Добруджа
44°27′ пн. ш. 28°20′ сх. д. / 44.450° пн. ш. 28.333° сх. д.
| Добруджа | |
 | |
| Транскрипція в МФА | [ˈdobrodʒe̯a][1] |
|---|---|
| Країна |
 Румунія,  Болгарія і  Україна |
 | |
| Категорія мап на Вікісховищі | d |
 | |
 Добруджа у Вікісховищі | |
- Задунав'я перенаправлено сюди. Для інших значень див. Задунав'я (значення)
Добру́джа (рум. Dobrogea, болг. Добруджа), також Задунав'я — історична болгарська, турецька, румунська область в Європі, розташована між нижньою течією Дунаю й узбережжям Чорного моря. Північна Добруджа площею 15 570 км² входить до складу Румунії (повіти Тулча та Констанца), Південна Добруджа площею 7412 км² — до складу Болгарії (Добрицька та Сілістринська області). Невелика частина Добруджі у дельті Дунаю площею 338 км² входить до складу України — острови Малий Татару, Великий Даллер, Малий Даллер, Майкан, Лімба. Історичним центром українського життя на Добруджі є село Верхній Дунавець, остання столиця Задунайської Січі.
Географія
ред.За винятком дельти Дунаю, болотистого регіону, розташованого у північно-східному куті, Задунав'я має горбистий рельєф, із середньою висотою близько 200—300 м. Найвища точка — Цуцуяту/Греч, у горах Мачин, має висоту 467 м. Добруджинське плато покриває більшу частину румунської частини Задунав'я, тоді як в Болгарії — Лудогорське плато. Озеро Сютгьоль — одне з найважливіших озер Північного Задунав'я.
Задунав'я має помірно континентальний клімат, який перебуває під впливом океанічного повітря з північного заходу і континентального повітря з північного сходу зі Східно-Європейської рівнини: через рівнинний рельєф, є притік вологого, теплого повітря навесні, влітку й восени з північного заходу; й північного/північно-східного полярного повітря взимку. Чорне море також впливає на клімат у регіоні, особливо в межах 40—60 км від берега. Середньорічна температура: +11 °C у внутрішніх районах і вздовж Дунаю, +11,8 °C на узбережжі і менше +10 °C на високогір'ї. Прибережні райони Південної Добруджі є найпосушливішою частиною Болгарії, зі щорічною кількістю опадів 450 мм.
Історія
ред.У давнину територія Задунав'я була заселена фракійцями. У V ст. до н. е. її зайняли скіфи; у I ст. — римляни; а з III ст. зазнала нашестя готів, гунів, інших племен. З початку VI ст. тут з'являються слов'яни.
Київський князь Святослав Ігорович оборонявся в Сілістрі 969 року.
З утворенням Першого Болгарського царства (у VII ст.) Задунав'я входить до його складу. У XI—XII ст. належала Візантії. З кінця XII ст. — у складі Другого Болгарського царства. Послаблення останнього призвело до утворення на території Задунав'я у XIV ст. самостійної феодальної держави. Засновником її був Балік. На ім'я його наступника Добротиці територія отримала назву Добруджі.
Наприкінці 20-х рр. XV ст. територію Задунав'я захопила Османська імперія. Після Російсько-турецької війни 1877—1878 рр. Південне Задунав'я відійшло до Болгарії, а Північне передане Румунії. За Бухарестським мирним договором 1913 р. Південне Задунав'я передане Румунії, у складі якої знаходилася до 1940 р., за винятком 1916—1918 рр., коли всю територію Добруджі були зайняли болгарські та німецькі війська. Відповідно до болгаро-румунського договору, підписаного 7 вересня 1940 р. у місті Крайова, Південне Задунав'я повернено Болгарії. У 1947 р. болгаро-румунський кордон у Добруджі підтверджений мирними договорами між Болгарією та Румунією.
Поселення українців
ред.У X ст. князь Святослав заснував тут нову столицю Переяславець на Дунаї, що знаходиться за 10 км від міста Тулча.
Після скасування 1775 р. Запорозької Січі запорожці перейшли за Дунай у підданство Туреччини й заснували Задунайську Січ (1775—1828).
У 1817 році задунайські козаки брали участь у поході турецьких військ проти сербів, в 1821 році — проти греків, але в 1828 році кошовий Гладкий з невеликим числом однодумців повернувся в Ізмаїл в підданство Росії. Після цього Задунайська Січ була знищена і запорожці, що залишилися злилися з іншими раєй. Але ще до виходу Гладкого навколо Задунайської Січі утворилося сімейне і в основному землеробське населення з українських вихідців, як це свого часу відбувалося навколо Запорозької Січі.
Зі знищенням Задунайської Січі українська колонізація Задунав'я затихла на 2—3 роки, але потім поновилася з ще більшою силою. Десятки тисяч людей в 1830—1840-х роках із Бессарабії і Новоросії тікали від кріпосного права і рекрутчини, прагнули за Дунай. Українські поселення розтяглися, починаючи від гирла біля моря і вгору за течією Дунаю майже до самої Сілістри, утворюючи етнічні острови серед різноплемінного населення.
На початку царювання Олександра II з турецьким урядом укладено конвенцію про переселення кримських татар і черкесів у Задунав'я, зокрема, що тим вихідцям з Російської імперії, хто бажає повернутися, будуть відведені землі в Криму та на Кубані. Під впливом цієї новини і очікуваного скасування кріпосного права почався зворотний рух в Росію, який був відомий під назвою «великий вихід».
На Задунав'я переселялися також росіяни: липовани і некрасівці.
В останній чверті XIX ст. знову почався рух українських переселенців у Задунав'я.
Зараз у Добруджі українців залишилося мало, як і скрізь на периферії етнічної території.
Адміністративно-державні утворення на теренах Добруджі
ред. Зовнішні зображення
| |
|---|---|
|
Румунські українці на місці існування Задунайської Січі. |
 Зовнішні відеофайли
| |
|---|---|
|
Український гурт з Тульчі «Задунайська Січ». |
У добу Київської Русі
ред.У добу козацької України
ред.Відомі українці, пов'язані з Добруджею життям та працею
ред.
- Кий — київський князь, легендарний засновник Києва. Згідно з літописом, «прийшов до Дунаю, і вподобав місце, і поставив городок малий, і хотів сісти з родом своїм, <…> ще й донині називають дунайці городище Києвець»[2].
- Святослав Хоробрий (942—972) — великий князь київський у 945—972 рр. У 967 році відвоював у болгар місто Переяславець на Дунаї, яке оголосив столицею всієї Руської землі, «бо то середина землі моєї, бо туди всі блага стікають: від греків — паволоки, золото, вино і овочі різні, а від чехів і угрів — срібло і коні, із Русі ж — хутра, і віск, і мед, і челядь»[3].
- Чайковський Михайло Станіславович (1804—1886) — український та польський політичний діяч, кошовий отаман Задунайської Січі у 1853—1870 рр.
- Гулак-Артемовський Семен Степанович (1813—1873) — український композитор, автор першої української опери «Запорожець за Дунаєм».
- Васильківський Сергій Іванович (1854—1917) — український художник, живописець козацької старовини. Автор акварелі «Задунайський запорожець» (1900).
- Ждаха Амвросій Андрійович (1855—1927) — український ілюстратор і художник. Нащадок задунайських козаків.
- Коцюбинський Михайло Михайлович (1864—1913) — український письменник, класик української літератури. У повісті «Дорогою ціною» змалював Задунайську Січ і Задунав'я як символ свободної української землі, куди прагнуть втекти за волею закріпачені російською владою українські селяни.
Задунав'я в українській культурі
ред.Задунав'я, територія Задунайської Січі, неодноразово згадується в українській історії та літературі, у «Повісті временних літ», «Думі про козака Голоту», піснях «Їхав козак за Дунай», «Якби мені сивий кінь», творах С. Гулака-Артемовського, С. Васильківського, М. Коцюбинського та ін.
Галерея
ред.-
Покрівська церква у Верхньому Дунавці. -
Нащадки задунайських козаків. -
Українці Румунії на Задунайській Січі.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ https://en.wikipedia.org/wiki/Dobruja
- ↑ Повість врем'яних літ: Літопис (За Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка.— К.: Рад. письменник, 1990.—558 с. Архів оригіналу за 8 листопада 2012. Процитовано 29 жовтня 2015.
- ↑ Повість врем'яних літ: Літопис (За Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка.— К.: Рад. письменник, 1990.—558 с. Архів оригіналу за 25 березня 2016. Процитовано 29 жовтня 2015.
Джерела та література
ред.- Ю. З. Данилюк. Добруджа [Архівовано 24 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 423. — ISBN 966-00-0405-2.
- В. Г. Кушнір. Добруджа [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
Посилання
ред.- Добруджа [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 360-361. — 1000 екз.
- Добруджа // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Сайт українців Добруджі. [Архівовано 9 жовтня 2015 у Wayback Machine.]