. Вона сформувалася з вождества [[Яматай]].

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:NintokuTomb Aerial photograph 2007.jpg|border|145px]]
|[[Файл:KofunCuirass.jpg|95px|]]
|[[Файл:Goshikizuka-kofun 3.jpg|border|145px]]
|[[Файл:Takamat1.jpg|border|110px]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Курган Дайсен<br />([[Сакаї, Осака]])
|Залізний обладунок<br />([[Ейхейдзі, Фукуй]])
|Курган Ґосікідзука<br />([[Кобе, Хьоґо]])
|Фрески Такарацудзука<br />([[Асука, Нара]])
|}
</center>

Звичай ховати заможних осіб у земляних курганах виник на Японському архіпелазі у 3 столітті та зберігався до середини [[6 століття]]. Цей часовий проміжок називають [[період кофун|періодом кофун]], а культуру цього періоду&nbsp;— «культурою кофун». Японські кургани мали різні форми, проте найпоширеніша з них нагадувала з повітря замковий отвір. Найбільша кількість подібних могил знаходилася у [[провінція Ямато|Ямато]] і [[провінція Каваті|Каваті]], на території сучасних префектур Нара і [[префектура Осака|Осака]], що говорить про можливий союз знаті цих двох регіонів. Найпівденнішою точкою поширення культури курганів вважається [[префектура Каґошіма]], а найпівнічнішою&nbsp;— [[префектура Івате]]. Більшість істориків та археологів асоціюють поширення цієї культури з поступовим опановуванням державою Ямато земель Японського архіпелагу. Було підкорено протодержави Ідзумо (на той час стала культовим центром давніх японців) і На.

Припускають, що Ямато була федерацією. Її очолював вождь ''[[окімі]]'', голова яматоських родів, який зосереджував у своїх руках усю релігійну і військову владу в державі. Йому корилася регіональна знать, яка об'єднувалася у великі роди ''[[Удзі (рід)|удзі]]''. Відповідно до статусу роду, вождь надавав його головам титули ''[[кабане]]'', які визначали місце роду в урядовій ієрархії. Ця система державної організації називалась [[Система удзі-кабане|родово-титулярною]].

==== Зовнішня політика Ямато ====
Ямато була активним членом східноазійської міжнародної спільноти і часто втручалася у справи Корейського півострова на боці південнокорейської держави [[Пекче]]. У [[4 століття|4 столітті]] яматосці допомагали останній стримувати навалу північнокорейської держави [[Когурьо]], за що отримали південні пекчеські землі [[Мімана]]. Про це згадує текст [[Стела Квангетхо|стели]], що була зведена на пам'ять про когурьоського правителя [[Квангетхо]]. У 5 столітті вожді Ямато намагалися закріпити військові успіхи на півострові дипломатично, звертаючись за допомогою до Китаю. Так, у документації південної китайської династії [[Лю Сун|Сун]] згадуються «[[п'ять японських ванів]]», які протягом [[413]]–[[478]] років відсилали до китайського імператора 10 посольств і прохали визнати їх правителями півдня Кореї. Хоча яматосці приймали верховенство Китаю, вони заручалась його військово-політичною підтримкою для протистояння натиску Когурьо. У 6 столітті Пекче і Ямато спільно опиралися агресії іншої корейської держави&nbsp;— [[Сілла]]. Проте війна з нею була неуспішною і закінчилась анексією Мімани сілланцями [[562]] року.

Завдяки тому, що яматоський двір проводив активну зовнішню політику, до Японії було імпортовано чимало досягнень материкової цивілізації. Китайські і корейські емігранти оселялися на Японських островах і поширювали нові знання&nbsp;— способи виготовлення міцної кераміки, [[ювелірна справа|ювелірну обробку металів]], [[інженерна справа|інженерну справу]], [[медицина|медицину]] та [[китайська писемність|ієрогліфічну писемність]]<ref>Резаненко В. Ф. ''Семантическая структура иероглифической письменности (базовые структурные элементы)''. — Киев: КГУ, 1985.</ref>.

У 6 столітті, за сприяння короля [[Пекче]], яматоському двору були передані буддистські образи і [[сутра|сутри]]. Так до Японії потрапив [[буддизм в Японії|буддизм]]. Однак довкола нової віри виникли суперечки яматоської знатті, які переросли у релігійну війну. Потужний [[рід Соґа]] вимагав прийняття державою [[буддизм в Японії|буддизму]] на зразок сусідніх держав, а старовинний [[рід Мононобе]] захищав [[синто|традиційні вірування]]. Заручившись підтримкою емігрантських родів, Соґа розбили Мононобе [[587]] року і встановили свою диктатуру в країні.

=== <u>Становлення «правової держави»</u> ===

==== Принц Шьотоку і [[Період Асука]] ====
Наприкінці 6 століття японський уряд очолив член імператорської родини Японії, [[принц Умаядо]], відоміший як легендарний [[принц Шьотоку]]. [[593]] року його призначено [[сессьо|регентом]] [[Імператор Суйко|Імператора-жінки Суйко]]. Від початку урядування принца відраховують [[період Асука]] ([[538]]–[[710]]), названий на честь політичного і культурного центру країни у районі [[Асука, Нара|Асука]] сучасної [[префектура Нара|префектури Нара]].

Принц Шьотоку взяв курс на перетворення аристократичної федерації Ямато на централізовану державу континентального зразка. [[600]] року він відправив до китайської династії [[Династія Суй|Суй]] перше [[Японські посольства до Суй|посольство]], прагнучи перейняти тамтешній досвід державного будівництва. Трьома роками пізніше принц запровадив у Японії [[Система дванадцяти рангів|систему 12 рангів]], за допомогою якої намагався створити чиновницьку бюрократію континентального типу, пов'язану напряму з престолом. Наступним кроком Шьотоку було видання [[604]] року «[[конституція сімнадцяти статей|Конституції 17 статей]]», морально-етичного кодексу чиновників, у якому ідеалом країни проголошувалась централізована [[монархія]].

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Horyu-ji11s3200.jpg|195px|]]
|[[Файл:Prince Shotoku.jpg|border|90px]]
|[[Файл:Shitennoji07s3200.jpg|border|235px]]
|[[Файл:Sui Yangdi Tang.jpg|border|88px]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Зала і пагода Хорюдзі<br />([[Ікаруґа, Нара]])
|Принц Шьотоку<br />([[8 століття]])
|Зала і пагода монастиря Шітенно<br />([[Тенноджі, Осака]])
|Імператор Ян<br />([[7 століття]])
|}
</center>

Принц також прагнув укріпити міжнародний статус Японії шляхом досягнення рівноправних відносини з Китаєм. [[607]] року він відрядив друге посольство до динатсії Суй. [[Оно но Імоко|Посол]] привіз [[Імператор Ян|китайському імператору]] листа, що починався з фрази «''Син Неба з [країни], де сонце сходить, пише Сину Неба [країни], де сонце заходить. Як ваші справи?..''». В документі обидва монархи визначались як рівні, що сильно розлютило китайську сторону. Остання традиційно вибудовувала відносини з іншими країнами на [[китаєцентризм|приматі вищості Китаю]] і вважала використання японським правителем китайського титулу «[[Син Неба]]» неподобством. Лише потреба союзників у війні з корейською державою [[Когурьо]] змусила китайців прийняти японську делегацію. [[608]] року Шьотоку відправив чергову делегацію до Суй, але зважаючи на торішній інцидент використав для імені свого правителя новий нейтральний титул «[[імператор Японії|Небесний монарх]]». У китайській столиці його сприйняли з задоволенням, як визнання японцями своєї провини і китайського верховенства, проте японська сторона розцінила прихильність китайців як визнання рівноправності між володарями їхніх країн. Згодом цей титул перетворився на частину імені японських монархів, яка перекладається сьогодні як «[[Імператор Японії]]».

В часи урядування принца Шьотоку статусу державної релігії набув [[буддизм в Японії|буддизм]]. [[593]] року збудовано великий монастир [[Сітеннодзі]], а [[607]] року&nbsp;— монастир [[Хорюдзі]]. Водночас, принц піклувався про [[синто|традиційні вірування]] і проводив політику співіснування релігій.

==== Реформи Тайка ====
[[618]] року ослаблену Суй заступила нова китайська династія [[Династія Тан|Тан]], яка у середині [[7 століття]] вторгалася до Корейського півострова. Це послужило сигналом Японії укріпити свій державний апарат і армію. Проте проведенню реформ заважав аристократичний [[рід Соґа]], який після смерті принца Шьотоку встановив в країні диктатуру. [[Соґа но Емісі]], син [[Соґа но Умако|першого диктатора]], нехтував Імператором і знаттю, а його первісток, [[Соґа но Ірука]], знищив [[принц Ямасіро но Ое|спадкоємця]] покійного принца. У результаті в Японії сформувалась таємна опозиція, яка прагнула скинути диктатуру і втілити в життя ідеал централізованої монархії. Її очолили [[Великий син Імператора|спадкоємець престолу]] принц [[імператор Тендзі|Нака но Ое]] та його підопічний [[Накатомі но Каматарі]]. [[10 липня]] [[645]] року в Імператорському палаці, на прийомі корейських послів, вони зарубали диктатора-сина Іруку і змусили диктатора-батька вчинити самогубство.

У зв'язку з цими подіями на трон зійшов [[Імператор Котоку]], який став символом нової епохи. [[17 липня]] [[645]] року, за китайською традицією, він вперше затвердив японський [[ненґо|девіз правління]] «[[Тайка]]» (Великі перетворення), а [[22 січня]] [[646]] року оголосив указ про реформи, що дав початок так званим «[[Реформи Тайка|Реформам Тайка]]». Метою нового курсу було створення централізованої монархії континентального типу на чолі з Імператором. Одним з перших кроків на шляху реалізації цієї мети стало одержавлення усієї [[коті-комін|землі і населення]] країни.

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Ishibutai-kofun Asuka Nara pref05n4592.jpg|border|210px]]
|[[Файл:Taika ishsin -2.jpg|border|100px]]
|[[Файл:Irukaansatsuzu.jpg|border|180px]]
|[[Файл:Benkan.jpg|border|100px]]
|-
|Могила Соґа но Умако<br />([[Асука, Нара]])
|Накатомі но Каматарі<br />([[17 століття]])
|Убивство Соґа но Іруки<br />([[Кірішіма, Каґошіма]])
|Корона Імператорів<br />([[1840]])
|}
</center>

Між тим на Корейському півострові відбулись карколомні зміни. [[660]] року корейська держава [[Сілла]] в коаліції з китайською династією Тан знищили [[Пекче]], державу-союзника Японії. Спроба пекчесців звільнити країну за домоги японських військ [[663]] року [[Битва при Пекганг|провалилась]]. [[668]] року, ліквідувавши північне [[Когурьо]], Сілла остаточно об'єднала Корейський півострів. Біженці з колишніх корейських держав були прийняті японським двором, який розселив їх у центральних і східних регіонах країни. Події в Кореї були шоком для японського [[Імператор Тендзі|Імператора Тендзі]], який побоюючись китайсько-корейського вторгнення ввів загальну [[військова повинність|військову повинність]] на основі системи «[[косекі|подвірних реєстрів]]», укріпив [[західна Японія|західні області]] замками, а на [[Кюсю]] розмістив [[сакіморі|постійних вартових]] і збудував фортецю поблизу тамтешньої адміністрації у [[Дадзайфу]]. Столиця країни була перенесена до захищеного міста [[Оцу, Сіґа|Оцу]].

[[672]] року після смерті Імператора Тендзі між його синами спалахнула [[Смута Дзінсін|боротьба за престол]]. В ній переміг [[Імператор Темму|принц Оама]], який прийняв ім'я [[Імператор Темму|Імператора Темму]]. Конфлікт спричинив чвари між родовою знаттю і зменшив її вплив на столичний уряд. Користуючись цим, Імператор розпочав прискорені реформи, спрямовані на централізацію управління. Вперше на китайський манер було впорядковано законодавство, складено офіційні хроніки і розроблено складну [[японські ранги і посади|систему рангів і посад]] для чиновників. Реформаторський курс продовжила дружина правителя, яка після його смерті зійшла на трон під іменем [[Імператор Дзіто|Імператора Дзіто]]. Вона перенесла двір до нової [[Фудзівара-кьо|столиці Фудзівара]]&nbsp;— першого великого міста, спорудженого за китайськими канонами. Вважається, що назва країни [[Японія]]&nbsp;— «Ніппон»&nbsp;— була використана саме за часів Імператора Темму та його дружини.

==== [[Період Нара]] і «правова держава» ====
[[701]] року було складено перший монументальний японський [[Тайхо ріцурьо|Кодекс законів Тайхо]]. Державна система управління, що базувалась на ньому називалась «[[ріцурьо кокка|правовою державою]]». Хоча ці закони були написані за китайським зразком, вони мали чимало японських оригінальних положень. Разом із реформою законодавства, японці перейняли китайську монетарну систему і [[708]] року почали випускати власну [[Дванадцять монет давньої Японії|валюту]].

[[710]] року новою столицею Японії стало місто [[Хейдзьо-кьо|Хейдзьо]], у районі сучасної [[Нара|Нари]]. 80-річну епоху, протягом якої воно виконувало функцію політичного центру країни, називають [[період Нара|періодом Нара]] ([[710]]–[[794]]). Зразком для будівництва цього міста була китайська столиця [[Чан'ань]]. Уряду Хейдзьо підпорядковувались 66 [[Провінції Японії|провінцій]], що поділялися на повіти і села. Кожна з них мала свою адміністрацію, очолювану провінціалом ''[[кокусі]]'', якого призначали з центру. Він покладався на місцевих [[ґундзі|повітових урядників]] і сільських голів. Провінції сполучалися зі столицею 7-ма [[стародавні шляхи Японії|шляхами]], на яких були споруджені [[умая|станції]] перепочинку. Західнояпонським островом [[Кюсю]] керував окремий регіональний уряд [[Дадзайфу]], який також відповідав за прийом послів і морську оборону, а північ країни боронили замки [[замок Таґа|Таґа]] і [[замок Акіта|Акіта]], що були центрами пацифікації протоайнських племен [[еміші]].

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Heijokyo Suzakumon 05.JPG|border|180px]]
|[[Файл:Wadokaiho-ukr.jpg|border|94px]]
|[[Файл:Nihonshoki jindai kan pages.jpg|border|180px]]
|[[Файл:Emperor Shomu.jpg|border|86px]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Реконструкція воріт Хейдзьо<br />([[Нара, Нара]])
|Срібні монети<br />([[708]])
|Аннали Японії<br />(друк [[1599]])
|Імператор Сьомму<br />([[13 століття]])
|}
</center>

Уся земля і проживаюче на ній населення проголошувалось державною власністю. Згідно з «[[Закон про видачу земельних наділів|Законом про видачу земельних наділів]]» чоловіки і жінки старші 6 років отримували від держави [[кубунден|земельні наділи]] на одне покоління, за які повинні були сплачувати уряду податки [[со (податок)|врожаєм]], [[тьо (податок)|місцевими товарами]] і [[йо (податок)|тканиною]], а також виконувати двомісячні трудові повинності раз на рік. Крім цього, дорослі чоловіки були зобов'язані проходити військову службу. Населення поділялося на вільний «[[рьомін|добрий люд]]» і залежний «[[семмін|підлий люд]]». До останньої входила малочисельна група [[Нухі|рабів]]. Столичне населення становило 100 тисяч осіб, з яких 10 тисяч були чиновниками. Ті з них, які займали високі ранги і були придворними Імператора називалися аристократами ''[[куґе]]''.

Разом із упорядкуванням політико-економічної системи країни, велася робота зі створення офіційної історії Японії. [[712]] року було складено «[[Кодзікі|Записи справ давнини]]», а [[720]] року&nbsp;— «[[Ніхон сьокі|Аннали Японії]]». Головною метою цих творів було доведення прадавнього походження японської монархії, що давало їй право претендувати на рівні відносини з Китаєм. Окрім цього у провінціях були впорядковані збірки переказів і легенд «[[Фудокі|Записи крайових звичаїв]]».

Успішні реформи сприяли зростанню населення, що, однак, призвело до виснаження державного земельного фонду та зменшення площі наділів. Для вирішення проблеми [[Імператор Сьому]] видав [[743]] року «[[Закон про довічну приватизацію цілини]]», який заохочував підданих до освоєння [[цілина|цілинних земель]] і дозволяв існування приватної власності за умови сплати податків уряду. Хоча цей закон мав позитивний ефект на розвиток економіки, він підривав основи самої «правової держави», яка базувалася на приматі державної власності. Завдяки йому розпочався процес формування приватного землеволодіння заможних аристократів та буддистських монастирів, урядовий контроль над якими поступово слабшав.

==== Культура Асука і Темпьо ====
Період у розвитку культури Японії 7 століття називається [[культура Асука|культурою Асука]], за назвою тогочасного адміністративно-політичного центру країни. Характерними рисами цієї культури був імпорт мистецьких традицій Кореї і Китаю, буддизму і [[конфуціанство|конфуціанства]]. До цінних пам'яток епохи Асука належать Золота зала і П'ятиярусна [[пагода]] монастиря [[Хорюдзі]], які є найстарішими дерев'яними спорудами світу, а також численні монастирські скарби: триптих з буддою [[Шак'ямуні]] майстра [[Курацукурі но Торі]], статуя «Пекчеської [[Авалокітешвара|Каннон»]] та інші.

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Horyu-ji45s2s4500.jpg|border|216px]]
|[[Файл:Tōdai-ji Kon-dō.jpg|border|180px]]
|[[Файл:NaraTodaijiDaibutsu0212.jpg|border|95px]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Пагода і брама Хорюдзі<br />([[Ікаруґа, Нара]])
|Золота зала Тодайдзі<br />([[Нара, Нара]])
|Великий будда<br />([[Нара, Нара]])
|}
</center>

Японську культуру 8 століття прийнято називати [[культура Темпьо|культурою Темпьо]], за назвою [[Темпьо (ненґо)|девізу правління]] Імператора Сьому. Завдяки активізації контактів з Китаєм у Японію через [[шовковий шлях]] надходили твори мистецтва з [[Центральна Азія|Центральної]] і [[західна Азія|Західної Азії]], які справляли значний вплив на місцевих художників. Більшість рідкісних заморських шедеврів того часу були зібрані у [[Сьосоїн|Імператорських коморах]]. У столиці і провінціях збудували 66 буддистських монастирів [[Кокубундзі]], які дали поштовх розвитку мистецтв і освіти, а також сприяли одержавленню буддизму. Пам'ятками архітектури тієї доби є Зала Квітки Закону монастиря [[Тодайдзі]] та центральні будівлі монастиря [[Тосьодайдзі]]. Буддистська скульптура 8 століття набула більш реалістичних рис. Вона представлена фігурою юнаколицого [[Асура]] з монастиря [[Кофукудзі]] та серією статуй з Тодайдзі: бодхісаттвами сонячного і місячного світла [[Сур'япрабха|Нікко]] і [[Кандрапрабха|Ґакко]], грізними [[Чотири небесні королі|чотирма небесними королями]] та [[Великий Будда у Нарі|Великим буддою Вайрочаною]]. Також бурхливо розвивалася література: було укладено першу антологію японських віршів ''[[вака]]'', «[[Манйосю|Збірку міріад листків]]», яка містила близько 4500 творів за останні 130 років. Відомими поетами того часу були [[Какіномото но Хітомаро]], [[Яманоуе но Окура]], [[Отомо но Якамоті]] та інші.

=== <u>Поступ «правової держави»</u> ===

==== [[Період Хей'ан]] і правління Фудзівара ====
У 8 столітті боротьба за контроль над центральним урядом між аристократією і буддистськими монахами загострилась. Роль монаршого дому поступово занепадала. У зв'язку з цим, прагнучи позбутися впливу буддистів столичного району Нара, [[Імператор Камму]] [[794]] року переніс столицю країни до міста [[Хей'ан-кьо|Хей'ан]]&nbsp;— «столиці миру і спокою», яке з часом стала називатися [[Кіото]]. Добу, що почалась від заснування цього міста і закінчилась утворенням [[сьоґунат Камакура|першого сьоґунату]], іменують [[Період Хей'ан|періодом Хей'ан]] ([[794]]–[[1185]]).

З нової столиці Імператор розпочав реформи, спрямовані на оновлення «правової держави» і придушення аристократичного свавілля у регіонах. Було встановлено жорстокий нагляд центру над дотриманням «Закону про видачу земельних наділів» у провінціях. Селяни були звільнені від військової служби, а замість них захист провінційної адміністрації мусила виконувати місцева знать, яка формували загони так званих «здорованів» ''[[кондей]]''. Крім цього було санкціоновано серію військових походів проти автохтонів півдня [[Кюсю]] і півночі [[Хонсю]], з метою розширити кордони японської держави.

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Samurai3.png|border|142px]]
|[[Файл:Ch42 nioumiya.jpg|border|120px]]
|[[Файл:Genji emaki 01003 006.jpg|border|290px]]
|[[Файл:Ch20 asago.jpg|border|120px]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Пацифікація автохтонів<br />([[1517]])
|Карети в Кіото<br />([[17 століття]])
|Розваги аристократів<br />([[12 століття]])
|Сад аристократів<br />([[17 століття]])
|}
</center>

Після переносу столиці і налагодження виконавчої вертикалі, влада Імператора укріплась і потреба у його безпосередньому втручанні у всі справи відпала. Проте водночас, зросла роль Імператорських радників, посади яких узурпували представники [[рід Фудзівара|роду Фудзівара]]. Вони усунули з великої політики інші аристократичні роди і стали постачальниками головних дружин Імператору, перетворившись таким чином на родичів японських монархів. Голови роду Фудзівара виконували функції ''[[сессьо]]''&nbsp;— регентів малолітнього Імператора, і ''[[кампаку]]''&nbsp;— радників дорослого Імператора. Фактично, вони перейняли усю повноту влади в країні та започаткували [[секкан сейдзі|правління регентів і радників]] від імені монарха. Апогеєм Фудзівара вважається [[11 століття]], доба головування [[Фудзівара но Йоріміті]], сина [[Фудзівара но Мітінаґа|Фудзівари но Мітінаґи]], під час якої цей рід володів величезною кількістю приватних маєтків ''[[сьоен]]'' і займав усі провідні посади в уряді.

З початком [[10 століття]] почала даватися взнаки нестача земель державного фонду, через що виконання «Закону про видачу земельних наділів» загальмувалось. Імператорський двір змінив курс і переклав збір податків на плечі провінціалів ''кокусі''. Останні отримали джерело збагачення і призначили своїх управителів у регіонах. Водночас, заможні селяни почали покидати державні наділи і піднімати цілинні землі, щоб перетворити їх на приватні маєтки. Держава брала високий податок з таких маєтків, тому їхні власники дарували свою власність впливовим аристократам і монастирям, щоб платити менше. В обмін за це нові господарі призначали дарителів управителями у своїх володіннях. Таким чином формувався прошарок нової регіональної знаті з селян.

==== Поява самураїв та інституту інсей ====
У період Хей'ан, через відсутність внутрішньої чи зовнішньої загрози для центрального уряду, Японія не мала регулярної армії. Проте загалом рівень безпеки у країні, особливо у віддалених регіонах, був невисокий. З метою захисту своїх земель від ватаг грабіжників, місцева знать почала формувати збройні загони зі «служилих людей»&nbsp;— [[самурай|самураїв]]. Лідером таких загонгів ставали переважно столичні аристократи, які перебували з підлеглими вояками у стосунках [[сюзерен|пана]] і [[васал|слуги]]. Найвідомішими серед загонів були ті, які вихідці з родів [[Тайра]] та [[Мінамото]].

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Samurai1.png|border|142px]]
|[[Файл:Samurai on horseback.png|border|102px]]
|[[Файл:05 0611 UN 03.jpg|border|220px]]
|[[Файл:Yabusame 01.jpg|border|100px]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Самурай-вершник
|Знатний у обладунку
|Мінамото но Йосіїе з дружиною
|Стрільба ''ябусаме''
|}
</center>

Між тим, у середині 11 століття на трон зійшов [[Імператор Ґо-Сандзьо]], який не був родичем аристократів Фудзівара, і тому повів курс на відновлення абсолютної влади монарха. Його реформи були підтримані наступним [[Імператор Сіракава|Імператором Сіракавою]]. Він обмежив вплив регентів і радників Фудзівара на монарха тим, що [[1086]] року достроково пішов у відставку, передав трон своєму синові, а сам став його опікуном і радником. Таким чином було започатковане так зване «правління екс-Імператорів», інститут ''[[інсей]]'', який був покликаний оберігати династію від надмірного втручання аристократів. Завдяки успішній реалізації такого правління, рід Фудзівара, який впродовж 200 років використовував родинні зв'язки з імператорським домом для узурпації влади, втратив свої позиції в уряді.

Поряд з аристократами на військові посади Імператорського двору стали приймати знатних самураїв. Поступово їх почали визнавати як окремий стан. На середину 10 століття регіональні самураї мали таку силу, що піднімали [[Смута Дзьохей-Тенґьо|повстання]] проти центрального уряду&nbsp;— в [[регіон Канто|регіоні Канто]] на чолі з [[Тайра но Масакадо]] і у районі [[Внутрішнє Японське море|Внутрішнього японського моря]] під проводом [[Фудзівара но Сумітомо|Фудзівари но Сумітомо]]<ref>Рубель В.&nbsp;А.&nbsp;Заколот Тайра Масакадо: реконструкція політичної програми // ''[[Східний Світ (журнал)|Східний Світ]]''.&nbsp;— 2005.&nbsp;— №&nbsp;2.&nbsp;— с. 82-90.</ref>. Оскільки держава не мала регулярної армії, вона придушила виступи силами інших самураїв, тим самим сприяючи зростанню їхнього авторитету. У другій половині 11 століття на північному сході країни двічі спалахували [[Дев'ятирічна війна|бунти]], які були розбиті силами кантоських самураїв. Їхній командир [[Мінамото но Йосіїе]] здобув собі славу найуспішнішого полководця усієї [[Східна Японія|Східної Японії]].

==== Культура періоду Хей'ан ====
На початок 9 століття багато молодих ченців були незадоволені одержавленням і політизацією буддизму. У пошуках істинного вчення двоє монахів&nbsp;— [[Сайтьо]] і [[Кукай]]&nbsp;— вирушили до китайської імперії Тан і пройшли там навчання. По поверненню перший збудував храм [[Енрякудзі]] на горі [[Хієй (гора)|Хієй]], що став оплотом секти [[Тендай]], а другий звів храм [[Конґобудзі]] на горах [[Коя (гори)|Коя]], що став центром секти [[Сінґон]]. Принесений цими монахами новий [[езотеричний буддизм]] закликав до спасіння через усамітнення в горах, вивчення канону і молитви за прозріння світу.

[[894]] року через ослаблення зв'язків з [[Тан]] та позицію імператорського радника [[Суґавара но Мітідзане|Суґавари но Мітідзане]], Японія припинила висилати посольства до Китаю. Це перервало традицію імпорту континентальних ноу-хау і стумулювало японців розробляти свої власні культурні форми. Постала нова оригінальна аристократична [[культура Кокуфу]], яка розквітла в часи правління роду Фудзівара. З'явився новий світський архітектурний стиль [[сінден-дзукурі|палаців-садиб з галереями]] і [[японський сад|садами]]. Одяг знаті і міщан набув оригінальних японських форм. У образотворчому мистецтві виник новий жанр «японських картин» ''[[ямато-е]]'', основними темами якого стали повсякденне життя вельмож і місцеві пейзажі. Водночас, набула поширення японська абетка ''[[кана]]'', якою вперше почали складати літературні твори. Серед них особливо виділяють «[[Такеторі моноґатарі|Повість про бамбукоруба]]», «[[Макура но сосі|Записки коло подушки]]» [[Сей Сьонаґон]], «[[Ґендзі моноґатарі|Повість про Ґендзі]]» [[Мурасакі Сікібу]], «[[Кокін вака-сю|Збірку старих і нових японських пісень]]» та «[[Тоса ніккі|Щоденник з Тоси]]» [[Кі но Цураюкі]]. Більшість книг супроводжувались малюнками і були особливо популярними в середовищі аристократів.

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Byodoin Phoenix Hall Uji 2009.jpg|border|180px]]
|[[Файл:Genji emaki YADORIGI 2.JPG|border|230px]]
|
|[[Файл:Enryakuji Todo.jpg|border|165пкс]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Зала феніксів Бьодоїн<br />([[Удзі, Кіото]])
|Ілюстрована повість про Ґендзі<br />([[1130]])
|Амітабха з Бьодоїна<br />([[Удзі, Кіото]])
|Східна пагода Енрякудзі<br />([[Оцу, Сіґа]])
|}
</center>

Часті природні катаклізми, епідемі та нестабільність у японському суспільстві середини 10 століття породили у ньому [[есхатологія|есхатологічні]] уявлення про [[Кінець дхарми|кінець світу]]. На цій хвилі в країні поширилось нове буддистське [[Вчення Чистої Землі]], за яким будь-хто, хто молився будді [[Амітабха]] міг після смерті потрапити до раю&nbsp;— «[[Сукхаваті|Чистої Землі неймовірної радості]]». Поширювали це вчення монахи [[Куя]] і [[Ґенсін]]. Вельможі, сподіваючись на щасливе загробне, життя заходилися зводити по всій країні храми і павільйони присвячені будді Амітабха. Одними із видатних зразків такої архітектури були «Зала феніксів» монастиря [[Бьодоїн]] поблизу столиці та Мавзолей монастиря [[Тюсондзі]] на північному сході Японії. У цей же час, оформилися ідейні положення [[Синто-буддистський синкретизм|синкретизму буддизму і японського синто]].

== [[Файл:Imperial Seal of Japan.svg|30пкс|]] Середньовічна Японія ==

=== <u>Початок самурайського правління</u> ===
==== Диктатура Тайра ====
[[1156]] року між [[Імператор Ґо-Сіракава|Імператором Ґо-Сіракава]] й [[Імператор Ґо-Сіракава|екс-Імператором Сутоку]] виникло гостре протистояння, що поділило рід Фудзівара на два ворогуючі табори. Розгорівся [[Смута Хоґен|збройний конфлікт]], ареною якого стала столиця. В обох таборах все більшу політичну силу почали здобувати професійні військові&nbsp;— самураї. За свідченням монаха [[Дзієн]]а, очевидця подій і автора хроніки «[[Ґукансьо|Записки дурня]]», в країні настала «епоха воїнів»<ref name="Рубель 2003">Рубель В.&nbsp;А.&nbsp;Встановлення диктатури Тайра в Японії: політико-клановий аспект проблеми // ''[[Східний Світ (журнал)|Східний Світ]]''&nbsp;— 2003.&nbsp;— №&nbsp;1.&nbsp;— с.76-84.</ref>.

[[1159]] року спалахнула [[Смута Хейдзі|нова війна]] за лідерство у столиці між самурайськими родами [[Тайра]] та [[Мінамото]], у якій [[Тайра но Кійоморі]] розбив сили [[Мінамото но Йосітомо]]. Укріпивши союз із Імператорським двором, Кійоморі став першим самураєм, який посів найвищу урядову посаду [[дайдзьо-дайдзін|Міністра Великої політики]]. Він витіснив аристократів з оточення Імператора, змусивши того одружитись зі своєю дочкою. Завдяки цьому члени роду Тайра зайняли найвищі пости при дворі й отримали багато нових маєтків. Вони також зосередили у своїх руках величезні багатства від торгівлі з китайською імперією [[Сун (династія)|Сун]] у Внутрішньому Японському морі. Тайра процвітали і зневажали інших настільки, що виник навіть вислів: «Хто не з роду Тайра, той&nbsp;— не людина»<ref name="Рубель 2003"/>.

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Heiji-mon-1.png|100px|]]
|[[Файл:Miyajima Alex.jpg|border|180px]]
|[[Файл:Heiji-mon-2.png|border|300px]]
|[[Файл:Yoshitsune-ukr.png|border|100px]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Кійоморі<br />([[14 століття]])
|Ворота Іцукусіми, святилища Тайри<br />([[Хацукаїті, Хірошіма]])
|Смута Хейдзі. Атака самураїв Тайра<br />([[14 століття]])
|Йосіцуне<br />([[16 століття]])
|}
</center>

Врешті-решт проти Тайра сформувалась потужна опозиція. Після того як Кійоморі силою змусив посадити на Імператорський трон свого [[імператор Антоку|1-річного онука]], дядько малолітнього хлопця, [[принц Мотіхіто]], закликав усіх самураїв Японії повалити диктатуру ненависного родича. Серед опозиціонерів найвпливовішим був [[Мінамото но Йорітомо]], який після війни [[1159]] року був засланий родом Тайра до провінції [[провінція Ідзу|Ідзу]] регіону Канто. Заклавши у місті [[Камакура]] свою ставку і підкоривши собі самураїв регіону, він відправив проти ворога армію на чолі зі своїм молодшим братом [[Мінамото но Йосіцуне|Йосіцуне]]. Розпочалась нова [[війна Мінамото і Тайра]], яка закінчилась знищенням роду диктаторів [[1185]] року в [[битва при Данноура|битві при Данноура]]<ref name="Рубель 2003"/>.

==== Сьоґунат і [[період Камакура]] ====
Після ліквідації Тайра, Мінамото но Йорітомо отримав від Імператорського двору право призначати в усі провінції країни своїх військових губернаторів ''[[сюґо]]'' і земельних голів ''[[дзіто]]'', які виконували функції наглядачів над приватними і державними землями. Винищивши могутній рід [[муцівські Фудзівара|муцівських Фудзівара]] і підкоривши [[регіон Тохоку]], він став повноправним лідером самураїв Японії. [[1192]] року Йорітомо був призначений на посаду «[[сьоґун|Великого сьоґуна&nbsp;— завойовника варварів]]» і заснував перший [[сьоґунат|самурайський уряд]], [[сьоґунат Камакура|Камакурський сьоґунат]]. Таким чином, у країні почало діяти дві системи влади&nbsp;— монаршо-аристократична у [[Кіото]], і військова у Камакурі. Остання базувалася на стосунках пана-слуги між сьоґуном і самурайськими володарями ''[[ґокенін]]ами''. Сьоґун гарантував недоторканність володарям старих земель і надавав нові за віддану службу; у відповідь ті присягали на вірність йому і служили в уряді та війську. Час функціонування цього сьоґунату називається [[період Камакура|періодом Камакура]] ([[1185]]–[[1333]]).

Після смерті Йорітомо, його васали з [[рід Ходзьо|роду Ходзьо]], знищили ряд впливових самурайських володарів і захопили реальну владу в уряді. Вони вбили [[Мінамото но Санетомо|третього сьоґуна]] з роду Мінамото і перетворили цю посаду на номінальну. Запрошуючи на пост голови Камакурського уряду аристократів і представників Імператорської родини, Ходзьо керували від їхнього імені як радники ''[[сіккен]]и''. [[1221]] року [[імператор Ґо-Тоба|екс-Імператор Ґо-Тоба]], плануючи відродити централізовану державу і ліквідувати двовладдя, підняв у [[Кіото]] [[Смута Дзьокю|повстання]] проти сьоґунату. Проте цей виступ закінчився поразкою, у результаті якої самурайський уряд підпорядкував собі столицю, двір і західні регіони країни. Щоб закріпити успіх [[1232]] року [[Ходзьо Ясутокі]] встановив перший самурайський звід законів, «[[Ґосейбай сікімоку|Список покарань]]», який став зразком для наслідування законодавцями пізніших епох.

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Minamoto no Yoritomo (cropped).jpg|97px|]]
|[[Файл:Tsurugaoka Hachiman-Shrine 05.jpg|border|189px]]
|[[Файл:Mokoshurai-ukr.png|border|290px]]
|[[Файл:Goseibai.jpg|border|87px]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Йорітомо<br />([[14 століття]])
|Хатіманґу, святилище Мінамото<br />([[Камакура, Канаґава]])
|Нашестя монголів 1274 року<br />([[18 століття]])
|Список покарань<br />([[17 століття]])
|}
</center>

У середині [[13 століття]] в Азії виникла могутня [[Династія Юань|Монгольська імперія]], посольства якої неодноразово прибували до Японії з вимогою визнати верховенство [[хан (титул)|Великого хана]]. Імператорський двір і сьоґунат були одностайними щодо збереження незалежності країни, тому усіх послів страчували. У відповідь, у [[1274]] і [[1281]] роках монголи [[монгольські вторгнення до Японії|двічі вторгалися]] до Японського архіпелагу, але були розгромлені самурайськими військами і [[тайфун]]ами ''[[камікадзе (тайфун)|камікадзе]]'', які знищили флот нападників. Незважаючи на перемогу, сьоґунат не роздав нагород підлеглим, чим похитнув довіру до себе.

Наприкінці 13 століття через роздрібнення, видачу під заставу та продаж своїх земельних ділянок, багато самураїв втратили засоби для існування. Для їхнього порятунку сьоґунат видав [[1297]] року [[токусейрей|декрет благодатного правління]], яким скасовував борги і змушував лихварів повернути боржникам усе майно без відшкодувань. Проте такий крок не розв'язав проблеми малоземелля військової верстви, а лише ускладнив її, бо відтепер самураям ніхто не позичав грошей. Через це авторитет Камакурського уряду остаточно занепав.

==== Культура періоду Камакура ====
У 12 столітті буддизм вийшов за межі аристократичного світу і поширився у середовищі самураїв та простолюдинів. Послідовник [[Вчення Чистої Землі]], монах [[Хонен]], заснував секту [[Дзьодо-сю]] і проповідував рай у майбутньому житті за умови поклоніння будді [[Амітабха|Аміда]]. Його учень, чернець [[Сінран]], акцентував увагу на [[Акунін сьокі|спасінні грішників]] і започаткував секту [[Дзьодо-сінсю]]. На противагу їм, монах [[Нітірен]] відкрив власну секту [[Нітірен-сю]] і наполягав на прославленні «[[Сутра Лотоса|Сутри Лотоса]]». У цей же час з Китаю до Японії був переданий [[дзен]]-буддизм, який оформився у сектах [[Ріндзай-сю]] [[Ейсай|Ейсая]] і [[Сото-сю]] [[Доґен]]а, та став особливо популярним серед самураїв.

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:KamakuraDaibutsu3947.jpg|border|180px]]
|[[Файл:Kenninji Kyoto06n4272.jpg|border|180px]]
| 
|[[Файл:Sanjusangendo temple01s1408.jpg|border|180px]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Великий будда<br />([[Камакура, Канаґава]])
|Кеннідзі<br />([[Кіото, Кіото]])
|Асанга<br />([[Нара, Нара]])
|Сандзюсанґендо<br />([[Кіото, Кіото]])
|}
</center>

У період Камакура, завдяки діяльності «японських кобзарів» ''[[біва-хосі]]'', особливої популярності серед населення набув епічний твір «[[Хейке моноґатарі|Повість про дім Тайра]]», в якому оспівувались злет і падіння колишніх диктаторів Японії. Поміж аристократів улюбленим заняттям залишалась поезія, найкращі зразки якої увійшли до «[[Сін кокін вака-сю|Нової збірки старих і нових японських пісень]]». Буддистськими ідеями марноти і непостійності були проникненні повісті «[[Ходзьо-кі|Записки з келії]]» [[Камо но Тьомей|Камо но Тьомея]] та «[[Цуредзуреґуса|Записки від нудьги]]» [[Йосіда Кенко|Йосіди Кенко]].

Скульптура цієї доби стала більш реалістичною і експресивною. Шедеврами того часу вважаються роботи майстра [[Ункей|Ункея]]&nbsp;— статуї [[Асанга|Асанги]] і [[Васубандгу]]. З фотографічною точністю були виконані фігури відлюдника [[Васу (буддизм)|Васу]] і монахині Мавара, що зберігаються у [[Сандзюсанґендо]] у Кіото. В образотворчому мистецтві великої популярності набув жанр ілюстрованих книг ''[[емакі]]'', основними темами яких стали описи битв, історії монастирів та життєписи.

=== <u>Поступ правління самураїв</u> ===

==== Реставрація Кемму і війна двох династій ====
У [[14 століття|14 столітті]], із занепадом сьоґунату, рід Ходзьо взяв курс на централізацію управління, що викликало невдоволення самурайства у регіонах. Цим скористався [[Імператор Ґо-Дайґо]], прибічник сильної монархічної держави, який підняв повстання проти Камакурського уряду, але зазнав поразки і був засланий на [[острови Окі]]. Його син [[принц Морійосі]] продовжив боротьбу і за підтримки провінційних самураїв на чолі з [[Кусунокі Масасіґе]] тривалий час протистояв арміям Ходзьо. Коли [[1333]] року Імператор Ґо-Дайґо втік із заслання, на його бік перейшла регіональна знать. Один із її лідерів, [[Асікаґа Такаудзі]], ліквідував органи влади сьоґунату у [[Кіото]], а інший, [[Нітта Йосісада]], атакував [[Камакура|Камакуру]] і знищив сам сьоґунат разом із родом Ходзьо.

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Emperor Godaigo (cropped).jpg|100px|]]
|[[Файл:Kusunoki masashige.jpg|border|195px]]
|[[Файл:Emperor-Go-Daigo-by-Ogata-Gekko-1904.png|border|270px]]
|[[Файл:Takauji asikaga.JPG|border|116px]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Імператор Ґо-Дайґо<br />([[14 століття]])
|Масасіґе<br />([[Тійода, Токіо]])
|Імператор Ґо-Дайґо у Йосіно<br />([[1890]])
|Такаудзі<br />([[14 століття]])
|}
</center>

Після повернення Імператора Ґо-Дайґо до столиці, було розпочато так звану [[Реставрація Кемму|реставрацію Кемму]], у ході якої планувалося відродити стародавні монархічні порядки і сформувати новий уряд із придворних [[куґе|аристократів]] і військової знаті. Однак на практиці Імператорські реформи покращували життя лише придворних і залишали невирішеними проблеми самурайства. Через це колишній соратник Імператора, Асікаґа Такаудзі, очолив незадоволених самураїв і повстав проти уряду «реставраторів». [[1336]] року він захопив Кіото, посадив у ньому нового [[імператор Комьо|Імператора]] і видав «[[Кемму сікімоку|Список Кемму]]», в якому проголосив заснування власного сьоґунату у столиці. Між тим, попередній Імператор Ґо-Дайґо втік на південь, до району [[провінція Йосіно|Йосіно]], де проголосив повстанців «ворогами трону» і заклав свій окремий Імператорський уряд. Таким чином оформився розкол Імператорського двору і у країні почалася громадянська війна, [[період Намбокутьо|період двох династій]]: північної у Кіото і південної у Йосіно.

==== Другий сьоґунат і [[період Муроматі]] ====
[[1338]] року Асікаґа Такаудзі був призначений північною династією на посаду сьоґуна. Постав другий самурайський уряд, який отримав назву [[сьоґунат Муроматі]], за іменем однойменного району столиці, де знаходилась сьоґунська резиденція. Час існування цього уряду називається [[період Муроматі|періодом Муроматі]] ([[1338]]–[[1573]]). На відміну від попередніх режимів новий сьоґунат повів курс на децентралізацію. Він надав військовим губернаторам ''[[сюґо]]'' у провінціях право привласнювати половину податків з регіону, змусивши їх власноруч підтримувати місцевих малоземельних самураїв. Ці початкові реформи сприяли залученню японської знаті на бік уряду у війні двох династій, але перетворили військових губернаторів на могутніх провінційних [[сюґо даймьо|володарів]], які часто нехтували наказами центру.

[[1392]] року за урядування 3-го сьоґуна [[Асікаґа Йосіміцу|Асікаґи Йосіміцу]] відбулося об'єднання двох гілок імператорського дому в одну, що ознаменувало кінець громадянської війни. За допомоги сьоґунських радників ''[[канрей|канреїв]]'' вдалося поставити під жорстокий контроль військових губернаторів. Сьоґунат перебрав на себе ряд політичних функцій Імператорського двору і став єдиним загальнояпонським урядом. Для ефективного керування східними землями Йосіміцу виокремив [[Камакурафу|Камакурську адміністрацію]], а для активізації економіки країни розпочав [[японсько-мінська торгівля|торгівлю]] з китайською династією [[Мін (династія)|Мін]] і корейською династією [[Чосон (династія)|Чосон]]. Він також вів боротьбу з контрабандистами і [[японські пірати|японськими піратами]].

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Yoshimitsu Ashikaga cropped.jpg|102px|]]
|[[Файл:Kinkaku-ji 01.jpg|border|180px]]
|[[Файл:MuromachiSamurai1538.jpg|border|214px]]
|[[Файл:Naha Shuri Castle51s3s4200.jpg|border|180px]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Йосіміцу<br />([[15 століття]])
|Кінкакудзі, резиденція Йосіміцу<br />([[Кіото, Кіото]])
|Охорона сьоґуна<br />([[16 століття]])
|Сюрі, резиденція ванів Рюкю<br />([[Наха, Окінава]])
|}
</center>

Після смерті Йосіміцу, сьоґунат почав поступово втрачати контроль на регіонами. Реальну владу у країні захопили сьоґунські радники і військові губернатори з провінцій. [[1467]] року, через протистояння радників [[Хосокава Кацумото|Хосокави]] і [[Ямана Содзен|Ямани]] щодо призначення наступного голови сьоґунату, спалахнула війна, яка отримала назву [[Смута Онін|смути Онін]]. Вона дала початок тривалим міжусобицям самурайства у столиці і регіонах, так званому [[період Сенґоку|періоду Сенґоку]], «епосі воюючих країн» ([[1467]]–[[1615]]). Сьоґун остаточно втратив свою роль всеяпонського лідера і гаранта стабільності. Для Японії нормою стали соціальні катаклізми: заколоти і повстання низів проти верхів. Так, [[1486]] року, провінції [[провінція Ямасіро|Ямасіро]] місцеві самураї вигнали усіх урядовців і 8 років [[Повстання в Ямасіро|самостійно керували регіоном]], а [[1488]] року послідовники секти [[Дзьодо-сінсю]] [[Повстання в Каґа|захопили владу]] у провінції [[провінція Каґа|Каґа]] і утримувати її близько століття.

З початку [[16 століття]] новими [[сенґоку даймьо|володарями]] у регіонах поступово стали голови місцевих самурайських родів, які скинули своїх учорашніх господарів&nbsp;— військових губернаторів. Ці голови, які називалися ''[[даймьо]]'', порвали з центральною владою і розпочали формування власних родових «держав». Вони конфісковували приватні і державні землі на свою користь, переставали перераховувати податки до столиці і організовували великі родові армії з місцевої знаті. Резиденції володарів знаходилися у гірських [[Японський замок|замках]], у підніжжя яких закладалися призамкові торговельно-ремісничі містечка. У ряді таких родових «держав» були встановлені оригінальні [[удільні закони]], які виконували функції земельного і кримінального кодексів.

У той час як центральну Японію охопили міжусобиці, на півдні [[острови Рюкю]] об'єдналися під проводом династії [[рід Сьо|Сьо]], яка заснувала [[королівство Рюкю]]. Ця держава уклала договори з Японією та китайською Мін, і відігравала важливу роль посередника у азійській торгівлі [[15 століття|15]]&nbsp;— першої половини 16 століття.

==== Соціально-економічний розвиток ====
У період Муроматі мали місце ряд якісних змін у соціально-економічному житті Японії. У [[сільське господарство|сільському господарстві]] почали використовувати продуктивні іновації&nbsp;— [[водяне колесо|водяні колеса]], тяглову силу тварин і природні [[добрива]], що дало змогу збирати урожаї [[злаки|злаків]] двічі на рік. Поряд з цим набуло поширення прикладне садівництво для виготовлення [[шовк]]у, [[Індиго (барвник)|барвників]], [[урусі|лаку]], [[олія|олії]]. У 16 столітті розпочалось розведення [[бавовна|бавовни]], що була завезена з Кореї. У ремослах з'явилася регіональна спеціалізація, а у [[металургія|металургії]] відбувся поділ на [[ковальство]] і [[ливарництво]]. Ремісники, які працювали під патронатом світських чи духовних вельмож об'єднувалися у корпорації ''[[дза]]'', і, сплачуючи данину патрону, отримували монопольні права на виробницто і продаж своєї продукції. Завдяки розвитку сільського господарства і ремесел активізувалася торгівля. На головних шляхах і перед воротами храмів та святилищ почали влаштовувати періодичні ярмарки. З підйомом виробництва виникли посередницькі товариства [[тоїмару|морських]] і [[басяку|сухопутних]] перевізників. Лихварські функції стали виконувати [[досо|коморщики]] і [[сакая|корчмарі]].

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Urozhai jap 161.png|border|180px]]
|[[Файл:Arrow maker00.jpg|border|114px]]
|[[Файл:Hakogike house01.jpg|border|178px]]
|[[Файл:Misto Jap 16.png|border|180px]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Розсада рису в селі<br />([[16 століття]])
|Зброярі і стрільники<br />([[16 століття]])
|Сільська хата<br />([[Кобе, Хьоґо]])
|Японське місто<br />([[16 століття]])
|}
</center>

З розвитком виробництва і транспорту почали виникати містечка торговців і ремісників, переважно у місцях проведення ярмарок. Найзаможніші центри, такі як [[Сакаї, Осака|Сакаї]] і [[Хаката]], користувалися автономією, мали колегіальні органи управління і армію. У Кіото з'явилися квартальні об'єднання міщан для захисту міста від частих самурайських погромів. Рух самоуправління досягнув і сіл, де з'явилися сільські общини ''[[Со (община)|со]]'' на чолі з місцевими самураями і заможними селянами. Вони часто піднімали повстання для захисту своїх прав від свавілля центральної влади і місцевих володарів.

==== Культура періоду Муроматі ====
Столичний сьоґунат сприяв симбіозу культур аристократії і самурайства, що дали народження новій японській культурі. Її особливостями були потужний вплив дзен-буддизму і китайських естетичних цінностей.

Культуру початку 15 століття називають [[культура Кітаяма|культурою Кітаяма]], за назвою однойменної гори, на якій сьоґун Йосіміцу звів свою резиденцію, так званий [[Кінкакудзі|Золотий павільйон]]. Цій культурі були притаманні велич і пишність в архітектурі та мистецтві. Однією з її головних віх була поява театру ''[[но (театр)|но]]''. Через півстоліття, у часи головування [[Асікаґа Йошімаса|Асікаґи Йошімаси]], оформилась нова [[культура Хіґасіяма]], названа на честь місцевості, де було зведено [[Ґінкакудзі|Срібний павільйон]]. Ця культура базувалась на ідеях вишуканості та простоти, так званих принципах ''[[вабі]]'' та ''[[сабі]]''. У цей же час став популярним дзенівський [[Сьоїн-дзукурі|кабінетний стиль]] інтер'єру, з'явилися [[японський сад|японські кам'яні сади]], мати ''[[татамі]]'', [[японська чайна церемонія]] й мистецтво аранжування квітів ''[[ікебана]]''. В образотворчому мистецтві набули популярності монохромні картини ''[[сумі-е]]'', найкращі з яких належать митцю [[Сессю]]. Одночасно виникла художня [[школа Кано]], яка творила у різнобарвному стилі ''[[ямато-е]]''.

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Ginkakuji04.jpg|160px|]]
|[[Файл:Noh mask02.jpg|border|86px]]
|[[Файл:Landscapes of the Four Seasons.jpg|border|200px]]
|[[Файл:Kyoto-Ryoan-Ji MG 4512.jpg|border|180px]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Срібний павільйон<br />([[Кіото, Кіото]])
|Маска театру ''но''<br />([[16 століття]])
|«Пори року» Сессю<br />([[1469]])
|Японський сад Рьоандзі<br />([[Кіото, Кіото]])
|}
</center>

Поступово елементи елітарної культури почали проникати у культуру народну. Через спустошення столиці війнами багато аристократів і монахів покидали її, несучи кіотські звичаї і знання в регіони. При провінційних храмах стали відкриватись школи для дітей знаті і селянства. У літературі з'явився новий вид колаборативної поезії ''[[ренґа]]'' та жанр ілюстрованих оповідання ''[[отоґі-дзосі]]''. [[Японська кухня|Японські кулінари]] вперше почали широко використовувати [[соєвий соус]] та приправу [[місо]]. У містечках і селах традиційним стало урочисте проведення свят ''[[мацурі]]'' і танців ''[[о-бон]]''.

== [[Файл:Imperial Seal of Japan.svg|30пкс|]] Японія раннього нового часу ==

=== <u>Шлях до об'єднання</u> ===
==== Прибуття європейців ====
У 15 столітті в [[Західна Європа|Західній Європі]] стартувала [[Доба великих географічних відкриттів]]. Через сто років її мешканці&nbsp;— купці, місінонери та військові&nbsp;— почали проникати до Східної Азії. [[1543]] року перші європейці дісталися до японського острова [[Танеґашіма]]. Вони передали остров'янам [[вогнепальна зброя|вогнепальну зброю]], виробництво якої було невдовзі налагоджено по всій Японії. [[1549]] року до міста [[Каґошіма, Каґошіма|Каґошіма]] прибув [[єзуїт]] [[Франциск Ксав'єр]], який вперше познайомив японців з [[християнство]]м. Протягом століття Японію відвідували [[португалія|португальські]] та [[іспанія|іспанські]] купці, котрі виконували роль [[Торгівля з південними варварами|посередників у східноазійській торгівлі]], обмінюючи китайські і європейські товари на [[Івамі ґіндзан|японське срібло]]. Оскільки європейці прибували з південних колоній, японці називали їх «[[Південні варвари|південними варварами]]».

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:NanbanCarrack.jpg|border|140px]]
|[[Файл:Himeji Oshiro Matsuri August09 075.jpg|185px|]]
|[[Файл:Franciscus de Xabier (cropped).jpg|border|100px]]
|[[Файл:Douzaki Church in Nagasaki.JPG|border|170px]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Португальський корабель<br />([[17 століття]])
|Самурай із аркебузою<br />([[Хімедзі, Хьоґо]])
|Франциск Ксав'єр<br />([[17 століття]])
|Церква Додзакі<br />([[Ґото, Наґасакі]])
|}
</center>

[[даймьо|Самурайські володарі]] Західної Японії були зацікавлені в торгівлі з іноземцями, а тому радо приймали місіонерів і купців, інколи навіть навертаючись у християнство. Так перший володар-християнин з острова [[Кюсю]], [[Омура Сумітада]], жалував [[Товариство Ісуса|Товариству Ісуса]] місто [[Наґасакі]], яке згодом стало японським «вікном у Європу». За сприяння місцевих володарів єзуїти відкрили церкви у [[Ямаґуті, Ямаґуті|Ямаґуті]], Кіото, Сакаї та інших японських містах. На кінець 16 століття в країні нараховувалось близько 300 тисяч християн. Найвпливовіші з них відправили [[1582]] року [[Посольство Тенсьо|перше японське посольство]] до [[Папа Римський|Папи Римського]], яке було з великими почестями прийнято в Європі.

==== Об'єднання Японії ====
У першій половині 16 століття, на Японському архіпелазі, не вщухали міжусобиці самурайських родів. Коли роздрібненість країни стала нормою суспільно-політичного життя, з'явилися сили які спробували відновити колишню єдність. Їх очолив [[Ода Нобунаґа]], невеликий, але заможний володар провінції [[провінція Оварі|Оварі]]. Використовуючи [[Асікаґа Йосіакі|сьоґуна]], він захопив [[1570]] року столицю [[Кіото]] і за три роки ліквідував безсилий [[сьоґунат Муроматі]]. Завдяки протекції християнства і масовому використанню вогнепальної зброї, Нобунаґа за 10 років зумів підкорити столичний [[регіон Кінкі]] та всю Центральну Японію. Він поступово реалізовував план об'єднання «[[Піднебесна|Піднебесної]]»: нещадно придушував світські і буддистські децентралізаторськи сили, сприяв відновленню авторитету Імператорського дому й піднімав зруйновану війнами економіку<ref>Коваленко О.&nbsp;О.&nbsp;Ода Нобунаґа в японській антихристиянській літературі на прикладі «Записів про розквіт і падіння Храму південних варварів» // ''[[Східний Світ (журнал)|Східний світ]]''.&nbsp;— Київ: Інститут Сходознавства НАН України, 2009.&nbsp;— №&nbsp;2&nbsp;— с.10-19.</ref>.

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Odanobunaga.jpg|border|116px]]
|[[Файл:Enryakuji1.jpg|198px|]]
|[[Файл:Osaka Castle Nishinomaru Garden April 2005.JPG|border|180px]]
|[[Файл:Toyotomi Hideyoshi c1598 Kodai-ji Temple (cropped).png|border|108px]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Нобунаґа<br />([[16 століття]])
|Винищення бунтівних буддистів<br />([[18 століття]])
|Осака, «столиця Хідейосі»<br />([[Осака, Осака]])
|Хідейосі<br />([[17 століття]])
|}
</center>

[[1582]] року Нобунаґа загинув від руки [[Акеті Міцухіде|свого генерала]], так і не змігши втілити свої задуми. Проте об'єднавчий курс продовжив один із його талановитих підлеглих&nbsp;— [[Тойотомі Хідейосі]]. Він переміг опозицію старійшин покійного сюзерена і ліквідував незалежні родові держави провінційних [[даймьо|володарів]]. [[1590]] року Японія остаточно була об'єднана силами Хідейосі, який став одноосібно керувати країною. За його вказівками був складений всеяпонський [[Кадастр Хідейосі|земельний кадастр]], який ліквідував систему приватних маєтків і визначав рівень продуктивності земель. Земля передавалася селянам, які мусили сплачувати уряду данину відповідно до цього рівня. Хідейосі також провів соціальну реформу, поділивши населення на військових адміністраторів та цивільних підданих, шляхом [[Полювання за мечами|конфіскації зброї]] у останніх. На схилі життя Хідейосі розпочав [[Наказ про вигнання священиків|гоніння на християн]] і [[Імджинська війна|війну з Кореєю]], які коштували влади його нащадкам.

==== Культура Момояма ====
Японську культуру другої половини 16&nbsp;— початку [[17 століття]] прийнято називати [[Культура Момояма|культурою Момояма]], за назвою однієї з резидецій Тойотомі Хідейосі. Ця культура базувалась на ідеях пишноти, багатства і влади. Найхарактернішими зразками їхнього втілення стали [[японський замок|японські замки]] з величними [[тенсюкаку|головними баштами]] у [[замок Адзуті|Адзуті]], [[Осацький замок|Осаці]], [[замок Момояма|Момоямі]], [[замок Хімедзі|Хімедзі]] та інших містах. Ззовні ці споруди прикрашалися позолотою, а всередині&nbsp;— картинами тогочасних першокласних художників [[Кано Ейтоку]], [[Кано Санраку]], [[Хасеґава Тохаку|Хасеґави Тохаку]] та інших. Замки мали театральні сцени для вистав ''но'', куди запрошувалися відомі актори труп [[Школа Кандзе|Кандзе]] і [[Школа Компару|Компару]], і кімнати для чайних церемоній, які відвідували майстри, такі як [[Сен но Рікю]].

Серед простого люду, особливо у великих містах, поширилися [[гедонізм|гедоністичні]] настрої та мода на все яскраве і нове. Саме у народному середовищі зародився «дивакуватий» танець ''[[кабукі]]'', який згодом розвинувся у окремий вид театрального мистецтва. Водночас з'явився новий жанр римованої прози ''[[дзьорурі]]'', який виконувався під награш новітнього для того часу музичного інструменту ''[[сямісен]]''.

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Sen no Rikyu JPN (cropped).jpg|border|100px]]
|[[Файл:Himeji Castle 01s2048.jpg|border|180px]]
|[[Файл:Kano Eitoku 002.jpg|border|260px]]
|[[Файл:Namban-14.jpg|border|100px]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Рікю<br />([[16 століття]])
|Замок Хімедзі<br />([[Хімедзі, Хьоґо]])
|«Китайські леви» Кано Ейтоку<br />([[16 століття]])
|Європейці<br />([[17 століття]])
|}
</center>

Однією з головних рис культури Момояма була її відкритість до європейських впливів. Завдяки єзуїтам до Японії потрапили нові знання в галузі [[астрономія|астрономії]], [[медицина|медицини]], [[друкарство|друкарства]], [[навігація|морської навігації]] і [[живопис]]у. Японці настільки захоплювались іноземним, що часто стали носити європейський одяг і навіть робили «південних варварів» темами своїх картин і оповідань. Японська мова також збагатилась рядом португальських та іспанських слів.

=== <u>«Мирна держава» [[Період Едо|періоду Едо]]</u> ===

==== Третій сьоґунат і політика «ізоляції» ====
Після смерті Тойотомі Хідейосі місце всеяпонського лідера зайняв [[Токуґава Іеясу]]. [[1600]] року, заручившись підтримкою більшості володарів, він розбив у [[битва при Секіґахара|битві при Секіґахара]] опозицію роду Тойотомі і за наступні 15 років ліквідував цей рід. [[1603]] року Іеясу отримав від Імператора посаду сьоґуна і відкрив [[сьоґунат Едо|новий сьоґунат]] у місті [[Едо (місто)|Едо]]. Час існування цього останнього самурайського уряду називають [[період Едо|періодом Едо]] ([[1603]]–[[1867]]).

В добу панування сьоґунату Японія була федерацією. Одна четверта частина усіх земель країни належала роду сьоґунів [[рід Токуґава|Токуґава]], а решта&nbsp;— трьом сотням регіональних володарів ''[[даймьо]]''. Останні поділялися на групи «[[сімпан|родичів]]», «[[Фудай (статус)|давніх васалів]]» і «[[тодзама|нових васалів]]», залежно від рівня залежності від сьоґуна. Всі володарі мали власні автономні уділи ''[[хан (Японія)|хани]]'', розмір яких визначав центральний уряд. Для профілактики повстань він обмежував політичні права підлеглих «[[Закони для військових домів|Законами для військових домів]]», а також виснажував фінанси їхніх автономій [[санкін-котай|обов'язковими відрядженнями]] до урядової резиденції в Едо. Сьоґунат також конфіскував усі земельні володіння Імператорського двору, зобов'язавшись утримувати його власним коштом.

На початку 17 століття самурайський уряд був зацікавлений у контактах з європейськими країнами і припинив переслідування християн. Прагнучи розширити міжнародну торгівлю і зосередити у своїх руках левову частку прибутку від неї, сьоґунат впровадив [[1604]] року ліцензування [[Сюінсен|японських кораблів]], які вирушали закордон, переважно у країни [[Південно-Східна Азія|Південно-Східно Азії]]. Проте протистояння в Японії [[протестантизм|протестантських]] [[Англія|Англії]] та [[Голландія|Голландії]] з одного боку та [[католицизм|католицьких]] [[Іспанія|Іспанії]] і [[Португалія|Португалії]] з іншого, загрожувало втягнути японський уряд у конфлікт цих держав. У зв'язку з цим Японія повела курс на обмеження контактів з Європою та її колоніями, що згодом отримав назву ''[[сакоку]]''.

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Tokugawa Ieyasu 3 cropped.jpg|border|100px]]
|[[Файл:Sekigaharascreen.jpg|border|270px]]
|[[Файл:Edo P2.jpg|border|170px]]
|[[Файл:Martyrdom-of-Nagasaki-Painting-1622.png|border|120px]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Ієясу<br />([[17 століття]])
|Битва при Секіґахара<br />([[18 століття]])
|Замок Едо<br />([[17 століття]])
|Катування християн<br />([[17 століття]])
|}
</center>

[[1614]] року сьоґунат заборонив християнство, вбачаючи у ньому інструмент іноземного політичного впливу. Десятки тисяч японських християн були репресовані, а виїзд японців закордон, де вони потенційно могли прийняти хрещення, став неможливим. Через це [[1637]] року частина селян і самураїв острова Кюсю, які сповідували заборонену релігію, підняли антиурядове [[Сімабарське повстання|повстання у Сімабарі]]. Сьоґунат придушив його за рік і [[1639]] року, аби остаточно винищити християнство, заборонив усім європейським і американським судам прибувати до Японії. Виняток з цього правила становила Голландія. Її кораблі, які надали допомогу у розправі з повстанцями, отримали монопольне право торгувати на штучному острові-резервації [[Дедзіма]] у [[Наґасакі]].

Протягом [[17 століття|17]]&nbsp;— середини [[19 століття]], незважаючи на розрив із Заходом, Японія продовжувала підтримувати дипломатичні і торговельні зв'язки зі своїми традиційними партнерами: [[Династія Цінь|Китаєм]], [[Чосон|Кореєю]], [[Королівство Рюкю|Рюкю]] і [[айни|айнами]]. Уряд торгував з ними на Дедзімі, [[Цушіма-хан|Цусімі]], [[Сацума-хан|Сацумі]] та півдні [[Хоккайдо]].

==== Соціально економічний розвиток ====
Японське суспільство періоду Едо було [[Стан суспільний|становим]] і складалося з 4 великих груп: військовиків-[[самурай|самураїв]], [[селянин|селян]], [[ремісник]]ів і [[купець|купців]]. Країною керували виключно представники першого стану. Поза становою системою знаходились [[буракумін|парії]], які займалися непрестижними роботами: утилізацією відходів, прибиранням, тюремною службою. Панівними релігіями були [[синто]] і [[буддизм в Японії|буддизм]]. Існувала система реєстрації населення при буддистських монастирях за місцем проживання. Християнство було заборонене, тому його послідовники перебували в [[Підпільні християни|підпілля]]. Роль офіційної ідеології країни відігравало [[неоконфуціанство]], яке набуло особливо великої ваги в часи правління [[Токуґава Цунайосі|Токуґави Цунайосі]] та період діяльності вченого [[Араї Хакусекі]]. Його вивчали в [[Академія Сьохейдзака|Державній академії]], яку заснував [[Хаясі Радзан]]. Під впливом неоконфуціанства оформився кодекс самурайської честі ''[[бусідо]]''.

Японська економіка періоду Едо була напівнатуральною. В країні були в обігу місцеві золоті і срібні монети, але податки і зарплата сплачувалися рисом. У зв'язку з цим важливу роль відігравало село, основний постачальник рису й одиниця тогочасного оподаткування. Японські села очолювалися головами, але рішення приймали колегіально. У них існувала система [[кругова порука|кругової поруки]] та взаємодопомоги. Для збереження села влада забороняла селянам продавати наділи і переселятися у міста. Завдяки такій політиці, протягом 17 століття селяни збільшили площу усіх орних земель країни удвічі, винайшли нові знаряддя праці та стали вирощувати технічні кульутри&nbsp;— [[Коноплі (рослина)|коноплі]], [[бавовна|бавовну]], [[чай]], [[ріпак]] і різноманітні барвники.

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Tsunyaoshi (cropped).jpg|border|100px]]
|[[Файл:Чжусианская школа Юсимасэйдо.png|border|100px]]
|[[Файл:Desima by CW Mieling.jpg|border|170px]]
|[[Файл:Hiroshige54 ohtsu.jpg|border|190px]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Цунайосі<br />([[17 століття]])
|Навчання в Академії<br />([[18 століття]])
|Дедзіма, голландська факторія<br />([[19 століття]])
|Продаж збіжжя і хмизу<br />([[1833]])
|}
</center>

Розвиток сільського господарства сприяв розвитку промисловості та транспорту. Провідними галузями стали [[лісове господарство]], [[солеварництво]], [[гончарство]], виготовлення товарів широкого вжитку. Була налагоджена сітка морських і сухопутних шляхів, з'явилася всеяпонська поштова служба [[хікяку|гінців]]. Протягом двох століть японське суспільство не знало соціальних катаклізмів, через що період Едо називають добою «миру Токуґава».

Функцію центрів політично-економічного і соціально-культурного життя Японії виконували міста. Найбільші з них були «столицями» тих чи інших [[хан (Японія)|автономних володінь]] і мали на своїй території замки. Найчисленнішу групу мешканців міст становили самураї. Їх обслуговували ремісники і купці, які називалися [[міщани|міщанами]]. Столицею Японії вважалося [[Кіото]], головним містом уряду&nbsp;— [[Едо (місто)|Едо]], а найпотужнішим економічним центром країни&nbsp;— [[Осака]].

==== Часи реформ ====
З настанням [[18 століття]] японське господарство охопила системна криза. Вона була спричинена крахом [[натуральна економіка|натуральної економіки]] через проникнення грошових відносин на село. Ціни на рис впали, що породило хронічний [[дефіцит]] бюджетів центрального й удільних урядів, які залежали від натуральної данини. У зв'язку з цим [[1716]] року сьоґун [[Токуґава Йосімуне]] розпочав низку всеяпонських перетворень, які отримали назву «[[реформи Кьохо]]». Вони були спрямовані на стимулювання заощадливості чиновників, освоєння цілини та збільшення податків. Сьоґун також видав «[[Затверджені положення про судочинство]]», в яких встановив стандарти для розгляду судових справ і дозволив простолюдинам скаржитися на адміністрацію. Його починання продовжив [[Родзю|високопосадовець]] [[Танума Окіцуґу]]. Він намагався [[Доба Тануми|подолати кризу]] шляхом розвитку товарно-грошових відносин, заохочуючи створення монопольних [[кабунакама|купецьких корпорацій]]. Проте втручання купецтва в політику спричинило розквіт [[хабар]]ництва і реформатор був змушений піти у відставку. [[1787]] року господарчі перетворення продовжив [[Мацудайра Саданобу]]. Його курс отримав назву «[[реформи Кансей]]», провідною ідеєю якого стало «збагачення через заощадження». Однак соціально-економічні проблеми вирішені не були, тому після Мацудайри, справами уряду почав займатися сьоґун [[Токуґава Ієнарі]]. Він поновив курс на сприяння торгівлі та розвиток міст.

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:100 views edo 008 (cropped).jpg|border|170px]]
|[[Файл:Bunzi-koban.jpg|border|155px]]
|[[Файл:Matsudaira Sadanobu.jpg|border|125px]]
|[[Файл:Oshi no ran1.jpg|border|175px]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Торгові ряди Едо<br />([[1856]])
|Кобан, японська валюта<br />([[1740]])
|Саданобу<br />([[18 століття]])
|Повстання Ошіо Хейхачіро<br />([[1837]])
|}
</center>

У першій половині [[19 століття]] Японію вразив [[Голод Темпо|великий голод]], що був викликаний багаторічними неврожаями. Замість того, щоби рятувати населення, сьоґунат, розпочавши скуповувати рис в регіонах і відправляти його до своєї урядової резиденції. Така політика викликала збройні протести не лише селян, а й [[Повстання Ошіо Хейхачіро|місцевого самурайства]], на підтримці якого тримався уряд. Для заспокоєння суспільства сьоґунат розпочав [[1841]] року «[[реформи Темпо]]» під керівництвом [[Мідзуно Тадакуні]]. Їх метою було повернення до традиційних методів господарювання: консервації села та гальмування торгівлі. Проте реформи виявилися непопулярними, що знову вдарило по престижу сьоґунату.

Тим часом уряди західнояпонських автономних уділів [[Сацума-хан]] і [[Тьосю-хан]] вийшли з економічної кризи самотужки. Вони залучили до управління талановитих самураїв з низів і активно сприяли торгівлі. Невдовзі обидва ''хани'' накопичили достатньо сил, щоби протистояти сьоґунату.

==== Культура періоду Едо ====
Остаточне оформлення традиційної японської культури припало на [[17 століття|17]]&nbsp;— [[19 століття]]. Протягом другої половини 17&nbsp;— початку 18 століття всеяпонськими культурно-науковими центрами були [[Кіото]] й [[Осака]], а з кінця 18 століття їх роль перебрало на себе місто [[Едо (місто)|Едо]]. Культуру часів кіотсько-осацького домінування прийнято називати [[культура Ґенроку|культурою Ґенроку]], а культуру едоського періоду&nbsp;— [[культура Касей|культурою Касей]]. Обидві назви походять від назв відповідних [[ненґо|девізів правління]] Імператорів.

Культура Ґенроку характеризувалася появою ілюстрованих «[[укійо-дзосі|сучасних оповідань]]», які описували повсякденне життя мешканців міст. Танок ''[[кабукі]]'' трансформувався у театр. Нового розвитку набула поезія у особі [[Мацуо Басьо]], який підвищив ''[[хайку]]'' до рівня мистецтва. Ляльковий театр ''[[бунраку|нінґьо-дзюрурі]]'' збагатився ліричними п'єсами драматурга [[Тікамацу Мондзаемон]]а. В образотворчому мистецтві активно працювали художники шкіл [[школа Рін|Рін]], [[школа Кано|Кано]] й [[школа Тоса|Тоса]]. Водночас з'явився новий жанр гравюр ''[[укійо-е]]'', основоположником якого став [[Хісікава Моронобу]]. Також мав місце розвиток точних і природничих наук, зокрема [[Міядзакі Ясусада|математики]] і [[Секі Такакадзу|агрономії]].

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Kitagawa Utamaro - Toji san bijin (Three Beauties of the Present Day)From Bijin-ga (Pictures of Beautiful Women), published by Tsutaya Juzaburo - Google Art Project.jpg|border|85px]]
|[[Файл:NikkoYomeimonInsideView5200.jpg|border|190px]]
|[[Файл:Irises screen 2.jpg|320px|]]
|[[Файл:Kitagawa Utamaro - Ten physiognomic types of women, Coquettish type - Google Art Project.jpg|95px|]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Три красуні<br />([[1793]])
|Брама Нікко, святилища Ієясу<br />([[1634]])
|Півники<br />([[1705]])
|Перелюб<br />([[1790-ті]])
|}
</center>

Культура Касей позначилися розквітом міщанської субкультури та поширенням [[гедонізм|гедоністичні]] настроїв. Мешканці Едо зачитувалися комедійними оповіданнями «[[Токайдотю хідзакуріґе|Подорож дорогою Східного моря]]» [[Дзіппенся Ікку]], «[[Укійо-буро|Сучасні лазні]]» [[Сікітей Самба|Сікітея Самби]], та напівфантастичними творами на зразок «[[Нансо Сатомі хаккен-ден|Переказу про вісім собак Сатомі]]» [[Кьокутей Бакін|Кьокутея Бакіна]]. У поезії прославилися [[Йоса Бусон]] та [[Кобаясі Ісса]]. Театральне мистецтво було на піку своєї популярності. Підвищеним попитом користувались [[Юкаку|доми куртизанок]]. Міщанські гравюри ''укійо-е'' переживали свій «золотой вік» завдяки портретистам [[Кітаґава Утамаро|Кітаґаві Утамаро]] і [[Тосюсай Сяраку|Тосюсаю Сяраку]], та пейзажистам [[Кацусіка Хокусай|Кацусіці Хокусаю]] й [[Утаґава Хіросіґе|Утаґаві Хіросіґе]]. Між тим серед самураїв залишався популярним традиційний живопис у виконанні [[Іке но Тайґа|Іке но Тайґи]] й [[Ураґамі Ґьокудо]].

У [[18 століття|18]]&nbsp;— [[19 століття]]х рівень освіти в Японії був одним з найвищих у світі. Окрім урядових шкіл для самураїв, діяли громадські ''[[теракоя]]'' для простолюдинів. Головними предметами були читання, писання, [[арифметика]] й основи конфуціанства. Вивчалися також нові науки, такі як «країнознавство» ''[[кокуґаку]]'' та «голландознавство» ''[[ранґаку]]''. Основи першої заклав [[Мотоорі Норінаґа]], який обґрунтовував японську унікальність. Його ідеї справили значний вплив на японців і знайшли свій розвиток у [[японський націоналізм|японському націоналізмі]]. Поштовхом для появи другої стали [[Кайтай сінсьо|переклади]] європейських наукових праць [[Суґіта Ґемпаку|Суґітою Ґемпаку]] і [[Маено Рьотаку]]. Вони сприяли становленню західного академізму в Японії. Кінець періоду Едо позначився й ростом інтересу до японської історії, чому сприяло видання «[[Ніхон ґайсі|Неофіційної історії Японії]]» [[Рай Сан'йо|Рая Санйо]].

== [[Файл:Imperial Seal of Japan.svg|30пкс|]] Нова Японія ==

=== <u>Формування Японської Імперії</u> ===
==== Падіння сьоґунату ====
З кінця 18 століття біля японських берегів почали часто з'являтися кораблі [[Британська імперія|Британії]], [[Російська імперія|Росії]], [[Сполучені Штати Америки|США]] та [[Франція|Франції]], які вели гонитву за колоніями в Азії. Японський уряд дотримувався ізоляційної політики і відмовлявся вступати у дипломатичні зносини з цими країнами. [[1825]] року сьоґунат видав директиви, спрямовані на посилення берегової оборони, однак довго протистояти іноземному тиску не міг. У червні [[1853]] року до Японії прибула військова ескадра США під командуванням [[Меттью Колбрайт Перрі|Меттью Перрі]], яка силою змусила японців прийняти лист [[Міллард Філлмор|президента США]] з вимогою почати торгівлю. [[Абе Масахіро|Голова японського уряду]] пообіцяв надати відповідь за рік і скликав для цього всеяпонські збори знаті. Втім спільного рішення вони не прийняли, а факт їхнього скликання похитнув авторитет сьоґунату. В січні [[1854]] року Перрі вдруге прибув до Японії й, загрожуючи війною, домігся підписання [[Канаґавський договір|договору]]. Згідно з ним, сьоґунат відкривав для США два порти, а також дозволяв будувати в них американські поселення і консульства. Невдовзі подібні договори були підписані із [[Сімодський трактат|росіянами]], британцями та французами. [[1858]] року японці знову зробили поступки іноземним державам і уклали з ними [[Договори Ансей|нерівноправні договори]], що позбавили Японію митної незалежності.

На тлі дипломатичних невдач та інфляції в країні виник опозиційний громадський рух «[[сонно дзьої|Шануймо Імператора, виженемо варварів!]]». Проти його лідерів сьоґунат розгорнув [[репресії Ансей|репресії]]. Серед покараних опинилися мислителі [[Токуґава Наріакі]] та [[Йосіда Сьоїн]]. У відповідь, [[1860]] року, невдоволені [[Інцидент біля воріт Сакурада|зарізали]] [[Ії Наосуке|голову уряду]], ініціатора політичних переслідувань, через що престиж сьоґунату знову постраждав.

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Commodore-Perry-Visit-Kanagawa-1854.jpg|border|210px]]
|[[Файл:Победа японского силача.jpg|border|90px]]
|[[Файл:Jacob Eduard van Heemskerck van Beest - ZM Stoomschip 'Medusa' forceert de doorgang door de Straat van Simonoseki tussen Kioe-Sjioe en Hondo (Japan).jpg|220px|]]
|[[Файл:Taiseihoukan.png|border|180px]]
|- style="text-align: center; font-size: smaller;"
|Прибуття Перрі 1854 року<br />([[1855]])
|«Наші сильніше!»<br />([[1860]])
|Сімоносекська війна<br />([[1864]])
|Зречення Йосінобу<br />([[19 століття]])
|}
</center>

Центрами антиурядової опозиції виступали західнояпонські уділи [[Сацума-хан]] і [[Тьосю-хан]]. На хвилі ксенофобських настроїв вони розв'язали [[сацумсько-британська війна|сацумсько-британську]] й [[Сімоносекська війна|сімоносекську]] війни [[1863]] року, але зазнали поразки. Усвідомивши технічну відсталість Японії від Заходу і небезпеку колонізації, уділи розпочали модернізацію війська і переговори із Імператорським двором. [[1864]] року, для придушення опозиції, сьоґунат здійснив [[Походи в Тьосю|перший каральний похід]] проти Тьосю й змінив його керівництво. Проте наступного року в уділі стався переворот і [[Такасуґі Сінсаку|опозиціонери]] повернулися до влади. [[1866]] року, за посередництва [[Сакамото Рьома|Сакамото Рьоми]], [[Сайґо Такаморі|Сацума]] і [[Кідо Такайосі|Тьосю]] уклали [[союз Сацуми і Тьосю|таємний союз]] з метою повалення сьоґунату та відновлення Імператорського правління. Завдяки цьому [[Походи в Тьосю|другий каральний похід]] сьоґунату в Тьосю закінчився розгромом урядових військ.

[[1866]] року новим сьоґуном став малодосвідчений [[Токуґава Йосінобу]]. Одночасно замість покійного [[Імператор Комей|Імператора Комея]] на трон зійшов 14-річний [[Імператор Мейдзі]]. Сьоґун планував створити замість сьоґунату новий уряд за участі кіотської аристократії та регіональних володарів, в якому сам отримав би посаду прем'єр-міністра. З цією метою він зрікся посади і [[9 листопада]] [[1867]] року [[повернення державної влади Імператору|повернув повноту державної влади Імператору]]. Цим скористалася антисьоґунатівська опозиція, яка [[3 листопада]] [[1868]] року в односторонньому порядку сформувала новий уряд і прийняла від імені Імператора [[указ про реставрацію Імператорського правління]]. Сьоґунат Токуґава ліквідовувався, а екс-сьоґун усувався від влади, втрачаючи титули і землі. Ця подія завершила період Едо та ознаменувала кінець півтисячолітнього домінування самураїв у японській політиці.

==== Реставрація Мейдзі ====
Реформи [[період Мейдзі|періоду Мейдзі]] допомогли країні стати в ряд із найсильнішими країнами Європи та США, та вступити у гонку озброєнь та здобуття колоній. Головною метою реформ стало забезпечення стабільності режиму. Заради цього в 1869&nbsp;р. був встановлений контроль над великими феодальними володіннями, а в 1871&nbsp;р. їх взагалі ліквідували. Тим самим відкрився шлях до створення централізованої системи управління. З 1885&nbsp;р. на її вершині знаходився кабінет міністрів. Дайме і самураї втратили свої права спадкових правителів, а також деякі соціальні привілеї.
 
Це призвело до ряду самурайських заколотів, найсерйозніший з яких очолив Сайго Такаморі в 1877 році в князівстві Сацума. Ці бунти, як і періодичні селянські повстання, були придушені новими поліцейськими силами та армією, що складалася вже з призовників. У 1889&nbsp;р. була введена в дію конституція, яка надавала ряд прерогатив парламенту, але залишала реальну владу за кабінетом міністрів.

Уряд настирливо домагався втілення в життя свого плану модернізації. Відповідно до нього армія була реорганізована за західним зразком і отримала досконаліші види озброєння. Вдалося створити сильний військово-морський флот. Значний прогрес спостерігався у справі поліпшення зв'язку, особливо телеграфного, і транспорту&nbsp;— почалося будівництво залізниць.

Перемоги у [[перша японсько-китайська війна|першій японсько-китайській війні]] ([[1894]]-[[1895]]) та [[Російсько-японська війна|японсько-російській війні]] ([[1904]]-[[1905]]) забезпечили домінування Японії у Східно-азійському регіоні. На [[1910]] році японці контролювали [[Корейський півострів|Корею]], [[Тайвань]] та південь [[Сахалін]]. Наступного року були скасовані нерівноправні договори із країнами Заходу.

====Демократичні перетворення====
Початок 20 ст. ознаменувався встановленням [[Період Тайсьо|«демократії Тайсьо»]]. Японія вступила у [[перша світова війна|першу світову війну]] на боці країн [[Антанта|Антанти]], що дало змогу посилити позиції країни в тихо-азійському регіоні. У [[1920]] році Японія приєдналася до [[Ліга Націй|Ліги Націй]].

===Друга світова війна===
Труднощі, викликані світовою економічною кризою, що спалахнула в 1930&nbsp;р., сприяли хвилюванням серед населення. Патріотичні громади, що об'єднували правих радикалів і молодих офіцерів армії і флоту, розгорнули кампанію проти парламентської форми правління і «слабкої зовнішньої політики». У листопаді 1930&nbsp;р. був застрелений прем'єр-міністр Хамагуті Юко. Інший прем'єр-міністр, Інукай Кі, був убитий під час невдалого заколоту в травні 1932&nbsp;р. Третій дивом уник смерті в лютому 1936&nbsp;р., коли війська під керівництвом екстремістськи налаштованих молодих офіцерів захопили центральну частину Токіо. Політична активність військових різко знизила авторитет партій і посилила вплив вищої командної ланки в армії. Японія взяла новий курс у міжнародних справах, першим проявом якого стало вторгнення Квантунської армії в Маньчжурію у вересні 1931&nbsp;р. У 1932&nbsp;р. ця китайська територія була перетворена на маріонеткову прояпонську державу Маньчжоу-Го. Японія полишила [[Ліга Націй|Лігу Націй]] через окупацію [[Маньчжурія|Маньчжурії]] у [[1933]].

У [[1936]] році японці підписали [[Антикомінтернівський пакт]] з [[Німеччина|Німеччиною]], а у [[1937]] році Японія розпочала [[друга японсько-китайська війна|другу японську китайську війну]]. У [[1940]] році приєднались до [[Країни Осі|країн Осі]].

[[Файл:Japanese battleship Yamato running trials in Sukumo Bay, 30 October 1941 (80-G-704702).jpg|thumb|300px|right|Японський крейсер Ямато, найбільший військовий корабель у світі (1941)]]
Превентивний напад на [[Сполучені Штати Америки|США]] у [[1941]] році втягнув країну до [[друга світова війна|Другої світової війни]], яка закінчилась поразкою для Японії. Спочатку японські війська діяли успішно і протягом кількох місяців розширили зону окупації до індійського кордону й австралійського узбережжя, поширюючи свій контроль на половину акваторій Тихого океану.

У червні 1942&nbsp;р. передовий загін японських кораблів був зупинений біля атола Мідуей і після запеклої битви був змушений відступити. Починаючи з 1943&nbsp;р. військово-морські операції під керівництвом американського адмірала Честера Німіца клином розділили центральну частину Тихого океану, що дозволило союзникам до середини літа 1944&nbsp;р. зайняти Маріанські острови. Навесні 1945&nbsp;р. була повернута Бірма, а захоплення Окінави стало прологом до розгрому японських збройних сил.

Внаслідок авіаційних нальотів були взагалі поранені приблизно 8&nbsp;млн людей і вбиті 2,5&nbsp;млн. В серпні [[1945]] року американці провели [[атомне бомбардування]] міст [[Хіросіма|Хіросіми]] і [[Нагасакі]]. [[2 вересня]] країна капітулювала.

===== Після 1945 =====
Кінець війни ознаменувався окупацією Японії силами союзників&nbsp;— [[Сполучені Штати Америки|США]] та [[СРСР]]. У [[1947]] році, під тиском окупаційної американської влади була прийнята [[Конституція Японії]], яка проголошувала принципи демократії, пацифізму та міжнародного співробітництва. У [[1951]] році уряд Японії підписав із [[Сполучені Штати Америки|США]] договір про мир та безпеку, вступивши до [[холодна війна|холодної війни]] на боці західних сил. Окупація основних островів архіпелагу силами американцями тривала до [[1952]]. У [[1972]] році [[Сполучені Штати Америки|США]] передали Японії її колишні володіння на о. [[Окінава]]. З іншого боку, СРСР відмовився передавати окуповані його військами острови [[Курильські острови|Курільської гряди]] та південну частину о. [[Сахалін]].

За допомоги [[Сполучені Штати Америки|США]], Японія змогла відбудувати свою економіку, яка з середини 1960-х років займає друге місце у світі за темпами зростання.

===Пошуки лідерства у Східній Азії===
У 1990-х роках країна увійшла до економічної кризи, з якої почала поступово виходити з середини 2000-х років. На початку 1990-х років Японія знаходилася на вершині процвітання і економічної могутності. Але азійські сусіди, особливо Південна Корея і Тайвань (приклад яких наслідували Таїланд і Малайзія), перетворилися на великих виробників продукції з низькою собівартістю, включаючи телевізори, персональні комп'ютери й автомобілі, тобто тих самих товарів, які забезпечували успіх японському експорту з 1970-х до середини 1980-х років. Щоб пристосуватися до нових умов, японська промисловість зосередила зусилля на таких передових і технічно складних виробах, як оптичні засоби зв'язку, біотехнологія, [[телевізор]]и з високою чіткістю зображення, [[Суперкомп'ютери в Японії|суперкомп'ютери]], [[чип]]и з великим обсягом пам'яті, [[літак]]и та космічні транспортні засоби.

== Див. також ==
* [[Періодизація історії Японії]]
* [[Наука в Японії]]

== Примітки ==
{{примітки}}

== Джерела та література ==
* Толстих Т. В. Всесвітня історія: історія Японії: (Новий та Новітній час): навчальний посібник / Т. В. Толстих; Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара (Дніпропетровськ). - Дніпропетровськ: Видавництво ДНУ, 2011. - 132 с. - ISBN 978-966-551-345-2
{{Рубель Японська цивілізація}}
{{Рубель Нова історія}}
* {{ref-ja}} 石井進著 『詳説日本史』&nbsp;— 東京: 山川出版社, 1997.
* {{ref-ja}} 歴史学研究会, 日本史研究会編 『日本史講座』, 10冊.&nbsp;— 東京: 東京大学出版会, 2004–2005.
* {{ref-ja}} 国史大辞典編集委員会編 『國史大辭典』&nbsp;— 東京: 吉川弘文館, 1979–1997.
* {{ref-en}} ''The Cambridge history of Japan'': in 6 v. / ed. John W. Hall.&nbsp;— Cambridge, New York: Cambridge University Press, 1988–1999.
* {{ref-ru}}'' История Японии'': в 2 т. / под ред. А.&nbsp;Е.&nbsp;Жукова.&nbsp;— М.: Институт востоковедения РАН, 1998.

== Посилання ==
{{Commonscat|History of Japan}}
* {{ref-ja}} [[Національний архів Японії]] [http://www.archives.go.jp/] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120511221756/http://www.archives.go.jp/ |date=11 травня 2012 }}
* {{ref-ja}} [[Національна парламентська бібліотека Японії]] [http://www.ndl.go.jp/] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190527005517/http://www.ndl.go.jp/ |date=27 травня 2019 }}
* {{ref-ja}} [[Національний історико-етнографічний музей Японії]] [http://www.rekihaku.ac.jp/] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20061110044154/http://www.rekihaku.ac.jp/ |date=10 листопада 2006 }}

{{Японія в темах}}
{{Історія країн світу}}

[[Категорія:Історія Японії| ]]