Значно рідше, ніж перната дичина, уживалася в російській кухні велика червона лісова дичина, тобто ведмедина, оленина й лосятина, і ще рідше — заячина. Вся ця дичина стала входити у вживання порівняно пізно, в XVIII ст., та й то була в основному винятковою приналежністю дворянського святкового столастолу. Правда, протягом XVIII ст. й особливо в XIX ст. зложилисясклалися російські національні прийоми готування великої лісової дичини, і її почали частіше подавати до столастолу [http://korchma.org.ua/archives/453].
Гарнірами до лісової дичини так само, як і до пернатого, служили мочені й солоні фрукти й лісові ягоди, смажені в маслі кислі (антонівські) яблука, лимони, а пізніше — тушкованийтушкована у соку, що виділився з дичини, картопля. Замість червоного вина, прийнятого в західноєвропейських кухнях, у нас до дичини прийнято було подавати брусничний або журавлинний міцний квас.
==== Польова дичина ====
Рядок 29:
==== Гірська дичина ====
Поняття «гірська перната дичина» відносно умовноумовне. Поряд з типовими представниками високогірних районів (уларом, тетеревом і кекликом) у горах можна зустріти фазана, на яйлах Криму – диких голубів або зграї рівнинних перелітних птахів; у горах Середньої Азії з водоплавних порівняно звичайний гірський гусак і т.д. Полювання на гірську дичину доступні далеко не всім. Вона вимагає часом мистецтва альпініста і великої витривалості організму [http://ohohotnik.ru/girska-dichina/stepova-dichina.html].
