Шевченко Тарас Григорович: відмінності між версіями

Літературна спадщина Шевченка, центральне місце в якій займає поезія, зокрема збірка «[[Кобзар (збірка)|Кобзар]]», уважаєтьсявважається основою сучасної [[Українська література|української літератури]] іта значною мірою [[Сучасна українська мова|української літературної мови]].

За родинними переказами, Тарасові діди й прадіди з батьківського боку походили від [[Українське козацтво|козака]] Андрія, який на початку XVIII століття прийшов із [[Запорозька Січ|Запорізької Січі]]. Дід по матері, [[Бойко Яким Іванович]], був вихідцем з [[Прикарпаття]], за однією з версій[[Достоєвський Федір Михайлович|&nbsp;]]— сином [[Опришки|опришка]] [[Бойчук Іван|Івана Бойчука]].<ref>{{книга|автор=[[Дзюба Іван Михайлович (Герой України)|Іван Дзюба]] |заголовок=[[Тарас Шевченко: Життя і творчість]] |видавництво= |рік=2008}}</ref>

Хлопець чумакував із батьком. Бував у [[Звенигородка|Звенигородці]], [[Умань|Умані]], [[Кропивницький|Єлисаветграді]] (тепер [[Кропивницький]])<ref>''Твори у десяти томах'', т. III.&nbsp;— С. 129.</ref>. 2 квітня 1825 року батько помер,<ref name="DOC 1814-1843"/> і невдовзі мачуха повернулася зі своїми трьома дітьми до Моринців. Зрештою Тарас змушений був залишити домівку. Деякий час Тарас жив у свого дядька Павла, який після смерті його батька став опікуном сиріт. У[[Достоєвський Федір Михайлович|&nbsp;]]<nowiki/>розмові з біографом поета М.&nbsp;Чалим Ярина характеризувала Павла як «великого катюгу»: Тарас працював у нього разом із наймитом у господарстві, але в підсумкузрештою не витримав тяжких умов життя й пішов у найми до нового кирилівського дяка [[Богорський Петро Федорович|Петра Богорського]].<ref>[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/vosp05.htm Петро Лебединцев. Тарас Григорович Шевченко. Деякі доповнення і поправки до його бографії.&nbsp;(рос.)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210123012626/http://izbornyk.org.ua/shevchenko/vosp05.htm |date=23 січня 2021 }}&nbsp;— Киевская старина.&nbsp;— 1882.&nbsp;— кн. 9.&nbsp;— С.&nbsp;560–567. Підписано криптонімом Пр.&nbsp;П.&nbsp;Л–въ.</ref>

Як попихач, носив воду, опалював школу, обслуговував дяка, читав [[Книга псалмів|псалтир]] над померлими і вчився. Не стерпівши знущань Богорського й відчуваючи великий потяг до живопису, Тарас утік від дяка й почав шукати в навколишніх селах учителя-маляра<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 225.</ref>. Кілька днів наймитував і «вчився» малярства в диякона Єфрема ([[Лисянка (селище)|Лисянка]] [[Звенигородський повіт|Звенигородського повіту]], нині [[Черкаська область|Черкаської області]])<ref>[http://sites.utoronto.ca/elul/Shevchenko/Prose/Mandrivka1.html Тарас Шевченко. Мандрівка з приємністю та й не без моралі. Частина перша.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200808114815/http://sites.utoronto.ca/elul/Shevchenko/Prose/Mandrivka1.html |date=8 серпня 2020 }}&nbsp;Переклад Д.&nbsp;Дорошенко.&nbsp;— Електронна бібліотека української літератури.</ref><ref>Ймення, очевидно, переінакшені. [http://izbornyk.org.ua/shevchenko/kony03.htm Кониський&nbsp;О.&nbsp;Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. Дитинний вік Тараса Шевченка.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210123011701/http://izbornyk.org.ua/shevchenko/kony03.htm |date=23 січня 2021 }}— К., 1991.</ref>. Також мав учителів-малярів із [[Стеблів|села Стеблева]], [[Канівський повіт|Канівського повіту]]<ref>Основа.&nbsp;— 1862.&nbsp;— Кн. V.&nbsp;— С. 50.</ref> та ізз села [[Тарасівка (Звенигородський район)|Тарасівки]] Звенигородського повіту<ref>Основа.&nbsp;— 1862.&nbsp;— кн. III.&nbsp;— С. 10; Твори…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 225.</ref>. Наймитуючи в кирилівського попа Григорія Кошиця, Тарас побував у [[Богуслав]]і, у містечках [[Бурти (Звенигородський район)|Бурти]] й [[Шпола]]<ref>Киевская старина.&nbsp;— 1882.&nbsp;— кн. 9.&nbsp;— С. 563.</ref>.

Майже два з половиною роки&nbsp;— від осені 1828-го до початку 1831-го&nbsp;— Шевченко пробув зі своїм паном у [[Вільнюс|Вільні]]<ref>Основа.&nbsp;— 1862.&nbsp;— кн. III.&nbsp;— С. 10; Твори…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 188.</ref>. 18 грудня 1829 року той застав Тараса вночі за малюванням козака [[Платов Матвій Іванович|Платова]], героя [[Французько-російська війна (1812)|війни 1812 року]], нам'яв йому вуха й наказав відшмагати на стайні<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 188; т. VII, кн. II, №&nbsp;349.</ref>. Наступного дня наказ виконав кучер Сидорка<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 188.</ref>. Подробиці Віленського життя маловідомі. Імовірно, Тарас відвідував лекції з малювання професора [[Вільнюський університет|Віленського університету]] [[Ян Рустем|Йонаса Рустемаса]]. Шевченко міг бути очевидцем [[Листопадове повстання (1830—1831)|Польського повстання 1830 року]]. З тих часів зберігся Тарасів малюнок «[[Погруддя жінки (Шевченко)|Жіноча голівка]]», який свідчить про майже професійне володіння олівцем<ref>[http://kobzar.ua/item/show/3011 Тарас Шевченко. Жіноча голівка.]&nbsp;— НМТШ. №&nbsp;г-275.</ref>. У місті Тарас познайомився зі швачкою, полькою Дунею Гусиковською. Польську мову він знав ще з України, де тоді вона була досить поширена. З Гусиковською юнак удосконалив своє знання польської мови, міг читати в оригіналі твори Міцкевича.

Переїхавши 1831 року з Вільна до [[Санкт-Петербург|Петербурга]], поміщик П.&nbsp;Енгельгардт узяв із собою Шевченка<ref>''Чалый М.'' Жизнь и произведения Т. Шевченко…&nbsp;— C. 22; Санкт-Петербургские ведомости.&nbsp;— 1831.&nbsp;— 9 февраля; ''Жур П.'' Шевченковский Петербург…&nbsp;— С. 30.</ref>, а щоб згодом мати зиск на художніх творах власного «покоєвого художника», підписав контракт і віддав його в науку на чотири роки до живописця [[Ширяєв Василь Григорович|В. Ширяєва]]<ref>{{Cite book
|title=Тарас Шевченко і Полтавщина
|year=2014
|publisher=АСМІ
|location=Полтава
|pages=8-13
|language=українською
|isbn=978-966-182-293-0
}}</ref>, у якого й замешкав Тарас до 1838 року<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 188;'' Жур П.'' Шевченковский Петербург…&nbsp;— С. 47.</ref>. В артілі Ширяєва Шевченка оточували такі самі, як він, здібні молоді люди, вихідці з низьких верств народу&nbsp;— кріпаки або відпущені з кріпацтва й [[Міщанство|міщани]], які прагнули краще опанувати мистецтво живопису, стати художниками.<ref name="litopys8">[http://litopys.org.ua/shevchenko/bio03.htm «Перші роки Шевченка в Петербурзі (1831—1838)»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20211213153233/http://litopys.org.ua/shevchenko/bio03.htm |date=13 грудня 2021 }} [Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко. Біографія.&nbsp;— К., 1984.&nbsp;— С. 29-51.] ''litopys.org.ua'' Процитовано 15 березня 2022</ref> Ширяєв поводився з учнями суворо, у своїй автобіографії та повісті «[[Художник (повість)|Художник]]» Шевченко писав про нього як «людину жадібну, грубу, сувору й деспотичну». Зазвичай Ширяєв укладав контракти на вісім років: п'ять з них відводилися натривало навчання, а протягом наступних трьох років учень повинен бувмав «заслужити майстрові за навчання», працюючи на нього.<ref name="litopys8"/> Протягом п'яти років господар учив учня малювати й писати «міфологічні та історичні фігури й фарцорнамент, квіти і різні оздоби клеєвими та олійними фарбами».<ref name="litopys8"/> Він повинен бувмав дати житло, годувати й одягати учня, а учень&nbsp;— коритися майстрові й не відлучатися без дозволу.<ref name="litopys8"/> Після закінчення контракту господар зобов'язувався дати учневі «пристойний одяг» або замість нього 100 рублів, а батькам учня вислати 150 рублів.<ref name="litopys8"/> Під час виконання артіллю підрядів Шевченко опанував мистецтво декоративного розпису, зокрема під час розпису [[Большой театр (Санкт-Петербург)|Великого театру]] як підмайстер-малювальник.<ref>''Бурачек М.'' Великий народний художник.&nbsp;— X. : Мистецтво, 1939.&nbsp;— С. 13.</ref> Після успішного завершення в листопаді 1836 року робіт у Великому театрі артіль працювала за контрактом з конторою імператорських театрів до літа 1838 року: провадила живописні та малярні роботи, виготовляла декорації, навесні 1838 року наново розписала плафони [[Александринський театр|Александринського]] і [[Михайлівський театр|Михайлівського]] театрів.<ref name="litopys8"/> Ще одним з найвідповідальніших підрядів був розпис [[Будівлі Сенату і Синоду (Санкт-Петербург)|будівлібудівель Сенату і Синоду]], які тоді булибуло перебудованіперебудовано.<ref name="litopys8"/>

Ще в 1835—36 роках Шевченко створив кілька складних багатофігурних композицій на теми [[Античність|античної]] історії та [[Київська Русь|Київської Русі]]. У 1836—1837 роках Шевченко створив малюнок «[[Смерть Богдана Хмельницького (Шевченко)|Смерть Богдана Хмельницького]]»,<ref name="litopys8"/> але найдосконалішим малюнком на історичну тему цього періоду є «[[Смерть Сократа (Шевченко)|Смерть Сократа]]» 1837 року, який відзначаєтьсяпозначений впевненістю малюнку, передачіпередання освітлення, групуванням постатей. Найбільші успіхи в цих роках Шевченко мав у жанрі акварельного портрета завдяки опануванню досвіду інших художників, зокрема [[Соколов Петро Федорович|П. Соколова]]. Перший акварельний портрет він намалював ще 1833 року&nbsp;— це був портрет [[Портрет П. В. Енгельгардта|Павла Енгельгардта]]<ref>[http://kobzar.ua/item/show/3012 Тарас Шевченко. Портрет П.&nbsp;В.&nbsp;Енгельгардта]&nbsp;— НМТШ. №&nbsp;г-857.</ref>. Тоді Шевченко посилено займався самоосвітою, знайомився з творами мистецтва&nbsp;— оригіналами й гравюрами з них.<ref name="litopys8"/>

[[Мокрицький Аполлон Миколайович|Аполлон Мокрицький]], художник, учень Брюллова й приятель Шевченка, що взяв на себе ініціативу залучити Брюллова длядо справи визволення Тараса від кріпацтва, зазначив у своєму щоденнику, що в середу, 31&nbsp;березня 1837 року, він показав Брюллову вірш Шевченка. Брюллов був ним «дуже задоволений і, побачивши в ньому думки й почуття молодого чоловіка, вирішив витягти його з податного (кріпацького) стану».<ref>[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/spog09.htm A.&nbsp;M.&nbsp;Мокрицький. Щоденник] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200105081643/http://izbornyk.org.ua/shevchenko/spog09.htm |date=5 січня 2020 }}&nbsp;— Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К.&nbsp;1982</ref> Шевченко почав вправлятисявправлятись у віршуванні під враженням своєї зустрічі з українськими творами у Гребінки у липні 1836 року.<ref name="Pritsak">[http://litopys.org.ua/rizne/pritz1.htm Омелян Пріцак. Шевченко&nbsp;— пророк&nbsp;] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200718214432/http://litopys.org.ua/rizne/pritz1.htm |date=18 липня 2020 }}&nbsp;— К., 1993.&nbsp;</ref> Гребінка був першим, хто помітив і підтримав поетичне обдарування Шевченка, став його першим літературним натхненником і вчителем.<ref name="litopys8"/> Першим визнаним поетичним «шедевром» Шевченка вважаєтьсявважають баладабаладу «[[Причинна]]».<ref name="litopys8"/> Щотижня на квартирі Гребінки відбувалися літературні вечори, на яких бував і Шевченко.<ref name="litopys8"/>

Навесні 1838&nbsp;р. [[Брюллов Карл Павлович|Карл Брюллов]] і [[Жуковський Василь Андрійович|Василь Жуковський]] вирішили викупити молодого поета з кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за великі гроші&nbsp;— 2500 [[рубль|рублів]]<ref name="autogenerated1963">Тарас Шевченко. Документи і матеріали.&nbsp;— К. : Держполітвидав УРСР, 1963.&nbsp;— С. 6.</ref>. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського&nbsp;— вихователя спадкоємця престолу [[Олександр II (російський імператор)|Олександра Миколайовича]], і портрет розіграли в лотереї, ув якій узяла участь [[Романови|імператорська родина]]<ref>''Жур Петро.'' Шевченківський Петербург.&nbsp;— К. : Дніпро, 1972.&nbsp;— С. 57—66.</ref>. Лотерея відбулася 4 травня 1838 року, а 7 травня Шевченкові видали відпускну&nbsp;<ref name="DOC 1814-1843"/><ref>[https://old.archives.gov.ua/Sections/Persons/Shevchenko_2014/1/index.php?21 Відпускна, видана Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченку поміщиком Київської губернії П.&nbsp;В.&nbsp;Енгельгардтом.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200717010223/https://old.archives.gov.ua/Sections/Persons/Shevchenko_2014/1/index.php?21 |date=17 липня 2020 }} Виставка фото- та архівних документів і матеріалів до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка</ref>.

Засвідчивши свою відпускну в петербурзькій Палаті цивільного суду, Шевченко став учнем [[Петербурзька академія мистецтв|Академії мистецтв]], де його наставником став [[Брюллов Карл Павлович|К. &nbsp;Брюллов]].<ref name="litopys7">[http://litopys.org.ua/shevchenko/bio04.htm НАВЧАННЯ В АКАДЕМІЇ МИСТЕЦТВ. ПОЯВА «КОБЗАРЯ» ТА «ГАЙДАМАКІВ» (1838—1842)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20211213153229/http://litopys.org.ua/shevchenko/bio04.htm |date=13 грудня 2021 }} [Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко. Біографія.&nbsp;— К., 1984.&nbsp;— С. 52-80.] ''litopys.org.ua'' Процитовано 11 березня 2022</ref> За словами Шевченка:, «настала найсвітліша доба [його] життя, незабутні, золоті дні» навчання в Академії мистецтв, яким він присвятив у 1856 роціроку автобіографічну повість «[[Художник (повість)|Художник]]».

ЗУ червнячервні 1838 року Шевченко оселився у квартирі в будинку №&nbsp;100 другого кварталу [[Васильєвський острів|Васильєвського острова]], недалеко від Академії мистецтв.,<ref name="Жур"/> Алеале здебільшого проводив часперебував в Академії та в майстерні К.[[Достоєвський Федір Михайлович|&nbsp;]]Брюллова. Через реорганізацію у 1840 році Академії мистецтв у ній припинили викладання загальноосвітніх дисциплін. ВсіУсі учні відвідували лише спеціальні класи, яких було шість: два малювальних, де учні малювали з [[естамп]]ів-оригіналів; два гіпсових, в одному з яких малювали з гіпсових голів, а в другому&nbsp;— з гіпсових постатей («фігур»); класи натурні, де малювали з натурників; таі живописний, де робили [[Етюд (малюнок)|етюди]] олією.<ref name="litopys7"/> Шевченко прийшов до Академії з доволі високою підготовкоюпідготованим.<ref name="litopys7"/> Перші іспити він складав у класі «гіпсових фігур». Попередній етап навчання&nbsp;— малювання з «оригіналів» і «гіпсових голів»&nbsp;— бувШевченко пройдений нимпройшов самостійно, ще до вступу в Академію, за допомогою друзів-художників ([[Сошенко Іван Максимович|І. Сошенка]], [[Мокрицький Аполлон Миколайович|А.]][[Достоєвський МокрицькогоФедір Михайлович|&nbsp;]]Мокрицького та інших) йі як сторонній учень Товариства заохочування художників.<ref name="litopys7"/><ref name="shevch06">[https://archive.org/details/shevch06/page/270/mode/1up?view=theater Товариство заохочування художників // Шевченківська енциклопедія] [Т. 6: Т—Я: у 6 т. / Гол. ред. М.&nbsp;Г.&nbsp;Жулинський.&nbsp;— Київ: Ін-т літератури ім. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка, 2015.&nbsp;— С. 270—271.] Процитовано 12 березня 2022</ref> З «гіпсових голів» Шевченко теж малював ще до звільнення з кріпацтва в малювальному класі Товариства заохочування художників йі в Академії мистецтв.<ref name="litopys7"/><ref name="shevch06"/>

Перший іспит з малювання Шевченко складав 23 червня 1838 року. Оцінки виставляли, починаючи з першого номера, що був найвищим балом, і далі, залежно від кількості поданих учнями малюнків.<ref name="litopys7"/> І. Сошенко одержав п'ятий номер, Шевченко&nbsp;— тринадцятий.<ref name="litopys7"/> З вересня того ж року на так званому «третному» іспиті (за третину року), де черговим професором був К.[[Мокрицький Аполлон Миколайович|&nbsp;]]Брюллов, Шевченко отримав одинадцятий номер, 4 жовтня 1838 року на «місячному» екзамені йому присудили найвищий бал&nbsp;— перший номер, наприкінці того ж місяця&nbsp;— третій номер, ще через місяць, 30 листопада,&nbsp;— другий.<ref name="litopys7"/> Одержання тричі таких високих номерів&nbsp;— вважалосявважали великим успіхом й це давало підстави для переведення в наступний, натурний, клас ще до закінчення навчального року. На третному іспиті 24 грудня 1838 року Шевченко малював вжеуже з натури, де одержав четвертий номер.<ref name="litopys7"/> Разом з тим він спробував свої сили і в самостійних композиційних малюнках. Найраніший з них&nbsp;— «[[Козацький бенкет (Шевченко)|Козацький бенкет]]»&nbsp;— створений 25 грудня 1838[[Мокрицький Аполлон Миколайович|&nbsp;]]<nowiki/>року.<ref name="litopys7"/> Його успіхи тоді ж привернули увагу Товариства заохочування художників, Комітет якого 16 грудня 1838 року, розглянувши подані Шевченком малюнки, вирішив узяти його на утримання при першій же вакансії.<ref name="shevch06"/> А через місяць, 20 січня 1839 року Комітет ухвалив «призначити художнику Шевченку за 30 руб. на місяць утримання, яке й призначати з 1 січня цього року».<ref name="litopys7"/> 23 листопада 1838 року Шевченко оселився у квартирі І. Сошенка в будинку №&nbsp;47 на 4-й лінії Васильєвського острова.<ref name="litopys7"/><ref name="Жур"/>

Сошенко докоряв Шевченкові не тільки за писання віршів, але й за те, що він почав вести світське життя, зокрема разом з К. Брюлловим часто їздив на літературно-музичні вечори, відвідував письменників, діячів мистецтва, став краще вдягатися.<ref name="litopys7"/> Але всупереч побоюванням Сошенка, легковажне життя Шевченка не завадило йому створити у цей період низку поетичних шедеврів.<ref name="litopys7"/> Нові знайомства з художниками та письменниками, з літературно-мистецьким світом, відвідування гуртків та літературно-музичних вечорів&nbsp;— навпаки збагачували й розширювали кругозірсвітогляд Шевченка, стимулювали його до поетичної творчості.<ref name="litopys7"/> Від Сошенка в лютому 1839[[Мокрицький Аполлон Миколайович|&nbsp;]]<nowiki/>року Шевченко переїхав у будинок №&nbsp;182 другого кварталу Васильєвської частини міста на квартиру мадам Йогансон. Мешкав він там недовго і незабаром перебрався на квартиру свого друга, учня К. Брюллова&nbsp;— [[Михайлов Григорій Карпович|Г. Михайлова]], в будинку Г. Аренс на 7-й лінії Васильєвського острова.<ref name="Жур"/> ЦьогоНа той часучас, звід початку 1839 року, Шевченко перебував у натурному класі Академії мистецтв, де з перервами малював до 1844 року.<ref name="litopys7"/> На першому третному іспиті 29 квітня 1839 року К. Брюллов відзначив його малюнок як найкращий.<ref name="Жур"/> Тоді нікому не поставили першого й другого номерів, Шевченко отримав третій.<ref name="litopys7"/> Рада Академії мистецтв нагородила його срібною медаллю другого ступеня.<ref name="Жур"/>

1839 року Шевченко почав опановувати техніку олійного живопису,; до його найраніших спроб належить «[[Натурщик у позі св. Себастіяна]]». З листопада 1839-го Шевченко жив у молодого скульптора-медальєра Федора Пономарьова, який мав в Академії майстерню з антресолями,; цього ж часу він тяжковажко хворів на [[тиф]].<ref name="litopys7"/> У березні 1840 року у зв'язку зчерез реорганізацієюреорганізацію Академії усіусіх учніучнів з її приміщення булибуло виселенівиселено.<ref name="litopys7"/> ЦьогоТієї часупори Шевченко подав на місячні іспити олійні етюди. 27 вересня 1840 року Рада Академії мистецтв відзначила срібною медаллю другого ступеня його першу самостійну олійну картину «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці».<ref name="litopys7"/> Крім того, Рада та Загальні збори Академії мистецтв висловили автору «похвалу».<ref name="litopys7"/> Успіх Шевченка відзначило й Товариство заохочування художників, Комітет якого ухвалив письмово висловити свою готовність підтримувати його й далінадалі у прагненні опанувати мистецтво живопису.<ref name="litopys7"/> НавчаючисьПід час навчання в Академії поступово формулювалисяформувалися й [[Матеріалізм|матеріалістичні]] основи мистецьких поглядів Шевченка.<ref name="litopys7"/> На третному іспиті 24 грудня 1840 року Шевченко одержав п'ятий номер за малюнок «[[Натурщики (Шевченко)|Натурники]]». Це&nbsp;— єдиний малюнок, що зберігся, з-поміж тих, які він виконав на третних іспитах у натурному класі.<ref name="litopys7"/> До цього ж часу належить його [[Автопортрет (Шевченко, зима 1840—1841)|перший олійний автопортрет]].<ref name="litopys7"/>

1840 року Шевченко познайомився з [[Штернберг Василь Іванович|Василем Штернбергом]], що став його близьким другом.<ref name="Штернберг">[https://archive.org/details/shevch06/page/995/mode/1up?view=theater Штернберг Василь Іванович // Шевченківська енциклопедія] [Т. 6: Т—Я: у 6 т. / Гол. ред. М.&nbsp;Г.&nbsp;Жулинський.&nbsp;— Київ: Ін-т літератури ім. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка, 2015.&nbsp;— С. 995.] Процитовано 12 березня 2022</ref> Потоваришував Шевченко йі з художником К. Іоахімом, з яким його також познайомив Штернберг.<ref name="litopys7"/> Приблизно 1840 року, на думку дослідників, у Петербурзі відбулося знайомство ШевченкоШевченка з [[Кухаренко Яків Герасимович|Яковом Кухаренком]], письменником та отаманом [[Чорноморське козацьке військо|Чорноморського козацького війська]], який згодом теж став його товаришем йі співрозмовником по майже 20-річному листуванню.<ref>[https://www.niez.com.ua/museums/енциклопедія-заповідника/історичний-календар/особистості/2077-тарас-шевченко-і-яків-кухаренко ТАРАС ШЕВЧЕНКО І ЯКІВ КУХАРЕНКО]{{Недоступне посилання}} ''niez.com.ua'' Процитовано 14 березня 2022</ref>

Ще наприкінці 1839 року Шевченко познайомився з [[Мартос Петро Іванович|П. Мартосом]], товаришем [[Гребінка Євген Павлович|Є. Гребінки]], А. Мокрицького, [[Кукольник Нестор Васильович|Н. Кукольника]].<ref name="Мартос">[http://litopys.org.ua/shevchenko/spog14.htm П.&nbsp;І.&nbsp;Мартос. ЕПІЗОДИ З ЖИТТЯ ШЕВЧЕНКА] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220309091324/http://litopys.org.ua/shevchenko/spog14.htm |date=9 березня 2022 }} [Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К.: Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 69-72.] ''litopys.org.ua'' Процитовано 12 березня 2022</ref> Ознайомившись випадково з рукописними творами Шевченка й вражений ними, П. Мартос виявивними додуже них великий інтересзацікавився. Він порадився із Є.[[Мокрицький Аполлон Миколайович|&nbsp;]]Гребінкою і запропонував Шевченку видати їх окремою книжкою, яку згодом назвали «[[Кобзар (збірка)|Кобзарем]]». Як згадував Мартос, Шевченко не відразу погодився на видання, його довелося умовляти.<ref name="Мартос"/> Думки й настрої Шевченка перед виданням збірки відбилисявідобразив у віршівірш «[[Думи мої, думи мої]]». Діяльну безпосередню участь у виданні «Кобзаря» брав Є. Гребінка,; саме він подав рукопис до Петербурзького цензурного комітету.<ref name="Жур"/> До цього Мартос вилучив з «Кобзаря» ті місця, які могли обернутися проти нього, як видавця, неприємностями.<ref name="Мартос"/> Цензор [[Корсаков Петро Олександрович|П. Корсаков]], поступившись проханню Мартоса й підписавши «Кобзаря» до друку, попередньо не прочитавши його «проблемні місця», згодом, ознайомившись з друкованим текстом, також вилучив уривки, нецензурногощо змістусуперечили цензурі, й лише після цього дав дозвіл на випуск книги у світ.<ref name="Мартос"/>

4 травня 1840 року з'явилося перше друковане оголошення про продаж «Кобзаря»,. якийВін швидко розійшовся,; вихід його вихіду світ, навіть урізаного цензурою, був подією великого літературно-суспільного значення.<ref name="litopys7"/> Перший «Кобзар» ще не мав відвертих закликів до революційних дій, проте весь він містив протест проти суспільної несправедливості й поривання до вільного життя.<ref name="litopys7"/> УРозробляючи розробціісторичні історичних темтеми, Шевченко не уник певної ідеалізації минулого України.<ref name="litopys7"/> Твори Шевченка потрапили до Білорусі, на Кавказ йі за кордон (у [[Прага|Прагу]]). [[Афанасьєв-Чужбинський Олександр Степанович|О. Афанасьєв-Чужбинський]], який ву середині XIX століття служив на Кавказі, писав: «Скрізь, де знаходив кілька українців, чи в колі чиновників, чи в якомусь полку, скрізь зустрічав я пошарпані екземпляри „Кобзаря“ та „[[Гайдамаки (поема)|Гайдамаків]]“ і повне, щире співчуття до їхнього автора».<ref name="litopys7"/> Реакція російських критиків здебільшого була агресивна: рецензент зіз «[[Северная пчела|Сєвєрной пчєли]]» писав, що «особливої української мови немає», інші рецензенти називали українську мову «гібридним діалектом», «безперспективною» та «мужицькою», йта вважали, що українська мова не має шансів на існування.<ref name="litopys7"/><ref>[https://taras-shevchenko.com.ua/ua/content/kobzar-vse-pro-zbirku.htm Кобзар Все про збірку] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220408064920/https://taras-shevchenko.com.ua/ua/content/kobzar-vse-pro-zbirku.htm |date=8 квітня 2022 }} ''taras-shevchenko.com.ua'' Процитовано 13 березня 2022</ref><ref>[https://zbruc.eu/node/65890 Московська критика про «Кобзар» 1840 року Вол. Дорошенко] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201231194605/https://zbruc.eu/node/65890 |date=31 грудня 2020 }} ''zbruc.eu''</ref>

Майже одночасно з «Кобзарем», 12 березня 1840 року, Є. Гребінка подав до Петербурзького цензурного комітету рукопис альманаху «[[Ластівка (альманах)|Ластівка]]», до якого увійшли й твори Шевченка, зокрема «[[Причинна]]» та вірші «[[Вітре буйний, вітре буйний!]]» і «[[Тече вода в синє море]]».<ref name="lviv.ua"/> Якщо «Кобзар» бувбуло надрукованийнадруковано через місяць після одержання цензурного дозволу, то «Ластівка» вийшла з друку лише через рік.<ref name="lviv.ua"/> Цензор П. Корсаков підписав дозвіл на випуск альманаху у світ 27 квітня 1841 року.<ref name="lviv.ua">[http://pvs.uad.lviv.ua/static/media/10/4.pdf «Шевченко&nbsp;— видавець власних творів»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220314114831/http://pvs.uad.lviv.ua/static/media/10/4.pdf |date=14 березня 2022 }} ''pvs.uad.lviv.ua'' Процитовано 13 березня 2022</ref>

8 листопада 1841 року Шевченко подав рукопис «Гайдамаків» до Петербурзького цензурного комітету, цензурував його знову П.[[Мокрицький Аполлон Миколайович|&nbsp;]]Корсаков, який не подавав твору на розгляд цензурного комітету й дав дозвіл на випуск його у продаж на свій страх і ризик.<ref name="litopys7"/><ref name="lviv.ua"/> У[[Мокрицький Аполлон Миколайович|&nbsp;]]«Гайдамаках» булибуло оспіваніоспівано [[Коліївщина|події Коліївщини]],; в її основу лягли народні перекази, насамперед розповіді діда Шевченка, [[Шевченко Іван Андрійович|Івана]].<ref>[http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/174568/05-Vinnichuk.pdf?sequence=1 Художня інтерпретація Коліївщини в поемі «Гайдамаки» Тараса Шевченка] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220314114511/http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/174568/05-Vinnichuk.pdf?sequence=1 |date=14 березня 2022 }} ''dspace.nbuv.gov.ua'' Процитовано 13 березня 2022</ref> Спочатку «Гайдамаки» лякали цензора своїм революційним духом, через що він протримав у себе рукопис без схвалення вісімнадцять днів, протягом яких вінпрофілактично зробиввилучив профілактичніокремі вилучення окремих рядківрядки та висловів,вислови; дозвіл на продаж поеми він дав зіз тримісячною затримкою.<ref name="litopys7"/><ref name="lviv.ua"/> Всупереч сподіванням Шевченка, його покровитель Григорович не став видавцем поеми.<ref name="litopys7"/> Якщо «Кобзар» видав своїм коштом П.[[Мокрицький Аполлон Миколайович|&nbsp;]]Мартос, то цього разу&nbsp;— всі клопоти, пов'язані з публікацією «Гайдамаків», лягли на Шевченка.<ref name="litopys7"/><ref name="lviv.ua"/> Гострою критикою зустрів поему [[Бєлінський Віссаріон Григорович|В.]][[Мокрицький БєлінськийАполлон Миколайович|&nbsp;]],Бєлінський; у журналі «[[Отечественные записки]]» він закидав Шевченкові «нахил до романтичної пишномовної вигадливості» й «велику кількість найбільш вульгарних й майданних слів та виразів».<ref name="litopys7"/> Через сорок років вкрай негативно оцінив поему і [[Франко Іван Якович|Іван Франко]], вважаючи що у ній не було «вірної характеристики даної історичної доби».<ref>[https://www.i-franko.name/uk/HistLit/1881/ShevchenkoGajdamaky.html Причинки для оцінення поезій Тараса Шевченка. Іван Франко] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20211222095417/https://www.i-franko.name/uk/HistLit/1881/ShevchenkoGajdamaky.html |date=22 грудня 2021 }} ''i-franko.name'' Процитовано 12 березня 2022</ref>. Слідом за «Гайдамаками» Шевченко написав поему «[[Мар'яна-черниця]]», баладу «[[Утоплена (балада)|Утоплена]]», велику поему російською мовою «[[Сліпа (поема Шевченка)|Слепая]]».<ref name="litopys7"/> Перші два твори разом зіз піснею з російської драми «Наречена» та віршем «Тяжко-важко в світі жити» він послав 8 грудня 1841 року [[Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович|Г. Квітці-Основ'яненку]] для вміщення в альманасі «[[Молодик (альманах)|Молодик]]».<ref name="litopys7"/> Також цьогоТоді часуж Шевченко написав драматичний твір «Сліпа красуня», який не зберігся.<ref name="litopys7"/>

26 вересня 1841 року Рада Академії мистецтв втретє нагородила Шевченка срібною медаллю другого ступеня&nbsp;— за картину «[[Циганка-ворожка (Шевченко)|Циганка-ворожка]]».<ref name="litopys7"/> 28 листопада на малювальному іспиті він одержав п'ятий номер. Наступні іспити йому не принесли таких високих результатів, але оцінок, нижче середніх, він не отримав.<ref name="litopys7"/> 23 грудня 1841 року йому поставили 19 номер з 49-ти; 31 січня 1842 року&nbsp;— 39-й з 59-ти, за живопис з натури&nbsp;— 11-й; 26 лютого того ж року&nbsp;— 17-й номер з 53-х.<ref name="litopys7"/> 16 травня 1842 року Товариство заохочування художників виключиловилучило Шевченка з числа-посеред своїх пансіонерів, задовільнивши вимогу скарбника [[Сапожников Андрій Петрович|Андрія Сапожникова]], який звинувачував митця у тому що він «протягом 7 місяців не відвідував академічних класів і не представляв Комітету жодних своїх праць, незважаючи на зроблені зауваження».<ref name="litopys7"/><ref name="shevch06"/> Однак незабаром, у звіті про діяльність товариства з 28 квітня 1842 року по 28 квітня 1843 року, з'явилося інше пояснення вибуття Шевченка з-поміж пансіонерів, без посилання на його недостатні успіхи,: детам вказувалосязазначали, що деякі художники «можуть підтримувати себе та існувати власними працями».<ref name="litopys7"/> Несподівано позбавлений матеріальної підтримки, Шевченко міг розраховувати тільки на власні заробітки, що не були ані систематичними, ані значними.<ref name="litopys7"/> ЛишилисьЛишилися спогади сучасників про його напружену роботу під час навчання в Академії мистецтв над акварельними портретами на замовлення.<ref name="litopys7"/> Брак грошей змусив Шевченка виступити й ілюстратором книжкових видань, які за змістом і напрямом йому не імпонували.<ref name="Generals"/> Перша створена ним книжкова ілюстрація&nbsp;— малюнок «[[Католицький чернець (Шевченко)|Католицький чернець]]» до оповідання [[Надєждін Микола Іванович|Миколи Надеждіна]] «Сила волі».<ref name="litopys7"/> Того ж року Шевченко взяв участь у ілюструванні видання [[Башуцький Олександр Павлович|Олександра Башуцького]] «Наші, списані з натури росіянами».<ref name="litopys7"/> У[[Бєлінський Віссаріон Григорович|&nbsp;]]<nowiki/>новій, для того часу, техніці гальванокаустики Шевченко виконав ілюстрацію до російського видання книжки Ф. Кобеля «Гальванографія» (1843).<ref name="litopys7"/> Видавець російського перекладу цієї книжки Валер'янаян Семененко-Крамаревський залучив Шевченка до ілюстрування й іншої виданої ним книжки&nbsp;— «Історія Суворова» (1843), де йому належали жанрові сцени, разомзагалом&nbsp;— 32 ілюстрації.<ref>[https://www.t-shevchenko.name/uk/Painting/Suvorov.html Тарас Шевченко. Ілюстрації до «Історії Суворова» (1842&nbsp;р.)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20211222085832/https://www.t-shevchenko.name/uk/Painting/Suvorov.html |date=22 грудня 2021 }} ''t-shevchenko'' Процитовано 12 березня 2022</ref> Окрім цього, Шевченко створив ілюстрації й до ще одної книги, Полевого&nbsp;— «Російські полководці» (1843).<ref name="Generals">[https://www.t-shevchenko.name/uk/Painting/Generals.html Тарас Шевченко. Портрети російських полководців (1843&nbsp;р.)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20211222085455/https://www.t-shevchenko.name/uk/Painting/Generals.html |date=22 грудня 2021 }} ''t-shevchenko.name'' Процитовано 12 березня 2022</ref> Гравюри на металі за малюнками Шевченка та інших митців виконував англійський художник [[Джон Генрі Робінсон|Джон Робінсон]], друкувалисядрукували вониїх такожі ув Лондоні.<ref name="Generals"/>

25 травня 1843 року Шевченко з [[Санкт-Петербург|Петербурга]] виїхав в [[Україна|Україну]]. Завітав до поета [[Забіла Віктор Миколайович|Віктора Забіли]] на його хуторі [[Забілівщина|Кукуріківщина]] під [[Борзна|Борзною]].<ref name="nlu.org.ua"/> Зупинився у [[Національний історико-культурний заповідник «Качанівка»|Качанівці]] на [[Чернігівська губернія|Чернігівщині]], у маєтку поміщика [[Тарновський Григорій Степанович|Григорія Тарновського]])<ref>''Кирилюк Є.&nbsp;П.''&nbsp;Тарас Шевченко. Життя і творчість.&nbsp;— К. : Держлітвидав України, 1964.&nbsp;— С. 118.</ref>. Побував Шевченко і в сусідніх містах та селах: [[Іваниця (Прилуцький район)|Іваниці]], [[Ічня|Ічні]], [[Григорівка (Бахмацька міська громада)|Григорівці]], [[Батурин]]і та [[Власівка (Прилуцький район)|Власівці]].<ref name="nlu.org.ua"/> У Григорівці він гостював у маєтку поміщика П.&nbsp;Скоропадського. У червні 1843 року Шевченко прибув до [[Київ|Києва]], де познайомився з [[Максимович Михайло Олександрович|Михайлом Максимовичем]], [[Куліш Пантелеймон Олександрович|Пантелеймоном Кулішем]] й багатьма художниками, зокрема з [[Сенчило-Стефановський Олексій Флорович|Олексієм Сенчило-Стефановським]].<ref name="nlu.org.ua"/><ref>Справа №&nbsp;81, ч. 6, арк. 60—65.</ref> Тоді поет побував на знаменитих «[[Київський контрактовий ярмарок|контрактових ярмарках]]» на [[Поділ|Подолі]].<ref name="nlu.org.ua"/> У цей він час він познайомився з майбутнім [[Кирило-Мефодіївське товариство|кирило‐мефодіївцем]] [[Білозерський Василь Михайлович|В. Білозерським]] йта з багатьма студентами [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету]],; молодь тепло вітала його, як свого улюбленого поета.<ref name="litopys77">[http://litopys.org.ua/shevchenko/bio05.htm «Подорож Шевченка в Україну 1843 року»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20191230132524/http://litopys.org.ua/shevchenko/bio05.htm |date=30 грудня 2019 }} [Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко. Біографія.&nbsp;— К., 1984.&nbsp;— С. 81-111.] ''litopys.org.ua'' Процитовано 14 березня 2022</ref> Оглядаючи й милуючись історичними пам'ятками та краєвидами Києва, Шевченко робив замальовки у своєму альбомі, розпочатому ще в Петербурзі.<ref name="litopys77"/> Разом з Кулішем, Шевченко відвідав [[Вишгород]] і [[Нові Петрівці|Межигір'я]], де оглянули [[Межигірський монастир|монастир]], історія якого тісно пов'язана із [[Запорозька Січ|Запорізькою Січчю]],; у своєму альбомі поет зробив малюнок олівцем [[Межигірський монастир|Києво-Межигірського монастиря]].

На [[Полтавська губернія|Полтавщині]] відвідав Євгена Гребінку в його [[Мар'янівка (Лубенський район)|Убіжищі]]<ref>''Чужбинский А.'' Воспоминания о Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко…&nbsp;— С. 6.</ref>. 11 липня 1843-го&nbsp;— у [[день апостолів Петра і Павла|день св. Петра і Павла]]&nbsp;— відвідав разом із ним пишну гостину в хрещеної матері Гребінки, вдови-генеральші [[Вільхівська Тетяна Густавівна|Тетяни Вільхівської]] в її «українському Версалі» в [[Мойсівка|Мойсівці]], де познайомився з поетом [[Афанасьєв-Чужбинський Олександр Степанович|Олександром Афанасьєвим-Чужбинським]] та офіцером [[Де Бальмен Яків Петрович|Яковом де Бальменом]] (пізніше присвятив йому поему [[Кавказ (поема)|«Кавказ»]]).<ref name="nlu.org.ua"/> У[[Бєлінський Віссаріон Григорович|&nbsp;]]<nowiki/>липні 1843 року в [[Ковалівка (Черкаська область)|Ковалівці]] Шевченко відвідує [[Капніст Олексій Васильович|Олексія Капніста]]&nbsp;— учасника руху [[Декабристи|декабристів]], сина автора «[[Ода на рабство|Оди на рабство]]» і комедії «Ябеда» [[Капніст Василь Васильович|Василя Капніста]]. В обидвохРазом вони поїхали до [[Яготин]]а, до [[Рєпнін-Волконський Микола Григорович|Миколи Рєпніна-Волконського]], де, живучи протягом жовтня&nbsp;— грудняжовтня—грудня 1843[[Бєлінський Віссаріон Григорович|&nbsp;]]<nowiki/>року, на замовлення Олексія Капніста<ref>{{Cite book
|title=Тарас Шевченко і Полтавщина
|year=2014
|publisher=ТОВ АСМІ
|location=Полтава
|pages=46
|language=українською
|isbn=978-966-182-293-0
}}</ref> Шевченко виконав дві копії з портрета Миколи Рєпніна (роботи швейцарського художника Й.[[Бєлінський Віссаріон Григорович|&nbsp;]]Горнунга). Знайомство із сім'єю Рєпніних стало однією з найважливіших подій ву житті Шевченка. У цій родині поет знайшов не тільки шанувальників свого таланту, але й вірних друзів, найвідданішою з яких була княжна [[Рєпніна Варвара Миколаївна|Варвара]], яку він згодом називав «незабутнім другом», а він для неї став&nbsp;— коханням.<ref name="nlu.org.ua"/><ref>Русские пропилеи.&nbsp;— М., 1916.&nbsp;— т. II.&nbsp;— С. 180—181; 203—204; Киевская старина.&nbsp;— 1888.&nbsp;— кн. 10.&nbsp;— С. 2—3.</ref> Перебуваючи в Яготині, Шевченко написав поему «[[Тризна (поема)|Тризна]]», яку присвятив княжні.<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev123.htm «Тризна»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220409085119/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev123.htm |date=9 квітня 2022 }} ''litopys.org.ua'' Процитовано 15 березня 2022</ref> Тоді ж поет намалював портрет двох онуків князя&nbsp;— [[Капніст Варвара Василівна|Варвари Василівни]] та [[Рєпнін Микола Васильович (1834—1918)|Миколи]]<ref>{{Cite web|title=89. Портрет дітей В. М. Рєпніна. Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. Том. 7. Кн. 1|url=http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev7089.htm|website=izbornyk.org.ua|accessdate=2023-07-18}}</ref> (за іншими даними&nbsp;— Василя<ref>{{ШевЕ-5|частина=Рєпніна Василя Миколайовича дітей портрет|сторінки=463—464|автор=Тетяна Калініна}}</ref>) Васильовича. Того ж літа поет відвідав маєтки своїх нових знайомих: [[Закревські|Закревських]] у [[Березова Рудка|Березовій Рудці]], Якова де Бальмена в [[Линовиця|Линовиці]], [[Селецький Петро Дмитрович|Петра Селецького]] в [[Малютинці|Малютинцях]], Олександра Афанасьєва-Чужбинського в [[Ісківці (Лубенський район)|Ісківцях]] й був з ним на ярмарку у [[Лубни|Лубнах]], [[Ревуцькі|Ревуцьких]]<ref>[http://uk.rodovid.org/wk?title=Рід:Ревуцькі&limit=250&offset=0 Рід: Ревуцькі] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160306111833/http://uk.rodovid.org/wk?limit=250&offset=0&title=Рід:Ревуцькі |date=6 березня 2016 }} ''uk.rodovid.org'' Процитовано 13 березня 2022</ref> в [[Іржавець (Прилуцький район)|Іржавці]], [[Ґалаґани (рід)|Ґалаґанів]] у [[Сокиринці (Прилуцький район)|Сокиринцях]] та [[Дігтярі (смт)|Дігтярях]]. 2 жовтня 1843 року гостював у рідному [[Шевченкове (Звенигородський район)|селі Кирилівці]], Звенигородського повіту, на Київщині в сестри та братів<ref>Центральний Державний історичний архів УРСР. Київ, ф. 127, оп. 1012, спр. 2130, арк. 16</ref>. Мандрував він йі такими селами та містами [[Черкаська область|Черкащини]], як: [[Будище (Черкаський район)|Будище]], [[Лисянка (смт)|Лисянка]], [[Шендерівка (Черкаська область)|Шендерівка]], [[Гудзівка]], [[Мошни]], [[Звенигородка]], [[Трахтемирів]] й іншіін.<ref name="nlu.org.ua"/>

У [[Березань (місто)|Березані]], у маєтку [[Лукашевич Платон Якимович|Платона Лукашевича]], 9 жовтня 1843 року Шевченко написав вірша «[[Розрита могила]]». Це найраніший твір, який увійде до рукописної книги поезій «[[Три літа (книга)|Три літа]]» (1843—1850). Безпосереднім поштовхом до написання вірша були археологічні розкопки курганів-могил у 1830-х—40-х роках, здійснювані в Україні [[Археографічна комісія|археографічною комісією]] (чимало могил було поблизу Березані). Шевченко, як інші українські поети-романтики&nbsp;—, негативно ставився до цього явища, вважаючи ці могили-кургани пам'ятками [[Українське козацтво|козацької доби]] та символом її героїчного минулого.<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev124.htm «Розрита могила»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180617093644/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev124.htm |date=17 червня 2018 }} ''litopys.org.ua'' Процитовано 15 березня 2022</ref> Окрім цього, 1843 року вийшла поема [[Гребінка Євген Павлович|Євгена Гребінки]] «Богдан» російською мовою, яка посилила негативне ставлення Шевченка до [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]] (окремі уривки поеми друкувались ще 1839 року)<ref>[http://az.lib.ru/g/grebenka_e_p/text_1843_bogdan_oldorfo.shtml Е.&nbsp;Гребенка. Богданъ. Сцены изъ жизни Малороссійскаго гетмана Зиновія Хмѣльницкаго.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200725194030/http://az.lib.ru/g/grebenka_e_p/text_1843_bogdan_oldorfo.shtml |date=25 липня 2020 }}&nbsp;—Библіотека для чтенія. No&nbsp;2,&nbsp;1843</ref>. У поемі Гребінка прославляв Хмельницького за те, що він «у ніг царя московского склав свої гетманскіє клейноди і щастіє пряме вказав Україні із родів у роди». Похвальна тирада Гребінки викликала обурення Шевченка щодо «Богдана», яке не проходило до кінця його життя. Після цього, Шевченко, на думку дослідників, охолодів до Гребінки, і, можливо, припинив з ним приятелювання.<ref name="Bileckyj2">[https://diasporiana.org.ua/literaturoznavstvo/2189-biletskiy-l-taras-shevchenko-kobzar-t-2/ Тарас Шевченко. Кобзар.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200622213213/https://diasporiana.org.ua/literaturoznavstvo/2189-biletskiy-l-taras-shevchenko-kobzar-t-2/ |date=22 червня 2020 }}&nbsp;Т.&nbsp;2&nbsp;— Редакція статті й пояснення д-ра Леоніда Білецького.&nbsp;— Вінніпег, 1952.</ref>

За спогадами дослідника життя і творчості Шевченка [[Жур Петро Володимирович|П. Жура]], восени 1843[[Бєлінський Віссаріон Григорович|&nbsp;]]<nowiki/>року поет протягом подорожі на [[Дніпрові пороги]] та місце останньої [[Запорозька Січ|Запорозької Січі]]&nbsp;— відвідав такі міста і села: [[Пирятин]], [[Лубни]], [[Хорол (місто)|Хорол]], [[Кременчук]], [[Верхньодніпровськ]], [[Дніпро (місто)|Катеринослав]], [[Запоріжжя|Олександрівськ]], [[Нікополь]], [[Покровське (Менський район)|Покровське]], [[Новогеоргіївськ]], [[Чигирин]], [[Черкаси]], [[Шпола|Шполу]] й інші.<ref name="nlu.org.ua" /> У лютому 1844 року Шевченко виїхав з [[Україна|України]] до Петербурга через [[Москва|Москву]], де пробув один тиждень йі потоваришував зіз [[Щепкін Михайло Семенович|Михайлом Щепкіним]] та [[Бодянський Осип Максимович|Осипом Бодянським]].<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VI.&nbsp;— С. 392—393; 439.</ref> Щепкін став близьким другом Шевченка, поет присвятив йому 1844 року дві поезії&nbsp;— «Заворожи мені, волхве» і «[[Чигрине, Чигрине]]».<ref>[http://www.haidamaka.org.ua/page_szpiszksxslob.html «Щепкін і Шевченко»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220322221307/http://haidamaka.org.ua/page_szpiszksxslob.html |date=22 березня 2022 }} ''haidamaka.org.ua'' Процитовано 14 березня 2022</ref> Після дев'ятимісячного перебування в Україні, Шевченко прожив ву Петербурзі понад рік. Основною метою повернення Шевченка до столиці було завершення навчання в Академії мистецтв,; він так напружено працював, що навіть улітку 1844 року не відвідував Україну.<ref name="litopys77" />

Під час першої подорожі до України Шевченко задумав видати серію офортів «[[Живописна Україна]]», а на виручені кошти викупити своїх рідних з кріпацтва. 11 листопада 1844 року комітет Товариства заохочення художників ухвалив надати Шевченкові грошову допомогу (300&nbsp;рублів) для цього видання.<ref name="DOC 1844-1847"/> Перші 6&nbsp;[[офорт]]ів («У Києві», «Видубецький монастир у Києві», «Судна рада», «Старости», «Казка» («Солдат і Смерть»), [[Дари в Чигрині 1649 року|«Дари в Чигирині 1649&nbsp;року»]]) вийшли у&nbsp;листопаді.<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VII.&nbsp;— кн. І.&nbsp;— №&nbsp;92—97.</ref> Попри неймовірні зусилля Шевченка щодо просування, ната діяльну допомогу В. Рєпніної й деяких знайомих художника, продаж першого випуску «Живописной Украины» йшоврухався надто повільно.<ref name="maysterni"/> Шевченко мав намір видати й другий випуск збірки офортів, але через брак коштів&nbsp;— це так і не втілили.<ref name="maysterni">[http://maysterni.com/publication.php?id=139061 Стежками Шевченкової «Живописної України»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220314150908/http://maysterni.com/publication.php?id=139061 |date=14 березня 2022}} ''maysterni.com'' Процитовано 14 березня 2022</ref> Його мріямрію про викуп зіз кріпацтва братів та сестер так і не здійсниласябуло здійснено.

31 березня 1845 року Шевченко вирушив із Петербурга через [[Москва|Москву]] в Україну. У Москві зустрівся з [[Щепкін Михайло Семенович|Михайлом Щепкіним]] і оглянув [[Кремль]]. Далі він проїхав [[Подольськ]], [[Тула|Тулу]], [[Орел (місто)|Орел]], [[Кроми]], (нині Росія) та [[Есмань (смтБерезівська сільська громада)|Есмань]] (нині Україна). Першою станцією в Україні, де зупинився Шевченко, був [[Глухів]]. Наступну зупинку він здійснив у [[Кролевець|Кролевці]], де малював портрет ротмістра Й.&nbsp;Рудзинського.<ref name="univ.kiev.ua">[http://www.univ.kiev.ua/ru/geninf/osobystosti/shevchenko/ ШЕВЧЕНКОШевченко Тарас Григорович (1814—1861)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220301144817/http://www.univ.kiev.ua/ru/geninf/osobystosti/shevchenko/ |date=1 березня 2022 }} ''univ.kiev.ua'' Процитовано 1 березня 2022</ref>

Потім Шевченко відвідав [[Яготин]], щоб висловити співчуття щодо смерті батькакняжні [[Рєпніна Варвара Миколаївна|В.Варварі РєпніноїРєпніній]] співчуття з приводу смерті батька. Між друзями відбулася розмова про альбом «Живописна Україна». Княжна з особливим завзяттям займалась організацієюорганізовувала передплатипередплату цього видання.<ref name="nlu.org.ua"/> Через Переяслав, [[Бориспіль]], [[Бровари]] поет вирушив до Києва.<ref name="nlu.org.ua"/> У Києві поет розширив знайомство зі студентською молоддю й зустрівся з [[Максимович Михайло Олександрович|М. &nbsp;Максимовичем]], якому також подарував поему «Тризна».<ref name="izbornykk"/> Свої київські зустрічі навесні 1845 року поет пов'язував насамперед ізз необхідністю розповсюдження «Живописної України».<ref name="nlu.org.ua">[https://nlu.org.ua/resourses/nashi_vydannya/Ros1osn.pdf «Тарас Шевченко і Україна»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220315224748/https://nlu.org.ua/resourses/nashi_vydannya/Ros1osn.pdf |date=15 березня 2022 }} ''nlu.org.ua'' Процитовано 13 березня 2022</ref> Завдяки МаксимовичуМаксимовичеві він став неофіційним співробітником [[Київська археографічна комісія|Київської археографічної комісії]].<ref name="izbornykk"/> Виконуючи завдання комісії, Шевченко багато подорожував Україною, збирав фольклорні й етнографічні матеріали, змальовував історичні й архітектурні пам'ятки і вів «Археологічні нотатки».<ref name="history.org.ua">[http://history.org.ua/JournALL/journal/1991/3/6.pdf Діяльність Т.&nbsp;Ґ.&nbsp;Шевченка у Київській археографічній комісії (1845—1847: рр.)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220314122017/http://history.org.ua/JournALL/journal/1991/3/6.pdf |date=14 березня 2022 }} ''history.org.ua'' Процитовано 1 березня 2022</ref> Перебуваючи ув Києві, Шевченко продовжував літературну діяльність,. зокремаЗокрема, саме тут він розпочав поему про [[Ян Гус|Яна Гуса]] «[[Єретик (поема)|Єретик]]», читав історичні джерела щодо цієї особистості й розпитував знайомих.<ref name="izbornykk"/> Особа цього чеського реформатора й проповідника зацікавила Шевченка своєю революційною діяльністю. Трохи пізніше, 22 листопада, перебуваючи вже в Переяславі, Шевченко зацікавився й іншим чеським просвітником, [[Павел Йозеф Шафарик|ПавеломПавлом Шафариком]], через що написав посвяту до поеми&nbsp;— «[[Шафарикові]]».<ref name="izbornykk"/><ref name="perejaslav.org.ua"/>

ВліткуУлітку, за дорученням комісії, Шевченко виїхав з Києва на [[Лівобережна Україна|Лівобережжя]], до [[Прилуки|Прилук]], задля вивчення пам'яток цього міста та його околиць. Потім відвідав [[Густинський монастир]], де був похований [[Рєпнін-Волконський Микола Григорович|М. Рєпнін]].<ref name="romen-sula.org">[https://romen-sula.org/varvara-ryepnina-i-taras-shevchenko/ Варвара Рєпніна і Тарас Шевченко] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220301144813/https://romen-sula.org/varvara-ryepnina-i-taras-shevchenko/ |date=1 березня 2022 }} ''romen-sula.org'' Процитовано 1 березня 2022</ref> Мандруючи [[Полтавська область|Полтавщиною]], він відвідав [[Лубни]], поблизу яких, у селі [[Мгар]], оглянув старовинний [[Мгарський Спасо-Преображенський монастир|Преображенський чоловічий монастир]] йі старовинні земляні укріплення, що звуться «Замком».<ref name="nlu.org.ua"/> Далі у своїх нотатках він вказавуказав [[Солониця (Лубенський район)|Солоницю]], де свого часу взято в полон гетьмана [[Северин Наливайко|С. Наливайка]], таі описав також містечко [[Лукім'я]].<ref name="nlu.org.ua"/> По дорозі в [[Ромни]] поет відвідав маєток [[Ґалаґан Григорій Павлович|Г. Ґалаґана]] в [[Сокиринці (Прилуцький район)|Сокиринцях]].<ref name="nlu.org.ua"/> Був Шевченко й у маєтку іншого [[Ґалаґани (рід)|Ґалаґана]]&nbsp;— [[Ґалаґан Петро Григорович|Петра Григоровича]]. 20—22 липня, поет відвідав знаменитий роменський [[Іллінський ярмарок]]. Тут він познайомився з [[Соленик Карпо Трохимович|К. &nbsp;Солеником]], одним ізз фундаторів нового [[Реалізм (мистецький рух)|реалістичного]] [[Український театр|українського театру]].<ref name="grinchenko-inform">[http://grinchenko-inform.kubg.edu.ua/shevchenkove-yarmarkuvannya/ Шевченкове ярмаркування] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220123144214/http://grinchenko-inform.kubg.edu.ua/shevchenkove-yarmarkuvannya/ |date=23 січня 2022 }} ''grinchenko-inform.kubg.edu.ua'' Процитовано 10 березня 2022</ref> Під час ярмарку Шевченко три дні жив у наметі власника маєтку в [[Городище (Черкаська область)|Городищі]] на [[Черкаська область|Черкащині]] П.[[Бєлінський Віссаріон Григорович|&nbsp;]]Свічки, сина полковника, який славився в Україні своїми дивацтвами.<ref name="grinchenko-inform"/> Познайомився він такожі з поміщиком І. Якубовичем, роменським повітовим маршалком&nbsp;— батьком [[Декабристи|декабриста]] [[Якубович Олександр Іванович|О. Якубовича]].<ref name="grinchenko-inform"/> На шляху до [[Полтава|Полтави]] поет відвідав [[Решетилівка|Решетилівку]], де зупинявся у власника цієї місцевості О. Попова, в якого збереглася бібліотека й архів із безліччю рідкісних книг і документів з історії України&nbsp;— що становило чималий інтерес для Комісії. У Полтаві та її околицях поет ознайомився з багатьма архітектурними пам'ятками&nbsp;— [[Хрестовоздвиженський жіночий монастир (Полтава)|Хрестовоздвиженським монастирем]], [[Свято-Успенський кафедральний собор (Полтава)|Успенським собором]], будинком [[Котляревський Іван Петрович|І. Котляревського]]. На Полтавщині Шевченко кілька разів відвідав йтакож маєток [[Родзянко Аркадій Гаврилович|А. Родзянка]] у [[Веселий Поділ (Кременчуцький район)|Веселому Подолі]].<ref name="grinchenko-inform"/> Побував тоді Тарас Григорович йі ув [[Вишняківський маєток|маєтку]] брата Аркадія&nbsp;— Платона Родзянка у [[Вишняки (Лубенський район)|Вишняках]]. У серпні Шевченко виїхав на Черкащину до [[Переяслав]]а, де жив його друг, лікар [[Козачковський Андрій Осипович|А. Козачковський]]. У цьому місті поет відвідав [[Вознесенський монастир (Переяслав)|Вознесенський собор]], [[Свято-Успенський собор (Переяслав)|Успенську]], [[Покровська церква (Переяслав)|Покровську]] і [[Михайлівський монастир (Переяслав)|Михайлівську церкви]].<ref name="perejaslav.org.ua">[http://perejaslav.org.ua/biblioteka/shlyahami-velikogo-kobzarya-pereyaslavshina.html Шляхами великого кобзаря. Тарас Шевченко і Переяславщина] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210614031402/http://perejaslav.org.ua/biblioteka/shlyahami-velikogo-kobzarya-pereyaslavshina.htmlCite |date=14 червня 2021 }} ''perejaslav.org.ua'' Процитовано 10 березня 2022</ref> Відвідав села неподалік Переяслава: [[Монастирище]], [[Трахтемирів]], [[Андруші]] та В'юнище.<ref name="nlu.org.ua"/>book

У [[В'юнище (Переяслав-Хмельницький район)|В'юнищі]], Шевченко провідав колишнього декабриста С. Самойлова.<ref name="perejaslav.org.ua"/> Мандруючи рідною Черкащиною, Шевченко декілька разів відвідав рідних у Кирилівці та [[Зелена Діброва (Звенигородський район)|Зеленій Діброві]], (де жила його старша сестра Катерина), побував у селах [[Лисянка (смтселище)|Лисянка]], [[Ризине]], [[Русалівка]], [[Лузанівка]].<ref name="nlu.org.ua"/> Потім, у серпні, подорожуючи Київщиною, поет провідав у [[Потік (Миронівська громада)|Потоці]] свого друга [[Тарновський Василь Васильович (старший)|Василя Тарновського-старшого]], з сестрою якого, Надією, охрестив дитину в місцевого диякона М. Говядовського.<ref name="choim.org">[http://www.choim.org/вони-надихали-шевченка/ «Вони надихали Шевченка»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210414163049/http://www.choim.org/вони-надихали-шевченка/ |date=14 квітня 2021 }} ''litopys.org.ua'' Процитовано 10 березня 2022</ref><ref>[http://kachanivka.in.ua/publikacii/24-kohan-zhnki-v-dol-tarasa.html «Кохані» жінки в долі Тараса] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210226044038/http://kachanivka.in.ua/publikacii/24-kohan-zhnki-v-dol-tarasa.html |date=26 лютого 2021 }} ''kachanivka.in.ua'' Процитовано 10 березня 2022</ref> Є відомості, що цього часу він написав вірші, які не збереглися. Надалі, коли Шевченка заарештували, Надія Тарновська заховаласховала рукописи в скриньку й закопала ув землю.<ref name="izbornykk"/> Після звільнення поета вона відкопала скриньку й довго зберігала папери ув себе.<ref name="choim.org"/> У Потоках поет прожив близько двох тижнів. Далі він вирушив удо [[Біла Церква|БілуБілої ЦерквуЦеркви]], де оглянув пам'ятку садово‐паркової архітектури [[Державний дендрологічний парк «Олександрія» НАН України|«Олександрія»]].<ref name="nlu.org.ua"/> У [[Тараща|Таращі]] митець звернув увагу на головну архітектурну пам'ятку міста&nbsp;— козацьку церкву.<ref name="nlu.org.ua"/> У [[Віта-Поштова|Віті‐Поштовій]] Шевченко оглянув [[Віта-Поштова (городище)|давньоруське городище]] і могильник.<ref name="nlu.org.ua"/> У[[Бєлінський Віссаріон Григорович|&nbsp;]][[Митниця (ВасильківськийОбухівський район)|Митниці]] він ознайомився з давніми земляними валами, які називають [[Змієві вали|«Зміїними»]]. Побував Шевченко і в [[Чигирин]]і, де замалювавзмалював околиці міста ізз [[Богданова гора|Замковою горою]],. тамТам він відвідав [[Холодний Яр]], [[Троїцький Мотронинський жіночий монастир УПЦ МП|Мотронинський монастир]].<ref name="nlu.org.ua"/> Відвідав він і [[Суботів]], де оглянув три криниці з цілющою водою, виконав малюнок [[Іллінська церква (Суботів)|БогданоїБогданової церквіцеркви]] й руїни будинку гетьмана [[Богдан Хмельницький|Б. Хмельницького]].

На початку грудня Шевченко знову приїхав у В'юнище до С. Самойлова, де прожив близько місяця,; там він написав низку ліричних поезій: «Маленькій Мар'яні», «[[Минають дні, минають ночі...]]», «[[Три літа (вірш)|Три літа]]». Наприкінці грудня Шевченко знову тяжко захворів, після чого, стурбований С. Самойлов, негайно відвіз його на лікування до Козачковського.<ref name="perejaslav.org.ua"/> 25 грудня 1845 року, у будинку Козачковського поет написав політичний, революційний заповіт&nbsp;— «[[Як умру, то поховайте… (Заповіт)|Як умру, то поховайте]]», який був відображенням духу селянських протипоміщицьких повстань.<ref name="izbornykk"/> Цими поезіями завершується альбом «Три літа». Після одужання, на початку 1846 року Шевченко за завданням комісії знову вирушив на Лівобережжя, де вчергове відвідав міста й села: Яготин, [[Мойсівка|Мойсівку]], [[Ісківці (Лубенський район)|Ісківці]], Березову Рудку, [[Лемеші (Козелецький район)|Лемеші]], Марківці та Прилуки. У Мойсівці, на традиційних іменинах [[Вільхівська Тетяна Густавівна|Т. Вільховської]], Шевченко зустрів багатьох своїх знайомих: [[Забіла Віктор Миколайович|В. Забілу]], Г. Тарновського, [[Маркевич Микола Андрійович|М.]][[Бєлінський МаркевичаВіссаріон Григорович|&nbsp;]]Маркевича, [[Закревські|Закревських]], познайомився з М. Кейкуатовим і з сімейством [[Катериничі (рід)|Катериничів]].<ref name="izbornykk"/> Там Шевченко намалював олійний портрет дрібної поміщиці О. Шостки (доля якого невідома), щоякий був розігранийрозіграли на її користь ву лотерею. Портрет виграла М. Корсун, поміщиця [[Велика Круча|Великої Кручі]] [[Пирятинський повіт|Пирятинського повіту]].<ref name="izbornykk"/>

Далі, продовжуючи історико‐етнографічні дослідження, Шевченко знову заїхав у Ісківці до О.[[Маркевич Микола Андрійович|&nbsp;]]Афанасьєва‐Чужбинського, з яким вирушив до Ніжина, де збереглося чимало важливих пам'яток архітектури: собори, церкви, житлові будівлі XVII—XVIII&nbsp;ст.<ref name="nlu.org.ua"/> У Ніжині він зустрічався зі студентами [[Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя|юридичного ліцею]], відвідав картинну галерею й зустрівсята зі своїм давнім другом І. Сошенком.<ref name="nlu.org.ua"/> Потім Шевченко відвідав ЧерніговЧернігів, де оглянув: [[Спасо-Преображенський собор (Чернігів)|Спаський собор]], [[Троїцько-Іллінський монастир (Чернігів)|Троїцький монастир]], [[Собор Бориса й Гліба (Чернігів)|Борисоглібську церкву]], [[П'ятницька церква (Чернігів)|Церкву св. Параскеви]], [[Успенський собор (Чернігів)|Церкву Успіння Божої Матері]], [[Чернігівський колегіум|будинок Чернігівської семінарії]], і бібліотеку, яка колись належала полковнику [[Павло Полуботок|Павлу Полуботку]].<ref name="nlu.org.ua"/> Окрім цього, із О. Афанасьєвим-Чужбинським, він відвідав [[Будинок дворянського зібрання (Чернігів)|Чернігівське дворянське зібрання]].<ref name="nlu.org.ua"/> На запрошення [[Лизогуб Андрій Іванович|А. Лизогуба]], який дуже високо цінував його творчість, у березні 1846 року Шевченко прибув у [[Седнів]] біля Чернігова.<ref name="crb.edukit.cn.ua"/> Він відвідав [[Георгіївська церква (Седнів)|Георгіївську дерев'яну]] та [[Воскресенська церква (Седнів)|Воскресенську кам'яну церкву]]. Багате історією і пам'ятками містечко надихало поета на творчу діяльність.<ref name="nlu.org.ua"/><ref name="crb.edukit.cn.ua"/> Бував Шевченко і в маєтку старшого брата Андрія Лизогуба&nbsp;— [[Лизогуб Ілля Іванович|Іллі]]. Вирушаючи з Чернігівщини до Києва, поет спинявся в [[Лемеші (Козелецький район)|Лемешах]] й у [[Козелець|Козельці]], де оглянув дві архітектурні пам'ятки цієї місцевості, які спорудила графиня [[Розумовська Наталія Дем'янівна|Н. Розумовська]]&nbsp;— її [[Покорщина|будинок]] і [[Собор Різдва Богородиці (Козелець)|Собор Різдва Богородиці]]. Відвідав він і [[Марківці (Ніжинський район)|Марківці]], де виконав вісім портретів поміщиків [[Катериничі (рід)|Катериничів]].<ref name="nlu.org.ua"/>

Навесні 1846 року Шевченко прибув до Києва й оселився в будинку у провулку «[[Козине болото]]». Виконуючи далі завдання комісії, він зайнявся оглядом історичних пам'яток міста, багато працював на схилах Дніпра, особливо любив бувати біля [[Видубицький монастир|Видубицького монастиря]].<ref name="nlu.org.ua"/> Малював київські пейзажі, руїни [[Золоті ворота (Київ)|Золотих воріт]]. Не раз бував ву [[Києво-Печерська лавра|Києво‐Печерській лаврі]].<ref name="crb.edukit.cn.ua"/> ЦьогоТієї часупори він написав балади «[[Лілея (балада)|Лілея]]» та «[[Русалка (балада)|Русалка]]». У квітні Шевченко пристав до [[Кирило-Мефодіївське товариство|Кирило-Мефодіївського братства]]&nbsp;— таємного товариства, заснованого з ініціативи [[Костомаров Микола Іванович|М. Костомарова]].<ref name="ukrlib.com.ua"/> У полеміці з Костомаровим та іншими членами товариства&nbsp;— [[Лібералізм|лібералами]], Шевченко обстоював [[Революція|революційний]] шлях боротьби проти [[Кріпацтво|кріпосництва]] й [[Автократія|самодержавства]].,<ref name="ukrlib.com.ua">[https://www.ukrlib.com.ua/tvory/printit.php?tid=10200 Тарас Шевченко і Кирило-Мефодіївське братство] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20171013141154/http://www.ukrlib.com.ua/tvory/printit.php?tid=10200 |date=13 жовтня 2017 }} ''ukrlib.com.ua'' Процитовано 10 березня 2022</ref> Тодітоді як Костомаров ву ті часи стояв на ліберально-[[Реформізм|реформістських]] позиціях. Влітку 1846 року Шевченко разом із М. Іванишевим брав участь у розкопках великих курганів VI—V&nbsp;ст. до н.&nbsp;е. Переп'ят і [[Переп'ятиха]], що між [[Васильків|Васильковом]] та [[Фастів|Фастовом]]. В обов'язки митця входило створення малюнків, котрі стосувалися розкопок, та збирання у населення етнографічного матеріалу.<ref name="nlu.org.ua"/>

21 вересня 1846 року Шевченко одержав від Археографічної комісії нове доручення й незабаром він виїхав з Києва. Його розшуки й дослідження почалися з [[Кам'янець-Подільський|Кам'янця-Подільського]], де він ознайомився із численними середньовічними архітектурними спорудами, зокрема оглянув фортецю.<ref name="nlu.org.ua"/> Потім поет вирушив до [[Почаїв|Почаєва]],; тут він згідно ізз завданням намалював чотири акварелі: «[[Почаївська лавра з півдня]]», «[[Почаївська лавра з заходу]]», «[[Собор Почаївської Лаври (внутрішній вигляд)|Собор Почаївської лаври]]» (внутрішній вигляд) і «[[Вид на околиці з тераси Почаївської лаври]]».<ref name="izbornykk"/> З Почаєва він поїхав до [[Острог]]а та [[Кременець|Кременця]], де оглянув ансамбль місцевого ліцею.<ref name="history.org.ua"/><ref>{{Cite web|title=Тарас Григорович Шевченко і Тернопільщина - iternopolyanyn.com|url=https://iternopolyanyn.com/uk/eternal-t-g-shevchenko-i-ternopilshhyna|date=2022-07-06|accessdate=2022-07-07|language=uk}}</ref> Далі шлях його пролягав на [[Корець]]. Наприкінці осені 1846 року поет побував у [[Берестечко|Берестечку]], де відвідав руїни фортець та місце [[Битва під Берестечком|Берестецької битви 1651 року]]&nbsp;— однієї із найвизначніших подій [[Хмельниччина|Визвольної війни українського народу 1648—57 років]].<ref name="nlu.org.ua"/> Перебуваючи у цих краях, Шевченко звернув увагу на великучисленні кількість руїнруїни замків і палаців.<ref name="nlu.org.ua"/> Об'їхавши більшу частину України зі сходу на захід, поет дійшов висновку про єдність українського народу, землі якого не раз були роз'єднані кордонами загарбників: «Від берегів тихого [[Дон]]у до крем'янистих берегів швидкоплинного [[Дністер|Дністра]]&nbsp;— один ґрунт землі, одна мова, один побут, одна фізіономія народу; навіть і пісні одні й ті самі. Як однієї матері діти».<ref name="izbornykk"/> Під час подорожей Шевченко в альбомах записав чимало народних пісень: «Ой сидить козак та на дорозі», «Ой поздоров, божеБоже, царя Микольця», «Чи не це ж тая кумася», «І в баби душа не з лопуцька», «Полюбила москаля» тощо.<ref name="history.org.ua"/> Через [[Звягель]] і [[Житомир]], наприкінці жовтня 1846 року, Шевченко повернувся з відрядження до Києва.<ref name="izbornykk"/>

27 листопада 1846 року Шевченко подав прохання на ім'я куратора [[Траскін Олександр Семенович|О. Траскіна]] та генерал-губернаторова [[Бібиков Дмитро Гаврилович|Д. Бібікова]] щодо призначення його на посаду вчителя малювання в [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київському університеті]], замість художника [[Павлов Капітон Степанович|К. Павлова]], який пішов на пенсію. Шевченко мав всі підстави отримати цю посаду: у нього була відповідна освіта, він мав чимало опублікованих робіт, що дістали позитивну оцінку в пресі.<ref name="izbornykk"/><ref name="uartlib"/> Також вінВін був також добре обізнаний зі станом університетської [[літографія|літографії]].<ref name="izbornykk"/><ref name="uartlib">[http://uartlib.org/downloads/StorchayArtOsvita_uartlib.org.pdf МИСТЕЦЬКА ОСВІТА В КИЇВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ (1834—1924&nbsp;рр.)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220314143958/http://uartlib.org/downloads/StorchayArtOsvita_uartlib.org.pdf |date=14 березня 2022 }} ''uartlib.org''</ref> На той час літографією в університеті займалися двоє іноземців, оплата яких коштувала дуже дорого, через що ця галузь давалабула збиткизбитковою. Бажаючи допомогти університетові у цій галузі, Шевченко був готовий безплатнобезкоштовно виконувати обов'язки літографа.<ref name="izbornykk"/> 6 грудня куратор університету відповів згодою на прохання Шевченка.<ref name="izbornykk"/><ref name="uartlib"/> Тепер був потрібен дозвіл на прохання Шевченка від міністра народної просвіти С. Уварова, запит якому на це надіслав Д. Бібіков. Допомагала поетові в його клопотанні й В. Рєпніна через свою матір.<ref name="izbornykk"/>

Наприкінці грудня 1846 року Шевченко знову вирушив у службове відрядження, відвідавши з Костомаровим [[Бровари]].<ref name="cg.gov.ua"/> На початку 1847 року поет деякийпевний час жив у [[Борзна|Борзні]], у свого друга, письменника В. Забіли, де виконав його портрет.<ref name="cg.gov.ua"/> У січні Шевченко побував у [[Чернігівський обласний історико-меморіальний музей-заповідник П. Куліша «Ганнина Пустинь»|маєтку]] [[Білозерські|Білозерських]] ([[Білозерський Василь Михайлович|Василя]] та [[Білозерський Микола Данилович|Миколи]])&nbsp;— в [[Чернігівський обласний історико-меморіальний музей-заповідник П. Куліша «Ганнина Пустинь»|Мотронівці]] й у [[Миколаївка (Ніжинський район)|Миколаївці]].<ref name="cg.gov.ua"/> Кілька днів поет прожив на хуторі Сороки, де намалював два портрети Ю. Сребдольської.<ref name="cg.gov.ua"/> 22 січня 1847 року він був в [[Оленівка (Ніжинський район)|Оленівці]] за старшого боярина на вінчанні [[Куліш Пантелеймон Олександрович|П. Куліша]] й О. Білозерської (сестри Василя, згодом письменниці&nbsp;— [[Ганна Барвінок|Ганни Барвінок]]), а потім на весіллі в Мотронівці.<ref name="cg.gov.ua">[https://cg.gov.ua/web_docs/1/2020/03/docs/Чернігівщина%20в%20житті%20та%20творчості%20Шевченка.pdf Чернігівщина в житті та творчості Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220314115700/https://cg.gov.ua/web_docs/1/2020/03/docs/Чернігівщина%20в%20житті%20та%20творчості%20Шевченка.pdf |date=14 березня 2022 }} ''cg.gov.ua'' Процитовано 11 березня 2022</ref> Відвідав Шевченко й село Бігач, маєток Кейкуатових, де виконав кілька портретів&nbsp;— дружини князя і дітей.<ref name="cg.gov.ua"/>

Наприкінці зими 1847 року Шевченко знову прибув у Седнів, де завершив поему «Осика» (у пізнішій редакції поет дав їй нову назву&nbsp;— «[[Відьма (поема)|Відьма]]»), яку переписав у той самий зошит, що й балади «[[Лілея (балада)|Лілея]]» та «[[Русалка (балада)|Русалка]]»..<ref name="izbornykk"/><ref name="crb.edukit.cn.ua">[http://crb.edukit.cn.ua/krayeznavstvo/literaturna_karta_chernigivsjkogo_rajonu/shevchenko-200_rokiv/sednivsjki_shlyahi_shevchenka/ Седнівські шляхи Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200815195717/http://crb.edukit.cn.ua/krayeznavstvo/literaturna_karta_chernigivsjkogo_rajonu/shevchenko-200_rokiv/sednivsjki_shlyahi_shevchenka/ |date=15 серпня 2020 }} ''crb.edukit.cn.ua'' Процитовано 10 березня 2022</ref> У цей же зошит 8 березня він переписав передмову до нового видання «[[Кобзар (збірка)|Кобзаря]]». ЦьогоТієї часупори поет планував видати зібрання своїх творів і хотів назвати його другим «Кобзарем» (так званий «[[Кобзар (збірка)|Чигиринський Кобзар]]», який був лише передруком першого видання).<ref name="izbornykk"/> Сюди мали увійти деякі поезії зі збірки «Три літа», що могли пройти цензуру, та нові твори, написані у 1846—47 роках. Для передмови Шевченко взяв рядки з комедії [[Грибоєдов Олександр Сергійович|О. Грибоєдова]] «[[Лихо з розуму]]», яку він не раз бачив на сцені.<ref name="izbornykk"/><ref>[https://www.radiosvoboda.org/a/24508574.html Туга Тараса Шевченка за державою мови] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220311055409/https://www.radiosvoboda.org/a/24508574.html |date=11 березня 2022 }} ''radiosvoboda.org'' Процитовано 11 березня 2022</ref> Цим епіграфом поет підкреслював провіднічільні ідеї передмови&nbsp;— ідеї патріотизму й народності.,<ref name="izbornykk"/> Звертаючисьзвертаючись до українських читачів із закликом активніше працювати на користь рідної культури.<ref name="izbornykk"/>

4 квітня 1847 року Шевченко прибув до Чернігова й того ж дня виїхав до Києва. За багатьма спогадами сучасників, Шевченко, відвідуючи в Києві літературні вечірки, читав свої твори зі збірки «<nowiki/>[[Три літа (книга)|Три літа]]<nowiki/>».<ref name="izbornykk"/> Недруковані твори Шевченка публіка переписувала й вивчала напам'ять, його поезії читали з великим захопленням студенти різних національностей.<ref name="izbornykk"/> Дехто з них спеціально вивчав українську мову, щоб добре розуміти його вірші.<ref name="izbornykk"/> Багато недрукованих творів Шевченка поширювалися в рукописах не лише в містах, але й ву селах.<ref name="izbornykk"/> 5 липня 1846 року [[Шевченко Варфоломій Григорович|В. Шевченко]] у листі до поета знову застерігав його, радив бути обачним.<ref name="izbornykk"/> З перебуванням Шевченка у Кирилівці й поширенням його творів місцева влада пов'язувала заворушення селян 1848 року під час проведенняздійснення [[Інвентарні правила|інвентарної реформи]].<ref name="izbornykk"/> Проте, Шевченко на застереження не зважав і даліпродовжував поширювавпоширювати свої революційні твори. У багатьох спогадах сучасників зафіксовані епізоди про наочну «агітацію» Шевченка серед селян за допомогою зерен пшениці або жита: одне зерно&nbsp;— цар, купка інших&nbsp;— міністри й генерали, ще більше&nbsp;— поміщики, потім пригорщею зерна він засипав ці маленькі купки, показуючи цим силу народу.<ref name="izbornykk"/>

21 лютого 1847 року [[Уваров Сергій Семенович|С. Уваров]] повідомив куратора університету про затвердження Шевченка на посаді вчителя малювання.<ref name="ukrinform.ua">[https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2674561-taras-sevcenko-hrest-pravdi.html Тарас Шевченко&nbsp;— хрест правди] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220310083603/https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2674561-taras-sevcenko-hrest-pravdi.html |date=10 березня 2022 }} ''ukrinform.ua'' Процитовано 10 березня 2022</ref> Однак, працювати вчителем йому не довелося. У березні того року почалися арешти кирило-мефодіївців. Для таємного нагляду чернігівський губернатор відрядив за поетом чиновника А. Семенюту.<ref name="izbornykk"/><ref name="ukrinform.ua"/> Поки Шевченко, нічого не підозрюючи, мандрував Україною, царська влада готувала його арешт.<ref name="izbornykk"/> Ще 28 лютого 1847 року провокатор [[Петров Олексій Михайлович|О. Петров]] з'явився до помічника куратора [[Київський навчальний округ|Київського навчального округу]] [[Юзефович Михайло Володимирович|М. Юзефовича]] йі зробив донос про існування в університеті таємного політичного товариства.<ref name="ukrinform.ua"/> 3 березня у присутності Юзефовича він подав спочатку усний, а потім і письмовий донос куратору округи О. Траскіну.<ref name="ukrinform.ua"/> 7 березня Траскін доповів про це київському військовому губернаторові Д. Бібікову, згадавши про революційні вірші Шевченка. Бібіков повідомив про розкриття таємного товариства [[Третій відділ|III відділ]], де справі надали важливого значення. Начальник III відділу, шеф жандармів [[Орлов Олексій Федорович|О. Орлов]] доповів про це російському імператору [[Микола I (російський імператор)|Миколі І]].<ref name="ukrinform.ua"/> Почалися обшуки й арешти членів товариства. Першим заарештували в Петербурзі [[Гулак Микола Іванович|М. Гулака]]. У Києві затримали й почалися перші допити інших заарештованих: М. Костомарова, [[Посяда Іван Якович|І. Посяди]], [[Маркович Опанас Васильович|О. Марковича]], [[Андрузький Георгій Левович|Г. Андрузького]], [[Тулуб Олександр Данилович|О. Тулуба]], у Полтаві&nbsp;— [[Білозерський Василь Михайлович|В. Білозерського]] й [[Навроцький Олександр Олександрович|О. Навроцького]].<ref name="ukrinform.ua"/> 22 березня III відділ наказав доставитидоправити всіх заарештованих до Петербурга. Після доносу Петрова Археографічна комісія 3 березня звільнила Шевченка з-поміж співробітників нібито за те, що він без згоди комісії виїхав зіз Києва.<ref name="izbornykk"/> Не знаючи про всі ці події, поет поспішав до Києва на весілля Костомарова. 17 квітня 1847 року при в'їзді в Київ на правому березі Дніпра вінйого бувбуло заарештованийзаарештовано.<ref name="ukrinform.ua"/>

До таких заходів царат спонукали не стільки ідеї і діла кирило-мефодіївців, скільки твори Шевченка.<ref name="Каземат"/> В усіх документах III відділу особливий наголос зроблено на поемі «[[Сон (поема)|Сон]]», за яку Микола I вважав Шевченка «особистим ворогом» (загалом у своїх творах поет називав імператора — «[[Фельдфебель|фельдфебелем]]-царем», «творцем зла», «лютим [[Нерон]]ом», «безбожним царем», «правди гонителем жорстоким»), та на віршах, ву яких виразно звучать мотиви соціальної і національно-визвольної боротьби,&nbsp;— через що, поета, хоч і визнали непричетним до Кирило-Мефодіївського товариства,&nbsp;— покарали найсуворіше.<ref name="Каземат"/> Виступи поета проти самодержавно-кріпосницької системи кваліфікувалисякваліфікували як злочин, вчинений внаслідок «власної зіпсованості».<ref name="Каземат"/>

Шевченка везли до [[Оренбург]]у без перепочинку з великою швидкістю як небезпечного політичного злочинця. Шлях у понад 2500&nbsp;км бувбуло подоланийподолано за вісім з половиною діб. Не доїжджаючи 30&nbsp;км до [[Ульяновськ|Симбірська]], в селі Тагай Шевченко провів ніч з 6 на 7 червня у пересильній тюрмі серед арештантів. 8[[Маркевич Микола Андрійович|&nbsp;]]<nowiki/>червня поет прибув в Оренбург, де його направилискерували в казарми третього Оренбурзького батальйону, розквартированого поряд.<ref name="litopys9">[http://litopys.org.ua/shevchenko/bio09.htm ЗАСЛАННЯ (ОРСЬКА ФОРТЕЦЯ&nbsp;— АРАЛЬСЬКА ЕКСПЕДИЦІЯ&nbsp;— ОРЕНБУРГ. 1847—1850)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220322202147/http://litopys.org.ua/shevchenko/bio09.htm |date=22 березня 2022 }} [Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко. Біографія.&nbsp;— К., 1984.&nbsp;— С. 198—259.] ''litopys.org.ua'' Процитовано 16 березня 2022</ref> У місті виявилося немало людей, які знали Шевченка й високо цінували його твори,; одним зіз таких був чиновник прикордонної комісії [[Лазаревський Федір Матвійович|Ф. Лазаревський]], який відразу провідав поета.<ref name="litopys9"/> Першого ж дня знайомства з поетом, Лазаревський звернувся до чиновника особливих доручень при командирі Оренбурзького корпусу підполковника Ю. Матвєєва з проханням допомогти Шевченкові, який прихильно поставився до цієї пропозиції й дозволив йому залишати казарму. Через два дні, 11 червня, поет, перебуваючи на квартирі у Лазаревського, познайомився там ще з одним палким шанувальником своєї поезії&nbsp;— С. Левицьким.<ref name="litopys9"/> 10 червня 1847 року з'явився наказ командувача корпусом про зарахування Шевченка рядовим 5-го батальйону першої бригади 23-ї піхотної дивізії, який знаходивсяперебував в [[Орськ]]у.<ref name="litopys9"/> Друзі Шевченка відразу ж звернулися до командира цього батальйону Д. Мєшкова з проханням по можливості полегшити його долю, однак це не лише не допомогло, але й до якоїсьпевною міримірою підсилило в брутальному «солдафоні» жагу надалі муштрувати поета з особливою люттю у прагненні вислужитися перед начальством.<ref name="litopys9"/> 22 червня 1847 року Шевченка доставилидоправили в [[Орська фортеця|Орську фортецю]], а наступного дня зарахували в третю роту під №&nbsp;191. Він прибув у фортецю, коли її довголітній комендант її, генерал-майор [[Ісаєв Дмитро Миколайович|Д. Ісаєв]], уже чекав відставки. Як людина гуманна та інтелігентна, він поставився до опального поета зі співчуттям.<ref name="litopys9"/> З його дозволу Шевченко спочатку якийсьпевний час жив не в казармі, а на квартирі, відвідував будинок коменданта, користувався його бібліотекою. Але це тривало недовго, через кілька місяців Ісаєва звільнили зі служби й незабаром після того він помер.<ref name="litopys9"/>

Новий комендант відразу розпорядився перевести Шевченка в казарми, вимагати від нього дотримування статуту та суворого режиму, для поета настали «безпросвітні» дні солдатської муштри, сенс якої полягав ву досконалому опануванні крокуваннямкрокування, рушничнимрушничних прийомамприйомів, бравійбравої виправцівиправки і вміннювміння віддавати честь начальству.<ref name="litopys9"/> За словами [[Лазаревський Михайло Матвійович|М. Лазаревського]], який дізнався про Шевченка від брата Федора, й відвідав його у липні-серпні в Орську&nbsp;—, переведення в казарми, де він «спав і проводив цілі дні на брудному своєму ліжку, що було в казармі серед інших», «п'яні й брутальні солдати, нестерпне повітря, бруд, постійний крик»&nbsp;— все це дуже пригнічувало поета.<ref name="litopys9"/><ref name="history5"/> Третьою ротою, куди він потрапив, спочатку командував капітан Глоба, а потім його замінив штабскапітан О. Степанов.<ref name="litopys9"/> На них насамперед Мєшковим і покладалися обов'язки наглядати за виконанням «монаршої волі» щодо Шевченка.<ref name="litopys9"/> Запопадливі «служаки», інтелект яких обмежувався лише знанням військового статуту, не тільки ретельно муштрували поета, але й повсякчас наглядали за ним та прагнули показати над ним свою зверхність та владу.<ref name="litopys9"/><ref name="history5">[http://history.org.ua/LiberUA/ZZhTCh_1955/ZZhTCh_1955.pdf Павло Зайцев ЖИТТЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220322051920/http://history.org.ua/LiberUA/ZZhTCh_1955/ZZhTCh_1955.pdf |date=22 березня 2022 }} ''history.org.ua'' Процитовано 22 березня 2022</ref> Окрім цього М. Лазаревський згадував, що поет з «милості» Мєшкова кілька разів сидів на [[гауптвахта|гауптвахті]].<ref name="litopys9"/>

Дедалі життяЖиття ставало дедалі нестерпнішим. «Треба хилитися, куди нагинає доля»,&nbsp;— писав утієї ту порупори поет ву листі до [[Лизогуб Андрій Іванович|А. Лизогуба]].<ref name="litopys9"/> Через два дні він написав своєму другу-художнику О. Чернишову листа і передав кілька листів до впливових осіб у Петербурзі, щоб ті клопоталися про дозвіл йому малювати,; він звертався з проханням до [[Брюллов Карл Павлович|К. Брюллова]], [[Даль Володимир Іванович|В. Даля]], [[Жуковський Василь Андрійович|В. Жуковського]], [[Дубельт Леонтій Васильович|Л. Дубельта]], що не дало результатів.<ref name="litopys9"/> Але, всупереч забороні, Шевченко все ж потайки малював і писав вірші в Орській фортеці.<ref name="litopys9"/> 1847 року він зокрема написав низку поем та балад й завершив цикл поезій «[[В казематі]]».<ref name="Каземат"/><ref name="litopys9"/>

У 5-му, як і в інших лінійних батальйонах Окремого оренбурзького корпусу, служило багато польських засланців, людей, які так чи інакше були в опозиції щодо самодержавства, з якими Шевченко знайшов спільну мову й навіть заприятелював&nbsp;— що було певною розрадою в горі.<ref name="litopys9"/> Однако найбільше цьогов часутой час поет дорожив дружбою братів Лазаревських, які, окрім клопотання про полегшення солдатського життя поета, надавали йому і матеріальну допомогу, по змозі постачали йому книжки, журнали, допомагали з кореспонденцією.<ref name="litopys9"/> Тоді як більшість колишніх друзів співчували поетові, але їм не вистачало мужності підтримувати з ним зв'язки., Тількитільки А. Лизогуб та [[Рєпніна Варвара Миколаївна|В.]][[Маркевич РєпнінаМикола Андрійович|&nbsp;]]Рєпніна не поривали з Шевченком й прагнули підтримати його.<ref name="litopys9"/><ref name="history5"/> Восени 1847 року в Орській фортеці Шевченко занедужав спершу [[ревматизм]]ом, а згодом ще й на сильну [[цинга|цингу]], про що написав у листах до А. Лизогуба (11 грудня) та М. Лазаревського (20 грудня): «До люльок, смороду і зику став я потрохи привикать, а тут спіткала мене цинга лютая, і я тепер мов [[Йов Багатостраждальний|Іов]] на гноїщі, тілько мене ніхто не провідає…».<ref name="history5"/>

На початку 1848 року капітан-лейтенант [[Бутаков Олексій Іванович|Олексій Бутаков]], який прихільноприхильно ставився до Шевченка, включивдолучив його до складу своєї [[Аральська описова експедиція|Аральської описової експедиції]].<ref name="litopys9"/><ref name="chm"/> Експедиція дозволяла Шевченку якийсьпевний час мати дозвіл малювати, звільнитисябути вільним від військової муштри й суворого нагляду.<ref name="litopys9"/> Шевченко вирушив разом з експедицією 11 травня 1848 року,; належало подолати шлях у майже 750&nbsp;км, з Орська до укріплення [[Раїм]].<ref name="museum"/> До складу експедиції входило 1500 [[башкири|башкирських]] однокінних підвідпідвод, рота піхоти, дві сотні [[Оренбурзьке козацьке військо|оренбурзьких козаків]] йта дві гармати (треба було убезпечити себе від можливих нападів грабіжників із [[Хівинське ханство|Хівинського ханства]]).<ref name="litopys9"/> Під час переходу з Орської фортеці до берегів моря експедиція транспортувала в розібраному вигляді два кораблі&nbsp;— «Костянтин» та «Микола».<ref name="litopys9"/> Верблюжий транспорт складався зохоплював 3000 верблюдів, зіз ним йшло 565 [[казахи|казахів]] та півтори сотні [[Уральські козаки|уральських козаків]].<ref name="litopys9"/> У дорозіДорогою Шевченко жив у кибитці штабскапітана генерального штабу [[Макшеєв Олексій Іванович|О. Макшеєва]].<ref name="litopys9"/> Спочатку експедиція йшла лівим берегом річки [[Ор (притока Уралу)|Ор]], а 15 травня переправиласьпереправилася через неї і далі перетинала притоки [[Іргиз (притока Тургаю)|Іргиза]] й рушила за течією цієї річки. Потім експедиція рухалася на південний схід спочатку по [[солончак|солончаковою]]овій рівнинірівниною, а далі по західнійзахідною околиціоколицею пісків [[Каракуми|Каракумів]].<ref name="litopys9"/> Хоча на шляху зустрічалося чимало озер, однак вода в них була непридатною для пиття. Через це раніше походи в степ здійснювалися взимку, коли сніг міг замінити воду.<ref name="litopys9"/> Таким, зокрема, був [[Хівінський похід (1839—1840)|Хівінський похід 1839—40 років]] під командою генерал-ад'ютанта [[Перовський Василь Олексійович|В. Перовського]], який супроводжувався значними жертвами, тому що взимку в степу лютували снігові [[буран]]и й морози.<ref name="litopys9"/> Довелося відмовитись від походів взимку йта здійснювати їх навесні, коли ще не встигли пересохнути озера й невеличкі річки зі сніговою водою.<ref name="litopys9"/> Проте весняну воду треба було очищати,; за словами Шевченка у його автобіографічній повісті «[[Близнюки (повість)|Близнюки]]», він «ніколи в житті не відчував такої страшної спраги і не пив такої брудної води».<ref name="litopys9"/><ref name="Близнецы">[https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=719&page=19 Тарас Шевченко: «Ледве встигну налити в стакан чаю, як перо саме проситься в руку»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220317065326/https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=719&page=19 |date=17 березня 2022 }} ''ukrlib.com.ua'' Процитовано 17 березня 2022</ref> Не доходячи до укріплення [[Карабутак (Казахстан)|Карабутак]], експедиція зустріла одне-єдине зелене дерево в степу&nbsp;— [[джангисагач]].

30 травня транспорт досяг Уральського укріплення (сьогодні село [[Іргіз]]), де мавстав на триденний відпочинок.<ref name="ukrlib.com.ua"/><ref name="litopys9"/> ПівденнаПівденну частиначастину шляху долаласядолала з великими труднощами. У похід вирушали о шостій ранку, проходили 3-4 кілометри за годину, на півдорозі робили годинний привал. Тільки коли переходили через піски Каракумів, виступали на дві-три години раніше, щоб подолати наміченийзапланований шлях до того, якперш ніж палюче сонце досягне зеніту.<ref name="ukrlib.com.ua"/><ref name="litopys9"/> На берег [[Аральське море|Аральського моря]] експедиція вийшла 14 червня і далі протягом п'яти діб переходи здійснювала вночі, оскільки вдень спека сягала 40°.<ref name="ukrlib.com.ua"/><ref name="litopys9"/> За день караван завдовжки дві версти долав 20–25&nbsp;км. До Раїмського укріплення, розташованого на [[Сирдар'я|Сирдар'ї]], за 64&nbsp;км від Аральського моря, експедиційний транспорт прибув вранці 19 червня 1848 року,; там експедиція затрималася понад місяць. Протягом цього часу булибуло зібранізібрано шхуни «Костянтин» і «Микола», складеніскладено маршрути і плани вивчення Аральського моря та визначено завдання кожному учаснику експедиції.<ref name="museum">[http://shevchenko-museum.com.ua/default/blog/view/755/blog/1/«Uzhe-y-gulyayu-po-tsіm-Aralu-і-pishu…» «Уже й гуляю по цім Аралу і пишу…&nbsp;— Шевченківський національний заповідник»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20221229062525/http://shevchenko-museum.com.ua/default/blog/view/755/blog/1/«Uzhe-y-gulyayu-po-tsіm-Aralu-і-pishu%E2%80%A6» |date=2022-12-29 }} ''shevchenko-museum.com.ua'' Процитовано 17 березня 2022</ref>

Обов'язки Шевченка збігалися з його бажанням: як художник він багато малював не тільки з того, що видавалося необхідним для експедиції, але й з власної ініціативи. 25 липня 1848 року шхуни булибуло спущеніспущено на воду, а через два дні по Сирдар'ї вони досягли острова [[Косарал (острів)|Косарал]] і 30 липня «Костянтин» вийшов ву море&nbsp;— так почаласябуло розпочато морськаморську частиначастину експедиції.<ref name="chm"/><ref name="museum"/> На невеликому судні розмістився екіпаж із 27 осіб, шестеро з яких, зокрема й Шевченко, поселилися в одній каюті з капітаном Бутаковим.<ref name="litopys9"/> Перше дослідження Аралу тривало 56 днів і завершилосябуло завершене наприкінці вересня. Наукова експедиція вперше описала Аральське море, яке до Бутакова ніхто не досліджував, з погляду [[гідрологія|гідрології]], [[геологія|геології]], [[ботаніка|ботаніки]], [[кліматологія|кліматології]]: визначено режим моря, проведеназдійснено загальназагальне рекогносцировкарекогностування Аралу, зробленийпроміряно промір глибинглибини, проведенецілковито повневиміряно знімання островаострів [[Барсакельмес]], відкритавідкрито і вивченавивчено групагрупу островів [[Острів Відродження|Відродження]], про існування яких не знали й місцеві мешканці-казахи, проведеніздійснено [[астрономія|астрономічні]] спостереження, зробленийзібрано збір зразківзразки корисних копалин, серед яких знайшли поклади [[кам'яне вугілля|кам'яного вугілля]] на одному з островів, й іншетощо.<ref name="museum"/><ref name="Aral1"/>

Наприкінці вересня 1848 року команда повернулася на острів [[Косарал (острів)|Косарал]], на якому булабуло влаштованавлаштовано зимовазимову стоянкастоянку&nbsp;— для цього бувбуло створенийстворено невеликий форт (приблизно на 50 осіб), де розміщуваласярозташували базабазу для експедиції і рибальськарибальську ватагаватагу.<ref name="museum"/> Січень—березень 1849[[Рєпніна Варвара Миколаївна|&nbsp;]]<nowiki/>року Шевченко прожив у Раїмі, а потім знову повернувся на Косарал. Зимівля в Раїмі і на Косаралі стала для Шевченка часом активної мистецької та літературної творчості, він працював над акварелями й написав понад 70 поезій.<ref name="museum"/><ref name="Aral1"/> Після семимісячної зимівлі, з початку травня і до кінця вересня 1849 року проходиловідбувалося друге плавання поАральським Аральському морюморем.<ref name="museum"/> Незважаючи на труднощі і небезпеки плавання в невідомому для мореплавців морі, яке постійно штормило йі штилелоштилило, через що Бутаков називав його «надзвичайно бурхливим», експедиція провелаздійснила величезний обсяг роботи, зумівши дослідити більше чимпонад 64 000 квадратних кілометрів його площі, і провелата дослідну роботу надзвичайної наукової ваги.<ref name="chm">[http://chm.plast.org.ua/statti/442-taras-shevchenko-jak-vijskovyj-morjak-do-200.html ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЯК ВІЙСЬКОВИЙ МОРЯК (ДО 200-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВЕЛИКОГО КОБЗАРЯ)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210509044218/https://chm.plast.org.ua/statti/442-taras-shevchenko-jak-vijskovyj-morjak-do-200.html |date=9 травня 2021 }} ''chm.plast.org.ua'' Процитовано 23 березня 2022</ref><ref name="Aral1"/> За час плавання Шевченко зумів створити понад 200 малюнків і нарисів, які наочно ілюстрували проведенуздійснену наукову роботу. У 1850 році гідрографічним департаментом Морського міністерства булабуло виданавидано МорськаМорську картакарту Аральського моря.<ref name="Aral1">[http://history.org.ua/LiberUA/TShUchEks_2014/TShUchEks_2014.pdf ТАРАС ШЕВЧЕНКО: УЧАСТЬ В ЕКСПЕДИЦІЯХ ТА НАУКИ ПРО ЗЕМЛЮ І ВСЕСВІТ] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220331221200/http://history.org.ua/LiberUA/TShUchEks_2014/TShUchEks_2014.pdf |date=31 березня 2022 }} ''history.org.ua'' Процитовано 17 березня 2022</ref> Наприкінці вересня дослідники вирушили до Раїма, а звідти 10 жовтня&nbsp;— до Оренбурга, куди й прибули 31 жовтня 1849 року.<ref name="museum"/>

З прибуттям до [[Оренбург]]а Шевченко почував себе краще: майже півторарічне перебування в Аральській експедиції забрало чимало здоров'я.<ref name="litopys9"/> У місті в нього з'явилася змога користуватися бібліотеками, були друзі, відновилася можливість листуватися з деякими знайомими й приятелями, що не боялися спілкуватися з ним.<ref name="litopys9"/> Короткий час Шевченко жив на квартирі Ф.&nbsp;Лазаревського, після чого він перейшов на квартиру О.&nbsp;Бутакова, який навмисне винаймав велику чотирикімнатну квартиру, щоб у ній могла працювати ціла група фахівців над завершенням польових робіт.<ref name="Aral1"/> Шевченко домальовував пейзажі. Оскільки обсяг роботи був дуже великий, йому, на клопотання О.&nbsp;Бутакова, дали на допомогу польського засланця, рядового (згодом [[унтерофіцер]]а і [[прапорщик]]а) [[Броніслав Залеський|Броніслава Залеського]], як людину, «яка вміє малювати». З перших же днів знайомства між Шевченком і Залеським склалися взаємини вчителя й учня.<ref name="litopys9"/> Художник-аматор Броніслав Залеський учився в Шевченка, з багатьох питань радився з ним, незабаром став щирим, задушевним приятелем поета, допомагав йому в реалізації художніх праць.<ref name="litopys9"/> Окрім Б.&nbsp;Залеського, цьоготієї часупори серед нових друзів поета з'явилися й інші поляки-політичні засланці, зокрема [[Людвік Турно|Л.&nbsp;Турно]], М.&nbsp;Зеленко, [[Венгжиновський Аркадій Миколайович|А.&nbsp;Венгжиновський]], М.&nbsp;Цейзик, а також видатний діяч польського революційного руху [[Зигмунт Сераковський|З.&nbsp;Сераковський]].<ref name="novapolshcha"/><ref name="ukr">[https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15551&page=33 Живий Шевченко (Шевченко в житті) Дмитро Чуб] ''ukrlib.com.ua'' Процитовано 4 травня 2022</ref> У січні 1850 року, по від'їзді О.&nbsp;Бутакова до Петербурга, Шевченко перейшов на квартиру свого друга [[Герн Карл Іванович|К.&nbsp;Герна]].<ref name="litopys9"/>

Дозволивши Шевченкові приїхати до Оренбурга для доопрацювання матеріалів експедиції, командир Оренбурзького корпусу [[Обручов Володимир Опанасович|В. Обручов]] пам'ятав суворий наказ про заборону йому малювати й, щоб уникнути неприємностей, 20 листопада 1849 року звернувся до шефа жандармів [[Орлов Олексій Федорович|О. Орлова]] зіз запитом, чи можна йому малювати під наглядом начальства.<ref name="litopys9"/> Після отримання характеристики щодо поведінки Шевченка, О.[[Рєпніна Варвара Миколаївна|&nbsp;]]Орлов зробив поміткузанотував на документі: «Можна, але роботу представляти на перегляд генерал-губернатору». АлеУтім, після подання [[Микола I (російський імператор)|Миколі І]] він уточнив: «Найвищого дозволу не надано».<ref name="litopys9"/> Проте, поки розпорядження О. Орлова В. Обручову надійшло до Оренбурга, Шевченко завершив свою роботу над матеріалами експедиції. 23 грудня 1849 року О. Бутаков здав у штаб корпусу разом зіз картами і різними описами також гідрографічні краєвиди берегів Аральського моря й малюнки, виконані Шевченком.<ref name="litopys9"/> Фахівці високо оцінили їх пізнавальне значення.<ref name="litopys9"/> Малюнки сподобалися В. Обручову, через що він не заперечував, щоб поет намалював портрет його дружини Матильди Петрівни.<ref name="litopys9"/>

На початку 1850 року Шевченко зробив ще одну спробу домогтися офіційного дозволу малювати, написавши листа [[Дубельт Леонтій Васильович|Леонтію Дубельту]], який залишився без відповіді.<ref name="ukr"/> Не дав результату й лист поета до [[Жуковський Василь Андрійович|Василя Жуковського]], з проханням виклопотати дозвіл малювати.<ref name="litopys9"/> Одночасно друзі поета ублагали впливових людей Петербурга клопотатисяклопотати перед колишнім оренбурзьким губернатором, а тоді членом Державної ради [[Перовський Василь Олексійович|В. Перовським]], щоб той також замовив слово перед Л. Дубельтом, що також було марним.<ref name="litopys9"/> Перед від'їздом до Петербурга у січні 1850 року О. Бутаков подав рапорт командиру 2-го лінійного батальйону Г.&nbsp;Чигирю про передачупередання Шевченка в розпорядження прапорщика корпусу флотських штурманів К. Поспєлова, призначеного начальником Аральської флотилії.<ref name="litopys9"/> 1 січня 1850 року поет зіз тривогою писав В. Рєпніній, що наступною весною його знову відправлять на Аральське море для дослідження покладів кам'яного вугілля, звідки він уже може не повернутися.<ref name="litopys9"/> Однак 22 січня з'явилося офіційне розпорядження про відрядження Шевченка й Т. Вернера до Новопетровського укріплення для участі в експедиції у гори Каратау, з тією ж метою.<ref name="litopys9"/>

Навіть під суворим наглядом начальства Шевченко потайки продовжував малювати.<ref name="ukr"/> Після завершення роботи над морськими краєвидами він поступово відновив і поетичну діяльність. За чотири роки (1847—1850) йому вдалося створити й зберегти чотири [[Поезія 1847–1850 років (Оренбурзька або Мала книжка)|рукописні книжечки]] без назв, відзначених на титульних сторінках роками: «1847», «1848», «1849», «1850».<ref name="litopys9"/> Однак, напруженанапружену творчатворчу працяпрацю булабуло перерванаперервано другим арештом поета.<ref name="ukr"/>

До арешту призвів випадок, у якому Шевченко помітивзауважив, що прапорщик М. Ісаєв залицяється до дружини його друга К. Герна й та відповідає йому взаємністю.<ref name="litopys9"/> Заступаючись за честь свого приятеля, Шевченко викрив ці потайні побачення і разом з К. Герном з ганьбою випровадив залицяльника.<ref name="litopys9"/> ДругогоНаступного дня, 22[[Рєпніна Варвара Миколаївна|&nbsp;]]<nowiki/>квітня 1850 року, розгніваний М. Ісаєв подав донос командирові Оренбурзького корпусу про те, що Шевченко ходить у цивільному одязі, живе на приватній квартирі й малює, тобто не виконує «монаршої волі».<ref name="ukr"/> Хоча у доносі не значилося нічого такого, чого б не знав командир корпусу, але тепер йому довелося відреагувати.<ref name="litopys9"/> Якби донос дійшов до Петербурга, там могли зробити неприємні для В.[[Рєпніна Варвара Миколаївна|&nbsp;]]Обручова висновки, зокрема і той,&nbsp;— що він не виконує «монаршу волю» і потурає «політичному злочинцеві». Остерігаючись такого розвитку справи, В. Обручов дав розпорядження зробити обшук на квартирі Шевченка і заарештувати його.<ref name="Жур"/> За версією дослідників В. Обручов свідомо дав розпорядження в присутності К. Герна, щоб той встиг попередити про обшук Ф. Лазаревського, а останній&nbsp;— Шевченка.<ref name="litopys9"/> Після чогоцього Шевченко спалив більшу частину своїх паперів. Щоб не викликати підозри слідства, що його хтось попередив про обшук, поет залишив невелику їх частину паперів.<ref name="litopys9"/> При обшуку військова влада знайшла в Шевченка листи (серед них&nbsp;— від С. Левицького, А. Лизогуба, братів Лазаревських, М. Александрійського), скриньку з малярським приладдям та паперами, два альбоми та декілька книжок.<ref name="Жур"/> Але деякі ескізи, папери і «книжечку» з віршами, Шевченко, як свідчив К. Герн, передав йому на збереження.<ref name="litopys9"/>

До особливого розпорядження Шевченка посадили на гауптвахту. Розпорядження надійшло 27 квітня: не чекаючи наслідків розслідування справи, В. Обручов у цейтого деньдня підписав наказ про повернення поета з 4-го до 5-го батальйону. 12 травня поета звільнили з гауптвахти і відправили до Орської фортеці, де бувбуло розташованийрозташовано 5-й батальйон. Начальникові 23-ї піхотної дивізії наказали встановити за Шевченком найсуворіший нагляд і не дозволяти листуватисяні з будь-якимиким особамилистуватися. Ротою, у яку зарахували Шевченка в Орську, командував підпоручик Ростопчин, а батальйоном&nbsp;— усе той же «солдафон» Д. Мєшков.<ref name="litopys9"/> У наказі щодо поета значилося: «… за…за рядовим же Шевченком ву роті доручити, понад батальйонного і ротного командирів, мати нагляд благонадійному унтерофіцеру і єфрейторові, які повинні суворо спостерігати за всіма його діями…».<ref name="litopys9"/> Під таким перехресним наглядом поет прожив в Орську літо 1850 року,; деколи розрадою були зустрічі зі старими знайомими.<ref name="litopys9"/>

У цейтой час справу Шевченка розслідували паралельно: ву Петербурзі&nbsp;— [[Третій відділ|III відділ]], в Оренбурзі&nbsp;— військова влада.<ref name="litopys9"/> Особливий інтерес III[[Рєпніна Варвара Миколаївна|&nbsp;]]<nowiki/>відділу викликав лист С. Левицького, в якому йшлося про тисячі прихильників і послідовників поета в Москві, Петербурзі й в Україні.<ref name="Жур"/> III відділ, у надії викрити можливу таємну політичну організацію, заарештував С. Левицького йі згаданого в листі магістра математики М.[[Рєпніна Варвара Миколаївна|&nbsp;]]Головка, зробив обшук в їх квартирах та вчинив допит, але жодного криміналу не виявили.<ref name="Жур"/> 23 червня 1850 року О. Орлов доповів цареві, що матеріали «непро виявилите, щобчи «Шевченко продовжував колишній образ думок або бта писав йі малював на кого-небудь пасквілі, не виявили».<ref name="litopys9"/> В Оренбурзі розслідувати справу доручили підполковнику Г. Чигирю.<ref name="Жур"/> Перед цим, на вимогу царя, поета заарештували вдруге і 24 червня посадили на гауптвахту.<ref name="Жур"/> Надалі матеріали слідства військової влади, нічого нового не додали.<ref name="Жур"/> Виявили лише, що Шевченко при зарахуванні його до 5-го батальйону не складав присяги, алетож цей церемоніал тут же організували.<ref name="litopys9"/> Виконуючи волю Миколи I, 8 серпня 1850 року військове міністерство дало розпорядження перевести поета з 5-го батальйону в один зіз найвіддаленіших батальйонів під найсуворіший нагляд начальства.<ref name="litopys9"/> Після цього 5 вересня В. Обручов наказав після звільнення Шевченка з-під арешту перевести його на службу, під найсуворіший нагляд ротного командира, в одну з рот Оренбурзького лінійного №&nbsp;1-го батальйону, розташованих ву [[Форт-Шевченко|Новопетровському укріпленні]].<ref name="litopys9"/><ref name="ukr"/>

З Оренбурга Шевченка доставили до [[Уральськ]]а, а потім, 13 жовтня 1850[[Рєпніна Варвара Миколаївна|&nbsp;]]<nowiki/>року, до [[Атирау|Гур'єва]], звідки, того ж дня, на поштовому човні, він відплив на [[Мангишлак (півострів)|Мангишлацький півострів]]. Там він карався сім років.<ref name="litopys 10"/> Умови Новопетровського укріплення були жахливими: місцева вода була солонувата, харчі здебільшого сухі тай теж солоні&nbsp;— через це солдати хворіли на [[Цинга|цингу]], від якої дуже страждав і Шевченко. Цинга була спільним лихом усіх степових укріплень, особливо взимку.<ref name="litopys 10">[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/bio10.htm У Новопетровському укріпленні (1850—1857)] [Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко. Біографія.&nbsp;— К., 1984.&nbsp;— С. 260—327.] ''izbornyk.org.ua'' Процитовано 13 травня 2022</ref> Щороку від хвороб, породжених тяжкими побутовими умовами, виснажливої муштри, фортифікаційних робіт, нещасних випадків (переважно під час навчальних стрільб)&nbsp;— гинули солдати. Так, у 1852 році в укріпленні з різних причин померло одинадцять солдатів, а двох вбито під час стрільб. Будні укріплення для Шевченка були огидними своїм безглуздям, одноманітністю, пияцтвом та аморальною поведінкою деяких офіцерів.<ref name="litopys 10"/> Зрідка, щоправда, виникала потреба послати загін на боротьбу з войовничими бандами [[Хівинське ханство|хівинців]], які грабували мирні казахські [[аул]]и.<ref name="litopys 10"/> За словами Шевченка: «солдат&nbsp;— був найбіднішим, найжалюгіднішим прошарком у нашій православній відчизні. У нього відібране все, чим тільке життя красне: сімейство, батьківщина, свобода, одним словом, все».<ref name="litopys 10"/> Через важку долю солдати знаходили хвилинну розраду в горілці. Шевченко не відокремлював себе від солдатів, жив просто, декого з них потайки навчав грамоти.<ref name="litopys 10"/> Особливо дружні відносини у нього склалися з солдатами Скобєлєвим та Обеременком. Шевченко був одним з небагатьох солдатів, які провелиперебули в укріпленні найбільш тривалий часнайдовше&nbsp;— сім років без перерви.

Переводячи Шевченка до Новопетровського укріплення, командир корпусу [[Обручов Володимир Опанасович|Володмир&nbsp; Обручов]] дав наказ начальникові 23-ї піхотної дивізії [[Толмачов Опанас Омелянович|Опанасу&nbsp; Толмачову]], який створивстворити для поета умови, що мало чим відрізнявсявідрізнялися від в'язничних.<ref name="litopys 10"/> Наказ передбачав, окрім спостереження за поведінкою Шевченка з боку самого ротного командира, доручити найближчий нагляд за ним благонадійним унтерофіцерові і єфрейторові, які повинні були суворо стежити за всіма його діями.<ref name="litopys 10"/> У випадкуразі, якщо ці чини помічали непокору та щось підозріле з боку Шевченка, то ротний командир повинен був негайно доповідати секретними листами про це Обручову.<ref name="litopys 10"/>

Не пощастило Шевченкові йі з безпосередніми начальниками: ротний командир, штабскапітан М.&nbsp;М.&nbsp;Потапов, був людиною настільки «жорстокою й бездушною», що його ненавиділи не лише солдати, але й офіцери.<ref name="litopys 10"/> Потапов дуже ретельно виконував наказ Обручова: окрім закріплення за Шевченком спостерігача «особливого дядька з солдат», його стали водити на щоденні «фортові роботи, на муштру», які доводили поета мало не до відчаю та за його формулюванням мали на меті «перетворити мислячу людину на автомат з рушницею».<ref name="litopys 10"/> Щоденна виснажлива муштра доводила Шевченка мало не до відчаю. Таким же обмеженим був і помічник Потапова&nbsp;— підпоручик П.&nbsp;І.&nbsp;Обрядін, людина не тільки «брутальна і жорстока, але й безчесна».<ref name="litopys 10"/>

Серед офіцерів, що доброзичливо ставилися до поета, зокрема, були: хорунжий Уральського війська М. Ф. [[Савичев Микита Федорович|Савичев]], лікар С.&nbsp;Р.&nbsp;Нікольський, сотники [[Ахмет Хаїров]] і Ф.&nbsp;Ю.&nbsp;Чаганов, прапорщик В.&nbsp;О.&nbsp;Михайлов, підпоручик В.&nbsp;П.&nbsp;Воронцов, підпоручик О.&nbsp;Є.&nbsp;Фролов, поручик К. Зелінський.<ref name="litopys 10"/> Окрім Зелінського, дружні стосунки з Шевченком мали й інші польські політичні засланці&nbsp;— унтерофіцери М. Мостовський, Ф. Фіялковський і Ф. Куліх;, рядові І. Плащевський і С. Пшевлоцький, який у 1857 році передав Шевченкові з [[Уральськ]]а книгу «Естетика» [[Карол Лібельт|К. Лібельта]].<ref name="novapolshcha"/><ref name="litopys 10"/> Саме згадані офіцери&nbsp;— значною мірою сприяли зближенню коменданта укріплення [[Маєвський Антон Петрович|А.&nbsp;П.&nbsp;Маєвського]] й солдата Шевченка.<ref name="litopys 10"/> Людина розумна й гуманна, підполковник Маєвський користувався серед підлеглих пошаною і приязню, через заборону поету листуватися, комендант навіть згодився одержувати й відсилати його листи.<ref name="litopys 10"/> У[[Рєпніна Варвара Миколаївна|&nbsp;]]Шевченка з'явилася можливість листуватися з друзями, які час від часу надсилали йому гроші. Окрім цього комендант запросив Шевченка вчити двох своїх невеликих синів, саджав його за один стіл зі своїми гостями-офіцерами,&nbsp;— за що наражався на небезпеку доносу.<ref name="litopys 10"/>

У суворій таємниці за роки перебування на Мангишлаку Шевченко виконав понад сто сімдесят малюнків сепією, аквареллю, олівцем&nbsp;— переважноздебільшого на мангишлацьку тематику.<ref name="kartiny">[https://kartiny.in.ua/ua/articles/kartiny-t-g-shevchenko-spisok-4 Картини Тараса Шевченка: рисунки, замальовки. Частина 4]{{Недоступне посилання}} ''kartiny.in.ua'' Процитовано 18 червня 2022</ref> Створено і чимало портретів, що, окрім прагнення творити, ще й було єдиним джерелом заробітку. Збереглося їх небагато, менше, ніж виконано. Деякі малюнки, які він передав в Оренбург Залеському для продажу, не підписувалисябуло підписано, хоча покупці «вимагали штемпеля».<ref name="litopys 10"/> 1851 року Шевченку пощастило на ціле літо позбутися муштри й покинути «ненависне» укріплення&nbsp;— він вирушив у складі експедиції на розвідку родовищ кам'яного вугілля в [[Каратау (гори)|гори Каратау]].<ref name="history5"/> Серед її учасників опинилися й друзі Шевченка&nbsp;— геолог [[Людвік Турно]] й [[Броніслав Залеський]], завдяки клопотанням якого поета включенодолучено до експедиції, хоча комендант Маєвський знову дуже ризикував, даючи дозвіл на це.<ref name="history5"/> [[Каратауська експедиція]] стала часом натхненної творчої праці Шевченка&nbsp;— він виконав близько ста малюнків аквареллю й олівцем (зокрема, «Вигляд на гори Актау з долини Агаспеяр», «Гора в долині Агаспеяр», «Гори в долині Агаспеяр», «Кладовище Агаспеяр»).<ref name="kartiny"/> Під час експедиції Залеський, Турно і Шевченко жили в однім наметі, точніше&nbsp;— в казахській [[Кибитка|кибитці]].<ref name="litopys 10"/> Буденна сцена їх щоденної праці та побуту зображена Шевченком на малюнку, відомому під умовною назвою «Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко серед товаришів».<ref name="litopys 10"/>

1852 рік також став для Шевченка надзвичайно плідним. Невелике полегшення в побуті, можливість мати тихий куток та трохи вільного часу для праці у будинку коменданта Маєвського&nbsp;— все це сприяло творчим роздумам,; цьоготієї часупори він розпочинає працю над прозовими повістями російською мовою з українською тематикою й багатим [[автобіографія|автобіографічним]] матеріалом.<ref name="litopys 10"/><ref>[https://books.google.co.id/books?id=1vuPAwAAQBAJ&pg=PT796&lpg=PT796&dq=повісті+шевченка+новопетровському&source=bl&ots=8QrZMe12dv&sig=ACfU3U08fWdGNks_op_WKy6if3VMAXlKtQ&hl=uk&sa=X&ved=2ahUKEwj6yL20qLb4AhX2SWwGHX3dCrsQ6AF6BAgXEAM#v=onepage&q=повісті%20шевченка%20новопетровському&f=false Художник. Повісті, автобіографія, щоденник] ''books.google.co.id'' Процитовано 18 червня 2022</ref> Було кілька причин написання повістей російською мовою,: це і заборона писати поетичні твори, і взагалі небезпека писати рідною мовою, навіть листи. Приблизно, з осені того року, знайшовши коло форту добру глину й [[алебастр]], Шевченко почав вправивправлятися в [[скульптура|скульптурі]], тому що на це не було заборони. Серед виконаних ним скульптурних творів були й два [[барельєф]]и на [[Новий Заповіт|новозавітні]] теми: «Христос у терновому вінку» та «Іоанн Хреститель».<ref name="litopys 10"/>

[[Файл:Портрет Агати Омелянівни Ускової з донькою Наташею .jpg|міні|ліворуч|195пкс|Портрет [[Ускова Агафія Омелянівна|Ускової А. О.]] з донькою Наташею (1854)]]

Після прибуття до укріплення дружини Ускова з трирічним сином Дмитром&nbsp;— Шевченко почав зближуватися з цією родиною, до того ж він завжди любив малих дітей.<ref name="history5"/> Агата Ускова, яку ще в Оренбурзі Шевченкові друзі просили помогти засланому поетові, всіляко сприяла його зближенню зі своїм чоловіком й запрошувала до столу.<ref name="litopys 10"/> Помалу поет почав бувати у домі коменданта йі став другом сім'ї. У 1853 році, коли в Ускових трапилося горе&nbsp;— помер їх маленький син Митя&nbsp;— Шевченко спроєктував для його могили пам'ятник і сам наглядав за його спорудженням (пам'ятник зберігся донині). Однак Усков, як раніше і Маєвський, не зважувався дозволити Шевченкові жити поза казармою,; коли наступали осінні холоди, поет був змушений не тільки ночувати, але й працювати в казармі&nbsp;— серед «смороду й зику».<ref name="history5"/><ref name="litopys 10"/> Новий комендант доклав чимало зусиль, щоб упорядкувати територію форту і його околиць, Шевченко з запалом допомагав йому садити дерева в закладеному ще Маєвським саду біля укріплення.<ref name="litopys 10"/> Пізніше за наказом Ускова в саду збудували літній будиночок для його родини, альтанку, землянку для коменданта і поставили «джуламійку» для Шевченка; тут він міг спокійно малювати або писати.<ref name="litopys 10"/> Своє малярське приладдя поет зберігав у землянці Ускова. На початку 1854 року Усков, як свого часу і Маєвський, зробив спробу домогтися для Шевченка дозволу у Перовського намалювати запрестольний образ «заради прикрашення храму» в укріпленні&nbsp;— на що отримав відмову.<ref name="litopys 10"/>

Восени 1854 року генерал-майор Г.&nbsp;А.&nbsp;Фрейман, який інспектував укріплення та перейнявся до Шевченка повагою і співчуттям, а наступного року й Усков та капітан Косарев&nbsp;— клопоталисяклопотали перед Перовським щодо підвищення його в чин унтерофіцера&nbsp;— це б звільнило б поета від казарми та муштри й дало б надію на звільнення з солдатської неволі в майбутньому.<ref name="litopys 10"/> Але ці клопотання булибуло відхиленівідхилено, можливо, з обережності Перовського.<ref name="litopys 10"/> Окрім цього, була ще одна прикрість&nbsp;— на надіслане І. Усковим кураторові Київського навчального округу прохання повернути атестат Шевченка на звання вільного художника&nbsp;— на що булабуло отриманаотримано зневажливазневажливу відмовавідмову, яка тяжко пригнітила поета, але ненадовго.<ref name="litopys 10"/> У квітні 1855 року він поновив спроби домогтися полегшення своєї долі: написав листи секретарю Академії мистецтв В.&nbsp;І.&nbsp;Григоровичу та віцепрезиденту Академії [[Толстой Федір Петрович|Федору&nbsp;Толстому]], прохаючи останнього поклопотатисяпоклопотати за нього перед президентом Академії, сестрою царя, великою княгинею [[Марія Миколаївна (1819 — 1876)|Марією Миколаївною]].<ref>[https://www.t-shevchenko.name/uk/Corresp/1852-55/1855-04-12.html Листи Тараса Шевченка 1852—1855&nbsp;рр., 12.04.1855&nbsp;р. До Ф.&nbsp;П.&nbsp;Толстого] ''t-shevchenko.name'' Процитовано 18 червня 2022</ref><ref>[https://www.t-shevchenko.name/uk/Corresp/1852-55/1854-04-12.html Листи Тараса Шевченка 1852—1855&nbsp;рр., 12.04.1855&nbsp;р. До Ф.&nbsp;П.&nbsp;Толстого] ''t-shevchenko.name'' Процитовано 18 червня 2022</ref> Лист Шевченка до Толстого з благанням про допомогу глибоко зворушив усю родину, зокрема його дружину Анастасію Іванівну, яка теж залучилася до боротьби за визволення поета та почала з ним листуватися.<ref name="litopys 10"/>

Коли 18 лютого 1855 року помер [[Микола I (російський імператор)|Микола I]]&nbsp;—, 19 лютого було оголошено маніфест нового царя, [[Олександр II (російський імператор)|Олександра II]], щодо звільнення політзасланців учерез зв'язку зі вступомвступ на престол.<ref name="litopys 10"/> Але Шевченко ще мучився відсутністю звістки, чи вплинуть маніфести царя на його долю, чи ні, і тільки 14 квітня 1856 року він дізнався, що для нього нічого не змінилося: «Я близький був до відчаю, так мене приголомшила ця безнадійна звістка».<ref name="litopys 10"/> Навесні 1856 року для Шевченка прийшла ще одна сумна звістка,: його друзі Залеський та Сераковський, з якими він листувався, назавжди залишають Оренбург.<ref name="litopys 10"/> У квітні 1856 року Шевченко почав шукати всіх можливих шляхів до полегшення своєї долі, намагаючись залучити до цього всіх знайомих впливових осіб. Він просить Залеського звернутися до [[Бутаков Олексій Іванович|Олексія Бутакова]], а також до генерала [[Бюрно Карл Іванович|К.&nbsp;І.&nbsp;Бюрно]], щоб вони обстали за нього перед Перовським, про це ж прохає і Варвару Рєпніну.<ref name="litopys 10"/> Залеський до цього вже кілька разів просив за поета Перовського, але безрезультатно.<ref name="litopys 10"/>

Завдяки Залеському та [[Плещеєв Олексій Миколайович|Олексію Плещеєву]], долею Шевченка зацікавилисязацікавився, окрім Бюрно, ще й такий впливовий військовий адміністратор, як Л.&nbsp;П.&nbsp;Екельн. Також до визволення Шевченка долучився академік [[Бер Карл Максимович|Карл Бер]], який тричі прибував з експедицією до укріплення,; він клопотав перед Дубельтом, що люто ненавидів поета-бунтівника і робив усе, щоб затримати його звільнення.<ref name="litopys 10"/> У травні 1856 року Шевченко одержав лист від М.&nbsp;М.&nbsp;Лазаревського, який повідомляв, що про поета клопочутьсяклопочуть, окрім Ф.&nbsp;П.&nbsp;Толстого, «добрі люди», і не без успіху.<ref name="litopys 10"/> Влітку того ж року президент Академії мистецтв [[Марія Миколаївна (1819 — 1876)|Марія Миколаївна]] особисто зверталася до начальника III відділу [[Долгоруков Василь Андрійович|Василя Долгорукова]] щодо визволення Шевченка.<ref name="litopys 10"/> Клопотання друзів поета перед Перовським досягли мети&nbsp;— до військового міністерства ним було надіслано список кандидатів на амністію. З приводу Шевченка він пропонував: «Рядового Тараса Шевченка звільнити від служби». 25 січня 1857 року [[Третій відділ|III відділ]], враховуючи клопотання віцепрезидента та президента Академії мистецтв, повідомив свою пропозицію військовому міністру, схвалюючи звільнення Шевченка, але справа ще тяглася інстанціями кілька місяців.<ref name="litopys 10"/> У підсумкуЗрештою на звільнення Шевченка булабуло данадано згодазгоду. Якби не клопотання друзів&nbsp;—, заслання Шевченка могло би стати довічним.<ref name="litopys 10"/> 28 травня 1857 року Перовський наказав звільнити зі служби усіх амністованих, ззадля тимтого, щоб вони оселилися в Оренбурзі аж до остаточного їх звільнення на батьківщину. Таким чином царське «помилування» перетворилося на нове покарання&nbsp;— заслання з поселенням в Оренбурзі під суворий нагляд поліції.<ref name="litopys 10"/> Коли надійшла звістка про близьке звільнення, капітан Косарєв дозволив Шевченкові у вільні від муштри й караулу години перебувати поза казармою. Поет увесь свій вільний час проводивперебував то на городі, в саду, пишучи й малюючи, то на березі моря, або ж гуляв навколо укріплення.<ref name="litopys 10"/><ref name="Щоденник"/>

21 липня 1857 року до укріплення надійшов наказ щодо звільнення зі служби Шевченка, після якого йому ще треба було подолати 1000[[Рєпніна Варвара Миколаївна|&nbsp;]]<nowiki/>кілометрів до штабу в [[Уральськ]]у, для отримання наказу по батальйону.<ref name="history5"/> Поет радів звільненню, не знаючи, що йому, згідно з цим наказом, належало жити під суворим наглядом поліції в [[Оренбург|Оренбурзі]] невизначений термін. Після довгих вагань через довгу відсутність батальйонного наказу щодо звільнення, 1 серпня комендант Усков, враховуючи велику відстань до Уральська та не знаючи його умов&nbsp;—, зважився видати квиток на проїзд Шевченка до Петербурга.<ref name="litopys 10"/> Наступного дня, увечері, розпрощавшися нашвидкунашвидкоруч з усіма, Шевченко відплив рибальським човном до [[Астрахань|Астрахані]].<ref name="Щоденник"/> Надалі, через передчаснупередчасне видачувидане Шевченку квитка, в Ускова виникли неприємності по службі.<ref name="litopys 10"/> Після отримання 23 серпня батальйонного наказу, Усков відразу ж надіслав повідомлення до поліційних відділень Астрахані, Нижнього Новгорода, Москви, Петербурга, а також до Академії мистецтв, прохаючи зупинити Шевченка й повернути його в Оренбург.<ref name="litopys 10"/>

5 серпня, після триденноїтриденного плавання [[Каспійське море|Каспійським морем]] і рукавами [[Дельта Волги|волзької дельти]], Шевченко прибув до [[Астрахань|Астрахані]].<ref name="slovoprosvity"/> Скінчилося дуже тяжке для поета й художника десятиліття, сповнене образ, принижень, муштри, дальніх походів зіз небезпечними ситуаціями (як це видно ззі щоденника начальника Аральської експедиції).<ref name="litopys57"/> Він постарів, посивів, втратив здоров'я.<ref name="litopys57"/> З Астрахані Шевченко планував пароплавом дістатися [[Волга|Волгою]] до Нижнього Новгорода, але відразу ж з'ясувалося, що доведеться чекати два тижні, доки прийде й навантажитьсязавантажиться рейсовий пароплав компанії «Меркурій». Перші дні Шевченко віддав пошукам тимчасового житла й оглядові Астрахані, яка йому дуже не сподобалося,; у свому щоденнику він назвав це місто «сірою купою сміття», зокрема його недвоволенняневдоволення викликало:викликали його брудні трактири, відсутність готелів, та неможливість купити необхідних харчів перед майбутньою тривалою подорожжю.<ref name="litopys57">[http://litopys.org.ua/shevchenko/bio11.htm ПОВЕРНЕННЯ (АСТРАХАНЬ-НИЖНІЙ НОВГОРОД. 1857—1858)] [Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко. Біографія.&nbsp;— К., 1984.&nbsp;— С. 328—385.] ''litopys.org.ua'' Процитовано 18 червня 2022</ref><ref name="Щоденник">[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev501.htm Щоденник] [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т.&nbsp;— К., 2003.&nbsp;— Т. 5.&nbsp;— С. 9-187.] ''litopys.org.ua'' Процитовано 19 червня 2022</ref>

На щастя, у місті цього часу перебував у справах товариш Шевченка по службі з укріплення, плац-ад'ютант [[Бурцев Лев Олександрович|Л.&nbsp;О.&nbsp;Бурцев]], який і дав йому притулок.<ref name="litopys57"/> Між першими невідкладними справами були листи, які Шевченко надіслав друзям, оповіщаючи їх про визволення.<ref name="Щоденник"/> Невдовзі довелося шукати нове житло,: Бурцев мав одружуватися.<ref name="litopys57"/> Після тривалих пошуків поет знайшов комірчину біля каналу&nbsp;— темну й незатишну.<ref name="litopys57"/> Виявилося, що у тому ж будинку, де було пристановище&nbsp;—, мешкав Г.&nbsp;Ф.&nbsp;Муравський, колишній студент [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету]], який, познайомившись із Шевченком, розповів про нього своєму колезі С.&nbsp;А.&nbsp;Незабитовському, колишньому киянинові, а також учителеві в Астраханській гімназії І.&nbsp;П.&nbsp;Клопотовському та випускникові того ж університету Томашу Зброжеку.<ref name="Щоденник"/><ref name="litopys57"/> Астраханські «кияни» захоплено привітали звільненого поета.<ref name="Щоденник"/> Того ж дня увечері від Зброжека про його перебування в місті дізнався астраханський рибопромисловець-мільйонер О.&nbsp;О.&nbsp;Сапожников, якого ще хлопчиком Шевченко вчив малюванню.<ref name="litopys57"/> Наступного ранку він запросив поета до себе, запропонував йому кімнату в своєму будинку й каюту на пароплаві «Князь Пожарський».<ref name="slovoprosvity1">[http://slovoprosvity.org/2019/02/21/taras-shevchenko-ya-stryahnuv-prah-od-nih-svojih/ Тарас ШЕВЧЕНКО: «Я стряхнув прах од ніг своїх»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20221001104040/http://slovoprosvity.org/2019/02/21/taras-shevchenko-ya-stryahnuv-prah-od-nih-svojih/ |date=2022-10-01 }} ''slovoprosvity.org'' Процитовано 10 липня 2022</ref> Таким чином, в Астрахані поет опинився у колі демократичної флотської інтелігенції.<ref name="Щоденник"/><ref name="litopys57"/>

22 серпня Шевченко пароплавом по Волзі відбув з Астрахані до [[Нижній Новгород|Нижнього Новгорода]]. Подорож Волгою тривала майже місяць. На пароплаві Шевченко жив у каюті капітана В.&nbsp;В.&nbsp;Кишкіна, його старого знайомого, в якого була «завітна портфель» зі списками творів російської позацензурної поезії,; завдяки цьому під час плавання відбувалися літературні ранки і вечори.<ref name="Щоденник"/><ref name="litopys57"/> Відбуваючи з Астрахані, Шевченко сподівався багато малювати волзькі береги; але це виявилося майже неможливим: обриси швидко змінювалися, дуже заважало здригання палуби від роботи двигуна.<ref name="litopys57"/> Малювати вдавалося лише під час зупинок і частково тоді, коли пароплав повільно долав річкові перекати.<ref name="litopys57"/> Збереглися начерки [[Камишин]]а, Саратова, «ЦаріваЦаревого курганакургану», Казані й інших місць. Він виконав і декілька портретів&nbsp;— К. Козаченко, тещі Сапожникова й інших. Протягом подорожі, Шевченко не проминувоминув нагоди оглянути приволзькі міста,; свої враження від побаченого він регулярно занотовував у щоденника.<ref name="Щоденник"/> У [[Саратов]]і він відвідав матір [[Костомаров Микола Іванович|Миколи&nbsp; Костомарова]]&nbsp;— Тетяну Петрівну. [[Самара (місто)|Самару]] він назвав «казенно-безлицеюбезликою» найбільшою хлібною пристанню на Волзі, позбавленою елементарних ознак міської культури, на що вплинуло, за його словами, царювання Миколи I, якого він називав «нєудобозабиваємий Тормоз».<ref name="litopys57"/> Відвідати [[Ульяновськ|Симбірськ]] і поглянути на монумент [[Карамзін Микола Михайлович|Миколі Карамзіну]] перешкодили шквал з мокрим снігом та непролазна багнюка.<ref name="litopys57"/> [[Казань]] сподобалася Шевченкові, нагадавши йому Москву. Він побував у [[Казанський федеральний університет|Казанському університеті]], шукаючи слідів перебування там товаришів по [[Кирило-Мефодіївське товариство|Кирило-Мефодіївському товариству]], але безуспішно.<ref name="Щоденник"/> Невелике місто [[Чебоксари]], де, на його думку, «церков виявилося не менше, ніж будинків», дали йому ґрунт для такого висновку: «Головний вузол московської старої внутрішньої політики&nbsp;— православ'я. „Нєудобозабиваемий Тормоз“ через дурість свою хотів затягнути цей знесилений вузол і перетягнув. Він тепер на одному волоску тримається».<ref name="Щоденник"/><ref name="litopys57"/>

20 вересня пароплав прибув до [[Нижній Новгород|Нижнього Новгорода]],; тут на Шевченка чекала прикра несподіванка: М.&nbsp;О.&nbsp;Брилкін, головний управитель нижньогородської контори пароплавної компанії «Меркурій», розповів йому, що поліцмейстер міста наказав відразу ж повідомити про його прибуття. Поліцмейстер офіційно заявив Шевченку, що він повиненмає повернутися в Оренбург і там очікувати свого остаточного звільнення.<ref name="Щоденник"/> Поет був майже у відчаї, в'їзд до Москви й Петербурга йому заборонили, у Нижньому Новгороді йому довелося затриматися майже на пів року.<ref name="DIARY 1857.10">[http://sites.utoronto.ca/elul/Shevchenko/Prose/Zhurnal/shchodennyk05.html Тарас Шевченко. Журнал (Щоденник). Жовтень&nbsp;1857.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200728114259/http://sites.utoronto.ca/elul/Shevchenko/Prose/Zhurnal/shchodennyk05.html |date=28 липня 2020 }}&nbsp;Переклад Леоніда Білецького.&nbsp;— Електронна бібліотека української літератури.&nbsp;— Торонто. 2001.</ref> Допомогли Шевченку нові знайомі&nbsp;— М.&nbsp;О.&nbsp;Брилкін та П.&nbsp;А.&nbsp;Овсянников&nbsp;— помічник управителя компанії «Меркурій», який надав йому притулок.<ref name="Щоденник"/> Вони порадили йому прикинутися хворим, щоб уникнути повернення до Оренбурга.<ref name="litopys57"/>

Хоча Нижній Новгород став для Шевченка наче новим місцем заслання:&nbsp;— поет жив під наглядом поліції, і особисті неприємності, розчарування, наклепи ворогів гнітили його&nbsp;— він з інтересом поринув у культурно-громадське життя міста, задовольняв свої творчо-літературні та театральні інтереси й невгамовне прагнення до читання і творіння.<ref name="litopys57"/> Він писав поеми [[Неофіти (поема)|«Неофіти»]], [[Юродивий (поема)|«Юродивий»]]; поезії [[Доля (вірш)|«Доля»]], [[Муза (вірш)|«Муза»]], [[Слава (вірш)|«Слава»]] тощо; закінчив повість [[Прогулянка з задоволенням і не без моралі|«Прогулка с удовольствием и не без морали»]], створив двадцять портретів і зробив чимало архітектурних малюнків.<ref name="Щоденник"/>

Кожен його день був наповнений цікавими зустрічами. Завдяки знайомству з впливовими у місті Брилкіним та Овсянниковим поет познайомився з багатьма діячами місцевої культурної еліти.<ref name="litopys57"/> Окрім цього, не бажаючи обтяжувати своїх друзів, Шевченку доводидося заводити і прості офіційні знайомства в пошуках замовників на портрети&nbsp;— це був єдиний на той час спосіб його існування.<ref name="Щоденник"/><ref name="litopys57"/> Малювання портретів не змогло дати значних доходів, він йпродовжував далі перебувавперебувати у досить скрутних матеріальних умовах.<ref name="litopys57"/> Нижегородська громадськість, особливо демократичні кола міста, поставилася до поета доброзичливо,; «Шевченка буквально носили на руках»,&nbsp;— відзначав біограф [[Чалий Михайло Корнійович|Михайло Чалий]], описуючи його перебування у цьому місті.<ref name="litopys57"/> 24 грудня 1857 року поета відвідав його давній друг, актор [[Щепкін Михайло Семенович|Михайло&nbsp;Щепкін]]. Радість Шевченка була безмежна, Щепкін пробув у гостях шість днів, протягом яких уславлений артист виступав у Нижегородському театрі. Побачення з Щепкіним було не лише однією з найвизначніших подій уне лише в духовному житті поета, але й для всього міста.<ref name="Щоденник"/><ref name="litopys57"/>

Буваючи в місцевих театральних колах, Шевченко познайомився з юною акторкою [[Піунова Катерина Борисівна|Катериною Піуновою]], він вчив її художній декламації, намагався прищепити любов до творів [[Пушкін Олександр Сергійович|Пушкіна]], [[Гоголь Микола Васильович|Гоголя]], [[Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович|Салтикова-Щедріна]], підбирав сцени для виступу, щоб поправити її матеріальне становище&nbsp;— поет хотів влаштувати акторку в [[Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка|Харківський драматичний театр]].<ref name="slovoprosvity"/><ref name="litopys57"/> Наприкінці лютого 1858 року Шевченко, нарешті, отримав звістку від Лазаревського, що графу Толстому вдалося виклопотати для нього дозвіл повернутися до Петербурга, який йому бувбуло врученийвручено 5 березня.<ref name="core"/> 8 березня Шевченко виїхав з Нижнього Новгорода до Москви.

У Москві Шевченко оселився у Щепкіна,; сім'я знаменитого актора щиро зустріла його.<ref name="slovoprosvity">[http://slovoprosvity.org/2019/03/13/taras-shevchenko-vidpustyv-borodu-spravzhnje-pomelo/ Тарас ШЕВЧЕНКО: «Відпустив бороду, справжнє помело»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220710142908/http://slovoprosvity.org/2019/03/13/taras-shevchenko-vidpustyv-borodu-spravzhnje-pomelo/ |date=2022-07-10 }} ''slovoprosvity.org'' Процитовано 10 липня 2022</ref> Дорогою до Москви поет занедужав: окрім застуди, загострилася цинга, якою тяжко хворів на засланні.<ref name="litopys57"/> Того ж дня (11 березня) Шевченка оглянули лікарі Д. Ван-Путерен і Д.[[Рєпніна Варвара Миколаївна|&nbsp;]]Мін, які прописали хворому потрібні ліки, дієту і заборонили протягом тижня виходити на вулицю.<ref name="litopys57"/> Приїзд до Петербурга, якого так прагнув поет, знову затримувався. Звістка про приїзд Шевченка швидко поширилася в колах московської інтелігенції,; поета поспішали провідати друзі й знайомі, зокрема Михайло Максимович.<ref name="Щоденник"/><ref name="slovoprosvity"/> ВизначніЗ представники літератури, наукиним прагнули познайомитися звизначні нимпредставники літератури і науки.<ref name="litopys57"/> Попри недугу, поет і даліпродовжував редагувавредагувати і перероблявпереробляти свої вірші, написані в роки заслання. Коли через кілька днів по приїзді в Москву здоров'я Шевченка поліпшилося, він відвідав княжну [[Рєпніна Варвара Миколаївна|Варвару Рєпніну]].<ref name="Щоденник"/><ref name="slovoprosvity"/> Ця зустріч справила на поета сумне враження,; вона здавалася йому відчуженою, зникла колишня щирість і безпосередність; містичні настрої, які дедалі більше опановували Рєпніною, були йому чужими й дивними.<ref name="litopys57"/>

Москва приваблювала Шевченка як центр науки, культури, з яким у нього було пов'язано чимало спогадів.<ref name="litopys57"/> Одужавши після хвороби, незважаючи на відлигу й багнюку, він цілими днями пішки ходив по місту, милуючись його старовинними пам'ятками.<ref name="litopys57"/> Окрім зустрічі зі своїми давніми знайомими, зокрема, професором [[Бодянський Осип Максимович|Осипом Бодянським]], родиною Станкевичів, [[Мокрицький Аполлон Миколайович|АполономАполлоном Мокрицьким]], Шевченко познайомився з такими представниками місцевої інтелігентної еліти, як [[Бабст Іван Кіндратович|Бабст]], Чичерін, Кетчер, Кронеберг, Афанасьєв, Корш, Крузе й іншими.<ref name="Щоденник"/><ref name="slovoprosvity"/><ref name="litopys57"/> Знаменною подією для Шевченка в Москві стала зустріч і особисте знайомство з російським письменником [[Аксаков Сергій Тимофійович|Сергієм Аксаковим]], який у листах так приязно поставився до нього.<ref name="slovoprosvity"/><ref name="litopys57"/> 26 березня Шевченко на поїздіпоїздом вирушив до Петербурга.<ref name="Щоденник"/><ref name="core"/>

Відразу ж по приїзді до Петербурга Шевченко завітав до свого друга [[Лазаревський Михайло Матвійович|Михайла Лазаревського]], який жив тоді на [[Мойка (річка)|Мойці]], в будинку графа Уварова, і спочатку оселився у нього.<ref name="core">[https://core.ac.uk/download/pdf/18592919.pdf ШЕВЧЕНКО Й ЛАЗАРЕВСЬКІ] ''core.ac.uk'' Процитовано 10 липня 2022</ref> Родина [[Лазаревські|Лазаревських]] дуже тепло прийняла поета. 28 березня 1858 року, поет разом з Лазаревським відвідав родину [[Толсті|Толстих]], де його дуже тепло зустріли. Увечері, цьоготого ж дня, Шевченко зустрівся з [[Білозерський Василь Михайлович|Василем Білозерським]], колишнім учасником Кирило-Мефодіївського товариства, йі товаришами, з якими він познайомився в Оренбурзі&nbsp;— [[Зигмунт Сераковський|Зигмунтом Сераковським]], [[Ян Станевич|Яном Станевичем]] та [[Едвард Желіговський|Едвардом Желіговським]].<ref name="Щоденник"/><ref>[https://uahistory.co/journal/journal_2013_5/7.html ЖИТТЄВИЙ ПОДВИГ ЗИҐМУНТА СЕРАКОВСЬКОГО (ДО 150-РІЧЧЯ ПОВСТАННЯ 1863&nbsp;р.)] ''uahistory.co'' Процитовано 30 червня 2022</ref>

Шевченкові дозволили повернутися до Петербурга з певним застереженням: він лишався особою «піднаглядовою», у рядінизка документів підкреслювалосяпідкреслювала, що імператор дозволив проживання у столиці ій відвідування Академії мистецтв з умовою, щоб за ним вівсявели належний нагляд.<ref name="litopys58"/> У перші ж дні перебування в столиці поет повинен бувмав з'явитися до поліції, де він відвідав правителя канцелярії, оберполіцмейстера [[Таволга-Мокрицький Іван Миколайович|Івана Таволгу-Мокрицького]], свого старого знайомого, якийщо порадив йому поголити бороду, яку він відпустив під час повернення з заслання, щоб не справити неприємного враження на його патрона, [[Шувалов Перто Андрійович|графа Шувалова]], якого він мав відвідати як свого головного наглядача.<ref name="litopys58"/> Поет зважив на пораду і поголився, адже солдатам, навіть у відставці, заборонялося носити бороду, а він перед поліцією був тільки «рядовим у відставці».<ref name="litopys58"/> Перед цим він сфотографувався ув [[Деньєр Андрій Іванович|Андрія Деньєра]] ву шапці й кожусі, з бородою. 6 квітня Шевченко одягнув фрак і зустрівся з Шуваловим, який прийняв його «просто», «неформенно», і «без повчань»,&nbsp;— чим справив на поета вигідне для себе враження. 15 квітня Шевченко представився шефу жандармів [[Долгоруков Василь Андрійович|В. Долгорукову]], який дав йому «ввічливу настанову», після якої поет отримав «прописку» в столиці.<ref name="litopys58"/> Так, «прописаний» Шевченко, відразу ж потрапив під найпильніший нагляд [[Третій відділ|III відділу]] поліції,; йому заборонялося відлучатися з Петербурга будь-куди з Петербурга.<ref name="litopys58"/>

Надалі у Шевченка в Петербурзі відбулося безліч зустрічей зіз передовими людьми цьоготого міста,&nbsp;— поетами, митцями, вченими й громадськими діячами. Художник і скульптор [[Микешин Михайло Йосипович|Михайло Микешин]], який познайомився тоді з поетом, писав про «величезний вплив, той непідробний захват, який вселяла особистість Шевченка в колі тодішньої молоді», також він також зазначав, що в петербурзьких салонах поета приймали з глибокою пошаною і навіть поклонінням.<ref name="litopys58">[http://litopys.org.ua/shevchenko/bio13.htm У Петербурзі (1858—1859)] [Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко. Біографія.&nbsp;— К., 1984.&nbsp;— С. 397—436.] ''litopys.org.ua'' Процитовано 19 червня 2022</ref> Він зустрічався з такими особистостями, як: поети [[Бенедиктов Володимир Григорович|В. Бенедиктов]], [[Щербина Микола Федорович|М. Щербина]] (до творчості якого виявляв інтерес, ще під час перебування на засланні), [[Курочкін Василь Степанович|Василь]] та [[Курочкін Микола Степанович|Микола]] Курочкіни, [[Мей Лев Олександрович|Л. Мей]], [[Жадовська Юлія Валер'янівна|Ю. Жадовська]]; познайомився з братами Жемчужниковими ([[Жемчужников Лев Михайлович|Львом]], [[Жемчужников Олексій Михайлович|Олексієм]] й [[Жемчужников Володимир Михайлович|Володимиром]]); правознавецьа також із правознавцем і громадськийгромадським діячдіячем [[Кавелін Костянтин Дмитрович|К. КавелінКавеліним]]; письменникписьменником [[Полонський Яків Петрович|Я. ПолонськийПолонським]]; оберсекретароберсекретарем синодуСиноду [[Юзефович Володимир Михайлович|В. ЮзефовичЮзефовичем]]; математикматематиком [[Остроградський Михайло Васильович|М. ОстроградськийОстроградським]]; зоологзоологом і мандрівникмандрівником [[Сєверцов Микола Олексійович|М. СєверцовСєверцовим]]; критиккритиком [[Нікітенко Олександр Васильович|О. НікітенкоНікітенком]]; філологфілологом і літературознавецьлітературознавцем [[Сухомлинов Михайло Іванович|М. СухомлиновСухомлиновим]]; професорпрофесором [[Імператорський Санкт-Петербурзький університет|Петербурзького університету]] [[Благовєщенський Микола Михайлович|М. БлаговєщенськийБлаговєщенським]], публіцистпубліцистом [[Чернишевський Микола Гаврилович|М. ЧернишевськийЧернишевським]] йта іншими.<ref name="litopys58"/> Близькими поетові стали [[Декабристи|учасники]] [[Повстання декабристів|декабристського повстання]], з якими він зустрічався у домі Толстого,; серед якихних були барон [[Штейнгейль Володимир Іванович|В. Штейнгель]] й [[Бистрицький Андрій Андрійович|А. Бистрицький]]. Потоваришував з українським маляром [[Честахівський Григорій Миколайович|Г. Честахівським]]. Провідав влітку 1858 року Шевченка в Петербурзі і [[Костомаров Микола Іванович|Микола Костомаров]].<ref name="Щоденник"/><ref name="litopys58"/> Побував Шевченко й у майстерні скульптора барона [[Клодт Петро Карлович|Петра Клодта]], де він оглянув пам'ятник [[Микола I (російський імператор)|Миколі І]], про що написав з іронією у щоденнику: «…помилувався монументом нєудобозабиваємому».<ref name="Щоденник"/>

Виявляв Шевченко інтерес і до питань розвитку науки, до загальних проблем світобудови та природознавства. Велике зацікавлення у нього викликали праця німецького природознавця [[Александер фон Гумбольдт|Александера фон Гумбольдта]] й лекції з [[Геологія|геології]] професора В. Роде.<ref name="litopys58"/> Використовуючи кожну нагоду, разом з [[Гулак-Артемовський Семен Степанович|Семеном Гулаком-Артемовським]] Шевченко відвідував Ермітаж, концерти і театри. Оглянувши колекцію стародавньої скульптури, здивований її багатством, поет з піднесенням записував: «Я не уявляв ву такій кількості залишків давньої скульптури в Ермітажі, ймовірно, вони зібрані з усіх палаців. Чудова думка».<ref name="litopys58"/> Скарби мистецтва, на його думку, повиннітреба булибуло зберігатисязберігати не в палацах багатіїв, а в музеях. Сучасники одностайно відзначали пристрасть поета до музики та співу, через що він зустрічався композиторами [[Даргомижський Олександр Сергійович|О.]][[Рєпніна ДаргомижськимВарвара Миколаївна|&nbsp;]]Даргомижським, [[Мусоргський Модест Петрович|М. Мусоргським]], [[Балакірєв Милій Олексійович|М. Балакірєвим]], [[Аполлінарій Контський|А. Контським]], захоплювався співом І.[[Даргомижський Олександр Сергійович|&nbsp;]]Грінберг.<ref name="litopys58"/> У 1858 році з гастролями у Петербурзі перебували як М. Щепкін, так і всесвітньовідомий афроамериканський актор [[Айра Фредерік Олдрідж|А. Олдрідж]], Шевченко регулярно відвідував театральні вистави обох акторів. Щиро захоплюючись грою Олдріджа, поет познайомився з ним і на ознаку високої пошани й дружби до актора написав його портрет.<ref name="litopys58"/>

Не бажаючи обтяжувати родину Лазаревських усвоїми планіжитловими житлаклопотами, Шевченко попросив графа Толстого, щоб той надав йому квартиру в [[Петербурзька академія мистецтв|Академії]].<ref name="core"/><ref name="litopys58"/> Одержавши квартиру в Академії, Шевченко відразу ж взявсяузявся за наполегливу працю як художник-гравер, насамперед у галузі [[офорт]]а.<ref name="informatika"/> У травні 1858 року в [[Ермітаж]]і Шевченко познайомився з гравером [[Йордан Федір Іванович|Федором Йорданом]], який погодився йому допомагати в опануванні цією професією.<ref name="Щоденник"/><ref name="informatika"/> З середини травня він почав працювати в Ермітажі, у липні в нього вже був готовий перший зразок роботи на цьому терені&nbsp;— офорт з ескізу [[Бартоломе Естебан Мурільйо|Бартоломе&nbsp;Мурільйо]].<ref name="litopys58"/>

Відразу ж по приїзді до Петербурга Шевченко вживає заходів щодо підготовки власних творівпідготування до видання власних творів.<ref name="litopys58"/> Одержавши переписані [[Куліш Пантелеймон Олександрович|Пантелеймоном Кулішем]] твори, поет починає укладати нову збірку у двох томах під назвою «[[Поезія 1847–1850 років (Більша книжка)|Поезія Т. Шевченка.: Том первий]]» та «[[Поезія 1847–1850 років (Більша книжка)|Поезія Т. Шевченка.: Том другий]]».<ref name="litopys58"/> До першого тому увійшли поезії, написані до заслання, зокрема «Чигиринський Кобзар», «Гайдамаки» і «Гамалія», а до другого&nbsp;— твори, написані на засланні й після заслання. Рішення видати твори під назвою «Поезія», було не випадковим, тому що у 1850-х роках серед критиківкритики висловлювалосявисловлювали чимало сумнівів у спроможності української літератури вирватися з «полону фольклорно-етнографічної стихії» і сягнути рівня найрозвиненіших літератур світу.<ref name="litopys58"/> Але попри те, що з творчістю Шевченка, та Марка Вовчка українська література заявила про себе явищами, які повинні булимали розвіяти сумніви скептиків щодо її перспектив&nbsp;— у російській критиці й надалі раз по раз лунали голоси про обмежені можливості української літератури, заснованої нібито винятково на фольклорно-етнографічних джерелах, на «лексично бідній селянській мові».<ref name="litopys58"/> Шевченко доручив клопотатися щодо видання власних творів [[Каменецький Данило Семенович|Данилу Каменецькому]], що звертався з відповідним проханням до міністра народної освіти [[Ковалевський Євграф Петрович|Євграфа Ковалевського]], якийа той, своєю чергою, порушував клопотання щодо цього перед [[Третій відділ|III відділом]] про оприлюднення творів українського поета, які відповідатимуть цензурним вимогам.<ref name="litopys58"/> Але перед тим належало спочатку добитисядомогтися зняття накладеної у 1847 році заборони друкувати поезії Шевченка. З цією метою поет сповістив про це начальника III відділу В. Долгорукова, що ніяких своїх рукописів не передавав за кордон [[Головін Іван Гаврилович|І.]][[Даргомижський ГоловінуОлександр Сергійович|&nbsp;]]Головіну&nbsp;— російському письменнику-публіцисту, який, перебуваючи за кордоном, видавав твори антимонархічного змісту і, за чутками, збирався видати і його поезії.<ref name="litopys58"/> Після цього III відділ запропонував Головному цензурному управлінню подати свою думку про поезії Шевченка і висновки щодо можливості їх друкувати&nbsp;— це вказувало на те, що забороназаборону друкувати його твори загалом булабуло знята,знято; після цього поет подав на розгляд цензури перший том поезій.<ref name="litopys58"/>

Розгляд цензурою творів Шевченка затягнувся на тривалий час. Цензурування його творів йшлотривало паралельно: О. Тройницький у Головному управлінні цензурував друковані раніше книжки «Чигиринський Кобзар» і «Гайдамаки», а [[Палаузов Спиридон Миколайович|С. Палаузов]] у Петербузькому комітеті розглядав&nbsp;— рукописну збірку «Поезія Т. Шевченка.: Том перший», куди увійшло значно більше поезій.<ref name="litopys58"/> 23 січня 1859 року О.[[Головін Іван Гаврилович|&nbsp;]]Тройницький подав свій відгук, у якому пропонував вилучити поезію «[[Думи мої, думи мої]]», оскільки в ній «занадто гірко висловлюється скорбота автора про знищення козацької вольності, над могилою якої, за словами його, Орел чорний сторожем літає».<ref name="science">[https://science.lpnu.ua/sites/default/files/journal-paper/2017/may/2330/vnulpurn201481036.pdf Т. Г. ШЕВЧЕНКО ТА РЕПРЕСИВНО-КАРАЛЬНИЙ АПАРАТ ЦАРСЬКОЇ РОСІЇ] ''science.lpnu.ua'' Процитовано 30 червня 2022</ref> Тоді як відгукВідгук С.[[Головін Іван Гаврилович|&nbsp;]]Палаузова від 28 квітня 1859 року був загалом схвальним, до того ж він не вважав необхідним вилучати «Думи мої, думи мої». Петербурзький цензурний комітет вирішив надіслати відгук С. Палаузова і збірку «Поезія Т. Шевченка.: Том первий» на розсуд Головного цензурного управління, а там знову доручили цензурування О. Тройницькому. Останній у своєму рішенні був непохитний.<ref name="litopys58"/> За його наполяганням більшу половину поезії «Думи мої, думи мої» все ж було вилучено.<ref name="science"/> О. Тройницький запропонував видати не збірку «Поезія Т. Шевченка.: Том перший», а окремо «Чигиринський Кобзар», «Гайдамаки» і поему «[[Гамалія (поема)|Гамалія]]».<ref name="litopys58"/> У поемі «Гайдамаки» було знято «Вступ», а в поемі «[[Сліпа (поема Шевченка)|Сліпа]]»&nbsp;— 56 рядків.<ref name="litopys58"/> Вилучено й послання «Шафарикові», яке викликало його невдоволення.<ref name="litopys58"/>

ВУ Петербурзі поет жив у великій матеріальній скруті: «……я язазнаю піддаюся природномуприродного наслідку десятирічної моєї відсутності&nbsp;— бідності», «… потребую…потребую денного прожитку».<ref name="litopys58"/> Проте він відмовлявся від будь-якої грошової «підтримки» йі даліпродовжував наполегливо цілодобово працювавпрацювати як художникхудожником, зокрема в галузі гравюри, удосконалюючи у ній свою техніку; багато часу приділявприсвячував офорту, застосовуючи нові методи цього мистецтва.<ref name="litopys58"/>

24 січня 1859 року ув Петербурзі Шевченко познайомився з письменницею [[Марко Вовчок|Марко Вовчком]], з якою у нього встановилася глибока й щира дружба.<ref name="litopys58"/> Згодом він присвятив їй написаний 13 липня 1858 року вірш «[[Сон (На панщині пшеницю жала)|Сон]]», який впершеуперше з'явився в журналі «[[Русская Беседа]]» (№&nbsp;3 за 1859 рік) і відразу набув великої популярності й поширюваласяпоширювався в численних списках.<ref name="litopys58"/> 17 лютого 1859 року поет написав вірш «Марку Вовчку.: На пам'ять 24 генваря 1859», в якому зворушливо називав письменницю своєю «донею», однодумицею, спільницею і продовжувачкою своєї справи. В особі Марка Вовчка він бачив передусім «лагідного пророка і викривача жорстоких людей неситих». Зі свого боку письменниця присвятила йому повість «[[Інститутка]]».<ref name="litopys58"/> На початку того року Марко Вовчок познайомила Шевченка з письменником [[Тургенєв Іван Сергійович|Іваном Тургенєвим]]. Хоча суспільно-політичні погляди Тургенєва і Шевченка значно розходилися, проте у них були доброзичливі і дружні взаємини.,<ref name="litopys58"/> Тоді яка російські консервативні літературні кола недоброзичливо ставилися до «українських симпатій» Тургенєва.<ref name="litopys58"/> Найчастіше Шевченко з Тургенєвим зустрічалися в гостинному домі В. Карташевської, де регулярно відбувалися літературно-художні вечори, на яких збиралися М. Чернишевський, [[Добролюбов Микола Олександрович|М. Добролюбов]], [[Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович|М. Салтиков-Щедрін]], [[Толстой Лев Миколайович|Л. &nbsp;Толстой]], [[Островський Олександр Миколайович|О.]][[Головін ОстровськийІван Гаврилович|&nbsp;]]Островський, [[Гончаров Іван Олександрович|І. Гончаров]], [[Плещеєв Олексій Миколайович|О. Плещеєв]], [[Курочкін Василь Степанович|В. Курочкін]], [[Гербель Микола Васильович|М. Гербель]].<ref name="litopys58"/>

16 квітня 1859 року Шевченко подав до Ради [[Петербурзька академія мистецтв|Академії мистецтв]] прохання щодопро отримання звання академіка, надавши їй гравюри: одну створену з картини Рембрандта, що зображає притчу про виноградаря, а іншу&nbsp;— з картини П. Соколова «Приятелі». Академія мистецтв високо оцінила талант Шевченка-гравера і цього ж дня винесла попередню постанову про призначення його в академіки і задала програму на звання академіка з гравіювання.<ref name="litopys58"/>

Ще перебуваючи на засланні, Шевченко всіма помислами хотів повернутися на «сердешну Україну», до рідного народу.<ref name="litopys59"/> Але спочатку, через тяганину з цензурою щодо видання його поезій, він не зважувався починати клопотання про дозвіл поїхати в Україну. Лише 5 травня 1859[[Островський Олександр Миколайович|&nbsp;]]<nowiki/>року він подав заяву в Академію мистецтв з проханням дати йому «вид» на проїзд в Україну.<ref name="litopys59"/> Того ж дня віце-президент Академії [[Толстой Федір Петрович|Ф. Толстой]] надіслав листа {{Не перекладено|Міністерство імператорського двору|Міністру імператорського двору|ru|Министерство императорского двора}} {{Не перекладено|Адлерберг Володимир Федорович|В. Адлербергу|ru|Адлерберг, Владимир Фёдорович}} з проханням надати пропуск Шевченку в Україну. Але канцелярія Адлерберга не поспішала й через деякий час надіслала подання президенту Академії мистецтв [[Марія Миколаївна (1819 — 1876)|великій княгині Марії Миколаївні]], на що та дала згоду: 12 травня на ньому з'явився запис: «Згодна. Марія».<ref name="litopys59"/> Тут однак канцелярія імператорського двору раптом згадала, що 1847 року ШевченкоШевченка притягавсяпритягали до слідства у [[Кирило-Мефодіївське товариство|справі кирило-мефодіївців]], і запропонувала щодо дозволу опальному поету виїхати в Україну послати запит до [[Третій відділ|III відділу]] щодо дозволу опальному поету виїхати в Україну.<ref name="litopys59"/> 23 травня 1859 року начальник III відділу В. Долгоруков повідомив міністерству імператорського двору, що заперечень проти виїзду Шевченка в Україну немає. 25 травня Шевченко одержав посвідчення на вільний проїзд в Україну, не дочекавшись завершення цензурних справ,; того ж дня він виїхав.<ref name="litopys59">[http://litopys.org.ua/shevchenko/bio14.htm НА УКРАЇНІ (1859)] [Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко. Біографія.&nbsp;— К., 1984.&nbsp;— С. 437—460.] ''litopys.org.ua'' Процитовано 25 червня 2022</ref> Ще 23 травня III відділ спеціально повідомляв жандармське управління всіх губерній України, куди мав завітати Шевченко, про його подорож, і нагадував про заходи щодо найпильнішого спостереження за ним, як за «політичним злочинцем», якого уряд весь часпостійно вважав «небезпечним».<ref name="litopys59"/><ref name="tyzhden"/>

Шевченко почав подорож в Україну разом зі своїм знайомим, українським поміщиком-лібералом Д. Хрущовим.<ref name="shron1">[https://shron1.chtyvo.org.ua/Stolbin_Oleksii/Taras_Shevchenko_i_Sumschyna.pdf? ТАРАС ШЕВЧЕНКО І СУМЩИНА] ''shron1.chtyvo.org.ua'' Процитовано 2 липня</ref> У Москві поет пробув лише один день, бачився там з [[Щепкін Михайло Семенович|Михайлом Щепкіним]], [[Бодянський Осип Максимович|Осипом Бодянським]]. Наприкінці травня&nbsp;— на початку червня Шевченко продовжив подорож через [[Тула|Тулу]], [[Орел (місто)|Орел]], [[Курськ]].<ref name="litopys59"/> Проїздом через Орел Тарас Григорович 2 та 3 червня гостював у свого давнього друга [[Лазаревський Федір Матвійович|Федора Лазаревського]].<ref name="litopys59"/> На початку червня поет був уже в Україні&nbsp;— в [[Суми|Сумах]] та у [[Лебедин]]і, де його тепло прийняли брати Олексій та Максим Залеські,. 7 та 8 червня він гостював на хуторі Нові та в [[Лифине|Лихвині]] в маєтку Д. Хрущова,; там же він познайомився з художником Мантейфелем.<ref name="shron1"/> 10 червня Шевченко прибув до [[Пирятин]]а, де відвідав П. Мокрицького-Таволгу, знайомого Марка Вовчка. 12 червня поет приїхав до [[Переяслав]]а, зупинився у свого старого приятеля, лікаря [[Козачковський Андрій Осипович|Андрія Козачковського]].<ref>[https://www.niez.com.ua/museums/енциклопедія-заповідника/історичний-календар/події/2135-третій-приїзд-т-шевченка-до-а-козачковського-2 ТРЕТІЙ ПРИЇЗД Т. ШЕВЧЕНКА ДО А. КОЗАЧКОВСЬКОГО]{{Недоступне посилання}} ''niez.com.ua'' Процитовано 2 липня 2022</ref> А. Козачковський почав читати напам'ять деякі вірші, написані поетом до заслання. Шевченко багато з них не пам'ятав та позаписував з уст Козачковського,; виявилося, що чимало поезій, написаних до 1846 року, пропаливтрачено назавжди.<ref name="litopys59"/> Разом з А. Козачковським поет їздив у село [[Козинці (Переяслав-Хмельницький район)|Козинці]], звідки, 13 червня, він поплив по Дніпру човном і того ж дня прибув у [[Прохорівка (Черкаський район)|Прохорівку]] до свого приятеля М. Максимовича, де гостював близько десяти днів.<ref name="litopys59"/> У середині 20-х чисел червня, лишивши у Максимовичів деякі речі, він поїхав до рідного села [[Шевченкове (Звенигородський район)|Кирилівки]]. На шляху він на кілька годин зупинився у [[Симиренко Платон Федорович|Платона Симиренка]], який разом зіз [[Яхненко Кіндрат Михайлович|Кіндратом Яхненком]] тримавволодів найбільшийнайбільшим в Україні цукровийцукровим заводзаводом.<ref name="litopys59"/> 27[[Островський Олександр Миколайович|&nbsp;]]<nowiki/>червня Шевченко прибув до Кирилівки, де гостював у брата [[Шевченко Микита Григорович|Микити]], який жив тоді ще в старій батьківській хаті, та в сестри [[Бойко Ярина Григорівна|Ярини]], на той час вдови.<ref name="litopys59"/> Зворушливою була зустріч поета з [[Бойко Ярина Григорівна|Яриною]]&nbsp;— улюбленою його сестрою,; але полегшити долю рідних, близьких людей, він не міг, як писав біограф [[Маслов Василь Павлович|В. Маслов]], «тільки страждав глибоко і нічим не міг допомогти бідній сім'ї, навіть у матеріальному відношенні, так що сестрі Ірині при розставанні приділив один рублевий папірець».<ref name="litopys59"/> ЗІз Кирилівки поет поїхав до [[Корсунь-Шевченківський|Корсуня]], до свого троюрідного брата, купця [[Шевченко Варфоломій Григорович|Варфоломія Шевченка]], у якого пробув 22 дні.<ref name="tyzhden"/><ref name="gazeta1">[https://gazeta.ua/articles/history-journal/_esli-by-videla-s-ego-storony-lyubov-ya-otvetila-by-emu-strastyu/545642 «Если бы видела с его стороны любовь, я ответила бы ему страстью»] ''gazeta.ua'' Процитовано 2 липня 2022</ref> Невідступною мрією поета було створити сім'ю, придбати на березі [[Дніпро|Дніпра]] невеликоїневелику ділянкиділянку землі і побудувати «тільки хату, одну хатиночку в гаю» (існують малюнки Шевченка з планом будинку). ЦьомуІз описуцим дужеописом підходилазбігалася місцевість між Каневом і селом [[Пекарі (Черкаський район)|Пекарі]], яка дуже сподобалася поету. З метою придбання там ділянки, 5 липня Шевченко прибув до села [[Межиріч (Черкаський район)|Межиріч]], де жив власник землі&nbsp;—, поміщик Н. Парчевський, але домовитися з ним про продаж так і не вдалося. Поміщик постійно коливавсясумнівався щодо цього,; пізнішезгодом з'ясуваласястала відомою причина цього зволікання: «треба спитати генерал-губернатора, чи можна Шевченкові купувати землю».<ref name="litopys59"/>

13 липня поета заарештували,; передумовою цього став випадок, який відбувся наперододнінапередодні. 12 липня, коли Шевченко, разом іззі службовцями економічної контори, робивздійснював обмірювання ділянки землі у селі Пекарі, яку він хотів придбати.,<ref name="tyzhden"/> Особливуособливу увагу жандармів привернула розмова Шевченка з селянином Т. Садовим і «[[Денді|франтом]]» А. Козловським. У рапорті київському губернаторові від 15 липня черкаський справник В. Табачников описував розмову поета з Т. Садовим, карбівничим пекарської луки, як: «[[богохульство|богохульну]]», імовляв, той казав всім, хто біля нього знаходивсяперебував, що «не потрібно ні царя, ні панів, ні попів».<ref name="tyzhden"/> Але сам Садовий на жандармському допиті не підтвердив чуток, ствердивши тільки «богохульні» слова.<ref name="litopys59"/> Шевченко в поясненнях, даних у Києві, нічого про розмову з Садовим не згадував.<ref name="litopys59"/> Причиною арешту він вважав конфлікт зіз землеміром Козловським, який був у фраку і в білих рукавичках;.<ref name="novapolshcha">[https://novapolshcha.pl/article/shevchenko-i-polyaki/ Шевченко й поляки] ''novapolshcha.pl'' Процитовано 2 липня 2022</ref><ref name="tyzhden"/> Побачившипобачивши цього франта, поет пожартував, але коли помітив, що той не вміє відповідати на жарт жартом, попросив у нього пробачення.<ref name="litopys59"/><ref name="tyzhden"/> За словами Шевченка під час сніданку А. Козловський почав польською мовою «якусь богословську розмову» і «Щобщоб припинити цю розмову, я сказав&nbsp;—, російською, що теологія без живого богаБога не взмозів змозі створити навіть цього липового листка, і при цьому вирвав листок з липи та показав йому».<ref name="litopys59"/><ref name="tyzhden"/> 14 липня на квартирі у [[Мошни|Мошнах]] земський справник В. Табачников оголосив Шевченку причину арешту.<ref name="tyzhden"/> Намагання Табачникова «вислужитися» позначилося і на їх донесеннях, в яких йшлося про «страшне богохульство» Шевченка, що за законами тих часів каралося каторгою, хоча зауважувалося, що він сам «відрікається» від богохульства.<ref name="litopys59"/><ref name="tyzhden">[https://tyzhden.ua/Publication/3638 «Як побачите Табачникова, то заплюйте йому всю його собачу морду!»] ''tyzhden.ua'' Процитовано 1 липня 2022</ref>

Київський генерал-губернатор [[Васильчиков Іларіон Іларіонович|Іларіон Васильчиков]] на підставі рапорту справника В. Табачникова 18[[Островський Олександр Миколайович|&nbsp;]]<nowiki/>липня дав розпорядження цивільному губернаторові [[Гессе Павло Іванович|Павлу Гессе]] направитискерувати заарештованого Шевченка «під нагляд поліції» до Києва, після чого його спочатку доставили до [[Черкаси|Черкас]], де він зустрів поміщика Н. Парчевського, який остаточно відмовив йому у продажупродати земліземлю. 30 липня 1859 року Шевченка під вартою привезли до Києва, головний поліцмейстер міста взяв Шевченка під нагляд поліції, у губернаторській канцелярії почалисяпочали його допитидопитувати, заповнювалисязаповнювати протоколи.<ref name="litopys59"/> III відділ імператорської канцелярії виявив виняткову, «зацікавленість» справою поета. На щастя для Шевченка, його «справу» доручили вести доброзичливо настроєномуналаштованому до нього чиновнику [[Андрієвський Марко Олександрович|Марку Андрієвському]], який повів розслідування так, щоб якось «пом'якшити провину» поета, що й врятувало його.<ref name="litopys59"/><ref name="tyzhden"/> На слідстві Шевченко припускав, що вся ця історія відбуласятрапилася внаслідок помсти Козловського і вимагав зробитиздійснити суворе розслідування, якщо не буде прийнято до уваги його свідчення.<ref name="tyzhden"/> Але, на думку дослідників, А. Козловський наврядледве чи міг писати донос.<ref name="litopys59"/> У своїх показаннях на допиті він категорично заперечив відомості жандармів щодо «вихваток Шевченка проти уряду», а про богохульство говорив тільки, «як биякби підтверджуючи» те, що вже знали жандарми.<ref name="litopys59"/><ref name="tyzhden"/> Шевченку зробиливиголосили суворе попередження й випустили з поліції,; цьому, упевною деякій мірі,мірою сприяв демократично налаштований генерал А. Куцинський, але слідство тривало далі.<ref name="litopys59"/> На другийНаступного деньдня після того, як Шевченка привезли до Києва, він оселився в Георгіївському провулку, в будинку священика [[Ботвиновський Юхим Григорович|Юхима Ботвиновського]], який взяв поета на поруки.<ref name="expedicia.org">[https://expedicia.org/ostannya-zustrich-tarasa-shevchenka-z-ukr/ Остання зустріч Тараса Шевченка з Україною] ''expedicia.org'' Процитовано 25 червня 2022</ref><ref name="museum2"/> Але вже через кілька днів Шевченко перейшов на квартиру до свого давнього знайомого, київського портретиста і фотографа [[Гудовський Іван Васильович|Івана Гудовського]], через підозру співпраці Ботвиновського з владою. Проживши кільки днів у Гудовського, поет вирішив взагалі втекти з центру міста на околицю, де менше поліцейського нагляду.<ref name="expedicia.org"/> Він оселився на Пріорці, в [[Хата на Пріорці|домі В. Пашковської]], родички члена таємної революційної організації [[Лобода Віктор Васильович|В. Лободи]],; тут він жив аж до від'їзду з Києва.<ref name="litopys59"/><ref name="museum2">[https://museum-portal.com/ua/museum/priorka-house Хата на Пріорці] ''museum-portal.com'' Процитовано 25 червня 2022</ref>

У Києві Шевченко зустрівся з [[Сошенко Іван Максимович|Іваном Сошенком]], у якого познайомився Шевченко зі своїм майбутнім біографом [[Чалий Михайло Корнійович|Михайлом Чалим]].<ref>[https://www.lib-clschern.org.ua/myhajlo-chalyj/ Михайло Чалий] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20230129054436/http://www.lib-clschern.org.ua/myhajlo-chalyj/ |date=2023-01-29 }} ''lib-clschern.org.ua'' Процитовано 2 липня 2022</ref> Поет зустрічався з молоддю, студентами та вчителями. Київські й харківські студенти чекали його приїзду ще з 1857 року. Студент [[Болсуновський Карл Васильович|К.]][[Толстой БолсуновськийЛев Миколайович|&nbsp;]]Болсуновський пізніше згадував, що твори Шевченка в 1850-х роках користувалися серед київської студентської молоді великою популярністю і справляли на неї значний вплив.<ref name="litopys59"/> [[Солтановський Автоном Якимович|А. Солтановський]], характеризуючи настрої київської інтелігенції кінця 1840-х&nbsp;— початку 1850-х років, наводив оповідання про поширення серед студентів Київського університету творів Шевченка, зокрема поем «[[Сон (поема)|Сон]]», «[[Кавказ (поема)|Кавказ]]» й іншогоін.<ref name="litopys59"/> [[Лебединцев Феофан Гаврилович|Феофан Лебединцев]] розповідав про те, як Шевченко у Києві, намагався згуртувати сили для першого українського журналу.<ref name="litopys59"/> Також уУ Києві, у вільні хвилини, поет також працював над поемою «[[Марія (поема)|Марія]]», безуспішно розшукував списокперепис поеми «[[Єретик (поема)|Єретик]]», записував народні пісні, перекази, й всілякоусіляко підтримував і надихав справу організації [[Недільні школи|недільних шкіл]] в Україні.<ref>[https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/na-porozi-vichnosti «Букварь Южнорусский»&nbsp;— остання Шевченкова книжка] ''day.kyiv.ua'' Процитовано 2 липня 2022</ref>

Слідча справа завершилася тим, що Шевченкові дозволили виїхати з Києва до Петербурга,. вінВін повертався до Петербурга майже без грошей, на ньому було старе парусинове пальто і поношені чоботи.<ref name="litopys59"/><ref name="Пріорка">[http://kobzar.ua/page/93 Меморіальний музей Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка «Хата на Пріорці»&nbsp;— філіал НМТШ] ''kobzar.ua'' Процитовано 2 липня 2022</ref> Після гостювання 13 серпня у свого давнього знайомого, вчителя 2-ї гімназії [[Юскевич-Красковський Іван Данилович|І. Юскевича-Красковського]], 14 серпня Шевченко вирушив до столиці. У Переяславі, по дорозідорогою до Петербурга, 16—18 серпня поет зробив першу зупинку у А. Козачковського. 20 серпня він прибув у [[Прилуки]], а наступного дня відвідав ву [[Качанівка (селище)|Качанівці]] маєток [[Тарновський Василь Васильович (молодший)|В.]][[Болсуновський Карл Васильович|&nbsp;]]Тарновського-молодшого]].<ref>[http://svoboda.fm/culture/literature/235033.html Тарас Шевченко у мальовничій Качанівці] ''svoboda.fm'' Процитовано 2 липня 2022</ref> 21 серпня поет відвідав у селі [[Шевченкове (Конотопський район)|Гирявка]] (поблизу [[Конотоп]]а) родину [[Лазаревські|Лазаревських]].<ref name="krolevets"/> 25 серпня Шевченко разом з братами Лазаревськими ([[Іван Матвійович Лазаревський|Іваном]] і Федором) виїхав зіз Гирявки до [[Кролевець|Кролевця]].<ref name="core"/><ref name="krolevets">[http://krolevets.com/ogiyevskyh.php?stattya_z_knygy Огієвські та Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко] ''krolevets.com'' Процитовано 2 липня</ref> Заночувавши у сестри Лазаревських&nbsp;— Г.[[Тарновський Василь Васильович (молодший)|&nbsp;]]Огієвської, наступного дня він вирушив далі.<ref name="litopys59"/> Спинившись у Москві на кілька днів, поет повернувся до Петербурга вранці 7 вересня, з тяжким, гнітючим настроєм.<ref name="litopys59"/> Радість зустрічі Шевченка з батьківщиною, родичами, друзями й знайомими була у нього затьмарена доносами, переслідуваннями влади, жахливими картинами злиднів і безправ'я народу, про що він писав: «скрізь на славній Україні Людей у ярма запрягли Пани лукаві».<ref name="litopys59"/> Перебуваючи в Петербурзі, поет доручив клопотатися Варфоломію Шевченку, щодо дозволу придбати йому землю біля Канева. Згодом той[[Тарновський Василь Васильович (молодший)|&nbsp;]]— вседедалі більше переконуючись, що поміщики не хочуть мати своїм «сусідом» революційного поета&nbsp;— повідомив йому, що так і не зміг виклопотати дозволу на придбання землі.<ref name="litopys59"/> Ще однією перешкодою стали й урядові кола, які також були категорично проти оселення Шевченка в Україні.<ref name="Пріорка"/>

[[Файл:Taras Shevchenko-photo by V.Vysotsky(1859).png|міні|ліворуч|200пкс|Шевченко у 1859 році]]

У перші тижні після повернення до Петербурга Шевченко активно включаєтьсядолучається удо громадсько-політичнеполітичного і культурнекультурного життя міста.<ref name="litopys60"/> Стає членом «[[Товариство для допомоги нужденним літераторам і вченим|Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим]]».,<ref name="litopys60"/> Відвідуєвідвідує радакцію журналу «[[Современник (журнал, XIX століття)|Современник]]»,; ще на засланні він був його пильним читачем,. цеЦе перше видання, яке опублікувало твори переслідуваного поета, не маскуючи його авторства.<ref name="litopys60"/> Щовівторка поет відвідував літературні вечори [[Костомаров Микола Іванович|М. Костомарова]], на яких збиралося чимало культурних діячів тогочасного Петербурга, іякі обговорювалисяобговорювали актуальні питання суспільного й культурного життя країни.<ref name="litopys60">[http://litopys.org.ua/shevchenko/bio15.htm ОСТАННІ РОКИ ЖИТТЯ. СМЕРТЬ ПОЕТА. ПОХОРОН (1859—1861)] [Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко. Біографія.&nbsp;— К., 1984.&nbsp;— С. 461—537.] ''litopys.org.ua'' Процитовано 25 червня 2022</ref>

В останні роки життя коло Шевченкових друзів продовжувало розширюватися, до нього входили літератори, студенти, передові кола офіцерства, журналісти,; серед них були: письменник та критик [[Плещеєв Олексій Миколайович|О.]][[Тарновський ПлещеєвВасиль Васильович (молодший)|&nbsp;]]Плещеєв, що багато зробив для популяризації творчості українського поета в колах російських читачів;, поети [[Курочкін Микола Степанович|Микола]] та [[Курочкін Василь Степанович|Василь Курочкіни]];, поет [[Михайлов Михайло Ларіонович|М. Михайлов]];, письменник [[Помяловський Микола Герасимович|М. Помяловський]];, літературний діяч [[Панаєв Іван Іванович|І. Панаєв]];, письменник і фольклорист [[Якушкін Павло Іванович|П. Якушкін]];, художникомхудожник і фольклорист [[Жемчужников Лев Михайлович|Лев Жемчужников]] та його брати;, мистецтвознавець [[Стасов Володимир Васильович|В. Стасов]].<ref name="litopys60"/> Окрім цього, незабаром після повернення до Петербурга, Шевченко встановив контакти з колишніми [[Петрашевці|петрашевцями]] йі з польськими революційними гуртками, зокрема, з їхнім діячем [[Зигмунт Сераковський|З. Сераковським]].<ref name="litopys60"/>

До останніх днів свого життя поет перебував під таємним наглядом поліції, однак це не завадило йому створити багато нових творів.<ref name="litopys60"/> Повернувшись з України, Шевченко з новою силою розгорнув поетичну діяльність, яка була спрямована на розвінчування [[цар]]ату й [[Кріпацтво|кріпосництва]].<ref name="litopys60"/> У листопаді 1859 року Шевченко закінчив славнозвісну поему «[[Марія (поема)|Марія]]», розпочату ще в Україні.<ref name="litopys60"/> Багато дослідників, зокрема [[Білецький Олександр Іванович|О. Білецький]], вважають, що поема «Марія» становить вершину творчості поета після заслання.<ref>{{ЕУ|10|3816|[https://archive.org/stream/eu0t0/EU_T_10_Kh_Ya#page/n215/mode/2up Шевченко Тарас]}}</ref> На початку грудня 1859[[Островський Олександр Миколайович|&nbsp;]]<nowiki/>року Шевченко написав вірш «Подражаніе Ієзекіїлю.: Глава 19», в якому переконує народ, що «князі, вельможі, царі»&nbsp;— це хижаки («шуліки», «біснуваті», «скаженії звірі»), вони «жруть» «людей незлобних, праведних дітей». Єдиний вихід&nbsp;— «підстерегти» царя, закувати його в кайдани, заслати «на каторгу»&nbsp;— посадити «в тюрму глибоку». Вірш був відвертим закликом до повалення царату.<ref name="litopys60"/><ref name="sokrat">[https://sokrat.online/files/books/chavdarov/index.html#_Toc15814154 Чавдаров С. X. Педагогічні Ідеї Тараса Григоровича Шевченка] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20221229062534/https://sokrat.online/files/books/chavdarov/index.html#_Toc15814154 |date=2022-12-29 }} ''sokrat.online'' Процитовано 9 липня 2022</ref>

26 листопада 1859 року цензура дала дозвіл до друку нового видання «[[Кобзар (збірка)|Кобзаря]]». Дозволили видати тільки ті твори, що вже друкувалися, але й вониїх булибуло сильно «проціженіпроціджено». До видання 1860 року потрапила лише невелика частина поезій Шевченка: шістнадцять творів, що друкувалися у 1840-х—50-х роках.<ref name="litopys60"/> Шевченко видав книжку на власні кошти, у чому йому також допоміг [[Симиренко Платон Федорович|П.]][[Островський СимиренкоОлександр Миколайович|&nbsp;]]Симиренко, який позичив для цього поету 1100 рублів.<ref name="litopys60"/><ref>[https://tyzhden.ua/History/253613 «Солодкі» гроші для Кобзаря] ''tyzhden.ua'' Процитовано 7 липня 2022</ref> ДрукуваласяДрукували книжкакнижку у друкарні [[Куліш Пантелеймон Олександрович|П. Куліша]] тиражем 6050 примірників.<ref>[https://www.niez.com.ua/museums/енциклопедія-заповідника/історичний-календар/історичний-календар-музейні-предмети/1661-«кобзар»-т-г-шевченка-1860-р-із-дарчим-написом-родині-козачковських «КОБЗАР» Т. Г. ШЕВЧЕНКА 1860 Р. ІЗ ДАРЧИМ НАПИСОМ РОДИНІ КОЗАЧКОВСЬКИХ] ''niez.com.ua'' Процитовано 7 липня 2022</ref> «Кобзар» отримав як схвальні, так і негативні відгуки російських критиків, особливо через те, що вінйого було писавсянаписано українською мовою.<ref>[http://nbuv.gov.ua/node/1138 Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко. Прижиттєва критика 1840—1861&nbsp;рр.] ''nbuv.gov.ua'' Процитовано 19 липня 2022</ref> Існували прихільніприхильні відгуки на видання в інших слов'янських країнах, насамперед у польській і чеській пресі. У журналіЖурнал «[[Светоч]]» писалосяписав, що «українська література за останні десятиліття довела свою життєвість».<ref name="litopys60"/> Того ж року надруковано й «Кобзар» у перекладі російських поетів. Шість раніше написаних і заборонених у Росії поезій Шевченка, зокрема «Кавказ», булибуло виданівидано І. Головіним за кордоном у [[Лейпциг]]у у книжці «Нові вірши Пушкіна і Шевченка» 1859 року.<ref name="litopys60"/>

Навесні 1860 року вийшов альманах «[[Хата (альманах)|Хата]]», до якого потрапило кілька поезій Шевченка.<ref name="history5"/> Окремими виданнями у серії «Сільська бібліотека», яку видавав П. Куліш, з'явилися поеми «[[Наймичка (поема)|Наймичка]]», «[[Тарасова ніч]]» і «[[Катерина (поема)|Катерина]]», балада «[[Тополя (балада)|Тополя]]» й «[[Давидові псалми (Шевченко)|Давидові псалми]]».<ref name="litopys60"/> Протягом 1859—60 років журнал «[[Народное чтение]]» надрукував ряд творів поета в перекладі російською мовою. У другій книжці цього журналу за 1860 рік було вміщено [[Автобіографія Тараса Шевченка|автобіографію Шевченка]] під назвою «Письмо Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка к редактору „Народного чтения“».<ref name="litopys60"/> Спочатку автобіографію Шевченко почав писати сам, але, побоюючись, що його текст буде затриманий цензурою, він звернувся до П. Куліша, який і написав автобіографію, користуючись даними поета і пристосовуючись до вимог цензури.<ref name="litopys60"/> «Письмо» набуло великого відгуку в країні, воно сприймалося найширшими колами як заклик до боротьби проти того ладу, який «нівечить талановитих людей».<ref name="litopys60"/> ЖурналЦього листа майже повністю опублікував журнал «Современник», ву рецензії на «Кобзар», майже повністю опублікував цей лист. Лист бувбуло відразу передрукованийпередруковано і ув газеті «Санкт-Петербургские ведомости» (№&nbsp;66), в журналі «Светоч» (кн. 3 і 8), а також у [[хрестоматія|хрестоматії]] для середніх шкіл.<ref name="litopys60"/>

Не чекаючи [[Селянська реформа в Російській імперії (1861)|офіційного звільнення селян від кріпацтва]], Шевченко все робивчинив для того, щоб визволити своїх рідних,; він діяв насамперед через «Товариство для допомоги нужденним літераторам та вченим», комітет якого у 19 березня 1860 року звернувся з листом до поміщика В. Фліорковського, власника селян Кирилівки, зіз проханням відпустити братів та сестер поета на волю.<ref name="history5"/><ref name="litopys60"/> Під тиском громадськості Фліорковський був змушений погодитися на викуп родичів поета, але він згоджувався відпустити їх без землі; крім того, він вимагав, щоб родина Шевченків внесла до банку 900 рублів.<ref name="litopys60"/> Хоча Шевченко категорично наказував братам і сестрі не погоджуватися на умови, запропоновані Фліорковським, тобто на викуп без землі&nbsp;—, рідні поета, введені в оману поміщиком, 10 липня 1860 року підписали з ним умову на визволення без землі.<ref name="litopys60"/> Цей помилковий крок пізніше їм дорого коштував. Підписавши умову, поміщик не відразу видав так звану вольну, а зробив це лише після оголошення маніфесту 19 лютого 1861 року.<ref name="litopys60"/> Брати й сестра відмовлялися брати вольну без землі. Фліорковський наполягав, щоб вони звільнили землю й садиби, а під час проведеннязапровадження селянської реформи в Кирилівці показавзаявив, що Шевченки вибули з села, а їхні наділи перейшли до нього. Тільки у 1865 році родичі Шевченка добилисяздобули праваправо на свою землю, хоча йпроте за обов'язковий викуп.<ref name="litopys60"/>

У громадсько-культурному житті столиці кінця 1850-х років важливу роль відігравали літературні читання, що відбувалися в концертному залі [[Пасаж (Санкт-Петербург)|Пасажу]], учасниками яких були такі літератори, як [[Бенедиктов Володимир Григорович|В.]][[Плещеєв БенедиктовОлексій Миколайович|&nbsp;]]Бенедиктов, [[Достоєвський Федір Михайлович|Ф. Достоєвський]], [[Полонський Яків Петрович|Я. Полонський]], [[Майков Аполлон Миколайович|А. Майков]],; брав участь у них і Шевченко.<ref name="litopys60"/> Передові діячі літератури, науки, мистецтва вітали Шевченка і вважали своїм побратимом.<ref name="litopys60"/> Не меншийменшим авторитетавторитетом Шевченко маввтішався і серед художників,; з багатьма з них&nbsp;— він приятелював та творчо співпрацював. Колеги поета по Академії уважно прислухалися до його порад. Майстерню Шевченка часто відвідували художник [[Микешин Михайло Йосипович|М. Микешин]], скульптор [[Каменський Федір Федорович|Ф. Каменський]], живописець [[Деньєр Андрій Іванович|А.]][[Бенедиктов ДеньєрВолодимир Григорович|&nbsp;]]Деньєр.<ref name="litopys60"/> Каменський взяв участь у конкурсі 1860 року на велику золоту медаль і ліпив бюст поета. Деньєр написав портрет Шевченка, який також експонувавсяекспонували на виставці.<ref name="litopys60"/>

2 вересня 1860 року Рада Академії визнала Шевченка академіком поіз гравіюваннюгравіювання по міді, а 4[[Симиренко Платон Федорович|&nbsp;]]<nowiki/>вересня того ж року конференц-секретар Академії Ф.&nbsp;Ф.&nbsp;Львов урочисто проголосив його ім'я поміж новообраних академіків.<ref name="informatika">[https://informatika152.wixsite.com/tg-shevchenko/shevchenko-hudozhnyk БУТИ КОРИСНИМ ЛЮДЯМ І УГОДНИМ БОГОВІ Тарас Шевченко&nbsp;— гравер] ''informatika152.wixsite.com'' Процитовано 27 червня 2022</ref><ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/vosp62.htm А.&nbsp;А.&nbsp;Благовещенский. Шевченко в Петербурге (1858—1861)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190315210258/http://litopys.org.ua/shevchenko/vosp62.htm |date=15 березня 2019 }} // Воспоминания о Тарасе Шевченко.&nbsp;— К.: Дніпро, 1988.&nbsp;— С. 337—346; 545—549.</ref>

В останні роки свого життя Шевченко вів і просвітительську роботу: він брав участь в організації [[Недільні школи|недільних шкіл]] для народу і, будучи тяжко хворим, займався складанням та виданням «[[Букварь южнорусскій|Букваря южнорусского]]» (наприкінці 1860 року).<ref name="sokrat"/><ref name="ua">[http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Bukvar_yuzhnorusskyj «Букварь южнорусскій».] Енциклопедія історії України. ''resource.history.org.ua'' Процитовано 27 червня 2022</ref> У серпні 1860 року Шевченко передав для недільних шкіл Києва та Чернігова 150 примірників «Кобзаря».<ref name="litopys60"/> Складений Шевченком буквар натрапив на значні перешкоди, особливо з боку духовної цензури.<ref name="litopys60"/> Поет особисто звертався за дозволом на видання букваря до петербурзького митрополита Ісидора, який бувбуло наданийнадано в листопаді 1860 року.<ref name="litopys60"/> На початку січня 1861 року Шевченко почав розсилати буквар по Україні,; він розглядаввважав його вихід як початок упочатком великійвеликої справісправи видання підручників для народних шкіл на своїй батьківщині.<ref name="litopys60"/> Того ж січня, коли Шевченко уже тяжко хворів, почав виходити перший український журнал «[[Основа (журнал)|Основа]]», до якого він передав ряднизку своїх творів, а також словникові й фольклорні матеріали.<ref name="history5"/><ref>[http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Osnova_z ОСНОВА&nbsp;— ЧАСОПИС] Енциклопедія історії України. ''resource.history.org.ua'' Процитовано 27 червня 2022</ref> Організацію «Основи» Шевченко вважав винятково важливою справою,; він брав діяльну участь у підготовчій роботі до видання журналу, вважаючи це «своїм святим ділом».<ref name="litopys60"/>

=== Смерть йі поховання (1861) ===

Перебуваючи у жахливих умовах каторги-солдатчини, Шевченко набув невиліковну хворобу серця і печінки, як наслідок [[ревматизм]]у, [[цинга|цинги]], [[малярія|малярії]].<ref name="svitlytsia">[http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1773 КЛІНІЧНИЙ ДІАГНОЗ ХВОРОБИ І ПРИЧИНА СМЕРТІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА] ''svitlytsia.crimea.ua'' Процитовано 9 липня 2022</ref> Також загострювалиЗагострювали проблеми з його здоров'ям і печаль, нестатки, відсутність сім'ї, туга за батьківщиною, повсякчасне нервове напруження і тривога учерез зв'язкупостійні зпереслідування постійними переслідуваннями іта загрозоюзагрозу нових репресій.<ref name="litopys60"/> До того ж клімат Петербурга, з його сильною вологістю, був несприятливий для людини з хворим серцем.<ref name="litopys60"/> У тісному приміщенні, де жив Шевченко в Академії мистецтв, не вистачало повітря, до того ж воно було отруєне кислотами, щояких вживалисявживали при гравіруванні.<ref name="litopys60"/> Поет не залишав надії повернутися в Україну,; він підганяв Варфоломія Шевченка прискорити купівлю садиби «над Дніпром».<ref name="litopys60"/>

З осені 1860 року самопочуття поета почалостало погіршуватися. 23 листопада, зустрівшись у [[Лазаревський Михайло Матвійович|Михайла Лазаревського]] з доктором [[Барі Едуард Якович|Едуардом Барі]], Шевченко особливо скаржився на біль у грудях.<ref name="litopys60"/> Доктор, вислухавши груди, радив Шевченкові поберегтися. Відтоді здоров'я його погіршувалося зо дня на день.<ref name="litopys60"/> Січень і лютий Шевченко просидів майже безвихідно в кімнаті, зрідка тільки відвідуючи деяких знайомих. До останніх днів Шевченко продовжував працювати.<ref name="litopys60"/>

У ніч з 24 на 25 лютого уШевченко Шевченкапереніс ставсядуже винятково тяжкийважкий приступ задишки,задухи; його мучив нестерпний біль у грудях; всю ніч він не міг лежати, не знаходячи собі місця. Вранці 25 лютого до Шевченка прийшов М. Лазаревський, якийі застав його в неймовірних стражданнях. Хвороба ускладнилася загальною [[Асцит|водянкою]] та [[Набряк легень|набряком легенів]].<ref name="litopys60"/> Поет помер о п'ятій годині ранку, 26 лютого 1861 року, внаслідок паралічу серця.<ref name="litopys60"/><ref name="svitlytsia"/>

26 лютого, після панахиди, тіло померлого найближчі друзі його перенесли в академічну церкву. Того ж дня булибуло надісланінадіслано телеграми про смерть поета в Україну&nbsp;— в [[Київ]], [[Харків]], [[Чернігів]], [[Полтава|Полтаву]], [[Кременчук]], [[Одеса|Одесу]], [[Херсон]], [[Дніпро (місто)|Катеринослав]] та інші міста, куди можна було подати звістку [[телеграф]]ом.<ref name="litopys60"/><ref name="niez">[http://www.niez.com.ua/museums/енциклопедія-заповідника/історичний-календар/особистості/1704-10-березня-–-158-років-від-дня-смерті-тараса-григоровича-шевченка 10 БЕРЕЗНЯ&nbsp;— 158 РОКІВ ВІД ДНЯ СМЕРТІ ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА]{{Недоступне посилання}} ''niez.com.ua'' Процитовано 9 липня 2022</ref>

Поета в труні малювали художники [[Микешин Михайло Йосипович|М. Микешин]], [[Верещагін Василь Петрович|В. Верещагін]], [[Жемчужников Лев Михайлович|Л. Жемчужников]], М. Дмитрієв та П.[[Достоєвський Федір Михайлович|&nbsp;]]Ейснер.<ref name="niez"/> Скульптор [[Клодт Петро Карлович|П. Клодт]] зняв з небіжчика [[Посмертна маска|гіпсову маску]].<ref name="niez"/> Похорон відбувся 28 лютого на [[Смоленське православне кладовище|Смоленському кладовищі]] в Петербурзі.<ref>[https://www.istpravda.com.ua/columns/4dd8ef46a02f2/ Усі шляхи ведуть до Канева (до 150-річчя перепоховання Шевченка)] ''istpravda.com.ua'' Процитовано 9 липня 2022</ref> На похорон поета прибуло безліч народу, студентства. Прийшли майже всі петербурзькі письменники, вчені, журналісти, художники.<ref name="litopys60"/> Серед них: [[Костомаров Микола Іванович|М. Костомаров]], [[Білозерський Василь Михайлович|В.]][[Деньєр БілозерськийАндрій Іванович|&nbsp;]]Білозерський, [[Куліш Пантелеймон Олександрович|П. Куліш]], [[Честахівський Григорій Миколайович|Г. Честахівський]], [[Афанасьєв-Чужбинський Олександр Степанович|О. Афанасьєв-Чужбинський]], брати [[Лазаревські]], [[Некрасов Микола Олексійович|М. Некрасов]], [[Достоєвський Федір Михайлович|Ф.]][[Михайлов ДостоєвськийМихайло Ларіонович|&nbsp;]]Достоєвський, [[Шелгунов Микола Васильович|М. Шелгунов]], [[Серно-Соловйович Микола Олександрович|Микола]] і [[Серно-Соловйович Олександр Олександрович|Олександр]] Серно-Соловйовичі, [[Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович|М. Салтиков-Щедрін]], [[Лєсков Микола Семенович|М. Лєсков]], [[Михайлов Михайло Ларіонович|М.]][[Достоєвський МихайловФедір Михайлович|&nbsp;]]Михайлов, [[Пипін Олександр Миколайович|О. Пипін]], [[Панаєв Іван Іванович|І. Панаєв]], [[Курочкін Василь Степанович|Василь]] та [[Курочкін Микола Степанович|Микола]] Курочкіни, брати Жемчужникови, [[Помяловський Микола Герасимович|М. Помяловський]], Круневич й багато інших.<ref name="litopys60"/>

Далі шлях проходив через [[Серпухов]], [[Тула|Тулу]], [[Орел (місто)|Орел]], [[Кроми]], [[Дмитровськ]], [[Севськ]], [[Глухів]], [[Кролевець]], [[Батурин]], [[Ніжин]], [[Носівка|Носівку]], [[Бобровиця|Бобровицю]], [[Бровари]] до Києва. ВипрігшиВипрягши коней із воза, студенти [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Університету Святого Володимира]] провезли труну [[Ланцюговий міст (Київ)|Ланцюговим мостом]], іа далі набережною до [[Церква Різдва Христового (Київ)|церкви Різдва Христового]] на [[Поділ|Подолі]].<ref name="litopys60"/>

Шевченко ніколи не був одруженим йі не існує відомостей, що у нього були діти. Першим коханням молодого Шевченка була [[Коваленко Оксана Степанівна|Оксана]], його ровесниця, з якою він познайомився 1827 року, коли пас громадську отару в Кирилівці. Родичі та знайомі закоханих були впевнені, що молоді одружаться, щойно досягнуть відповідного віку. Але надії були марними&nbsp;— Тарас у валці свого пана Павла Енгельгардта мусив поїхати до Вільна.<ref name="taras2">[https://taras-shevchenko.com.ua/ua/content/kohani-zhinki-shevchenka.htm Перше кохання Тараса] ''taras-shevchenko.com.ua'' Процитовано 19 липня 2022</ref> Згодом подругу свого дитинства поет не раз згадає у своїх творах і присвятить їй поему «[[Мар'яна-черниця]]»<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. І.&nbsp;— С. 355; т. V.&nbsp;— С. 187—188.</ref> Наступною дівчиною, яку він кохав, була віленська швачка Дзюня (Ядвіга) Гусіковська. Дівчина не уявляла свого життя поза рідною землею&nbsp;— Річчю Посполитою, тому шляхи Тараса та Ядвіги швидко розійшлися.<ref name="gazeta1"/> Навчаючись в Академії мистецтв, Шевченко захопився дівчиною-натурницею Амалією Клоберг. Портрет дівчини художник підписав «Чевченко»&nbsp;— так його звала молода німкеня. Саме вона стала праобразом Паши в повісті «Художник». Та захоплення швидко вичерпало себе.<ref name="taras2" />

ВУ Шевченка була закохана княжна [[Рєпніна Варвара Миколаївна|Варвара Рєпніна]], з якою він познайомився під час подорожі Україною 1843 року йі присвятив їй поему «Тризна». Але поет не відповів їй взаємністю. Захоплювалися Шевченком і зведені сестри Репніної, Олександра та [[Псьол Глафіра Іванівна|Глафіра]] Псьол. Тоді ж він зустрів і закохався в [[Закревська Ганна Іванівна|Ганну Закревську]], якій згодом присвятив вірш «Г.&nbsp;З.».<ref name="gazeta1"/> Стосунки з Ганною обірвалися швидко, оскільки Шевченко покинув житло Закревських через термінові справи.<ref name="taras2" />

Є свідчення, що під час відвідин Кирилівки Шевченку сподобалася дочка священика Григорія Кошиці&nbsp;— Феодосія. Поет сватався до Феодосії, однак отримав відмову батька нареченої.<ref name="taras2" /> Наступною жінкою, якою захоплювався поет, стала Агата Ускова, дружина коменданта Новопетровського укріплення. В одному з листів до Залеського поет писав, що любив Ускову «непорочною любов'ю».<ref name="taras2" /> Перебуваючи у Нижньому Новгороді 1858 року, Шевченко закохався у 16-річну акторку місцевого театру [[Піунова Катерина Борисівна|КатеринаКатерину ПіуноваПіунову]], хотів одружитися з нею, але вона не відповіла йому взаємністю.<ref name="gazeta1"/>

Шевченко був закоханий ву [[Максимович Марія Василівна|Марію Василівну]], дружину [[Максимович Михайло Олександрович|Михайла Максимовича]]. ВсеДедалі важче переносячи самотність ву Петербурзі, у 1858[[Симиренко Платон Федорович|&nbsp;]]<nowiki/>році він звертався до неї у листі з проханням знайти йому дружину в Україні, боячись, що він «так і пропаде бурлакою на чужині».<ref name="litopys58"/><ref name="tyzhden"/> З цією метою поет відвідав Україну 1859 року, де йому полюбилася наймичка Харитина Довгополенко, яку він побачив, гостюючи у В. Шевченка в Корсуні. Але через швидке видворення владою його з України, план одруження на ній не здійснився.<ref name="history5"/> Останнім коханням Шевченка була 19-річна петербурзька наймичка [[Полусмакова Ликера Іванівна|Ликера Полусмак]], якій Шевченко присвятив вірші «Ликері», «Л. Поставлю хату і кімнату…».<ref name="gazeta1"/><ref name="litopys60"/>

Проза Шевченка налічує 11 творів: 9 повістей, написаних російською мовою міжу 1852—57 рокамироках; два уривки з інших п'єс; уривок віршованої трагедії «Никита Гайдай» (1841) російською мовою та драма «Назар Стодоля» (1843), яка збереглася в частковому українському перекладі (усі діалоги перекладено українською мовою, а всі описи дій залишилися російською).<ref name="litopys0" />

Упродовж першого періоду літературної діяльності (1837−43 роки) Шевченко написав багато високохудожніх поетичних творів, у яких&nbsp;— поряд із версифікаційними йі стилістичними методами народнопісенної поетики&nbsp;— було й чимало нових, оригінальних рис, якими поет значно розширив і збагатив висловлювальні можливості українського вірша (складна й гнучка [[Ритміка (література)|ритміка]]; уживання неточних, [[асонанс]]них і внутрішніх [[рима|рим]]; використання [[Цезура (література)|цезури]] й перенесення ([[Перенесення|анжамбеман]]); майстерність [[алітерація|алітерацій]]; звукової інструментації та поетичної інтонації; астрофічна будова вірша тощо). Новаторство Шевченко показав йі в [[епітет]]ах, порівняньпорівняннях, [[метафора|метаформетафорах]], [[символ|символах]]ів та [[Уособлення|уособленьуособленнях]].<ref name="litopys0">[http://litopys.org.ua/encycl/euii300.htm Поезія Шевченка] [Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II).&nbsp;— Париж, Нью-Йорк, 1984.&nbsp;— Т. 10.&nbsp;— С. 3811-3823.] ''litopys.org.ua'' Процитовано 23 липня 2022</ref>

Керуючись власною художньою інтуїцією і не звертаючи увагу на панівні тоді літературні [[Канон (література)|канони]], Шевченко знаходив відповідну поетичну форму для втілення нових тем та ідей, які він знаходив у тогочасній дійсності. Таким чином, поет спочатку наслідував найкращі зразки народно-поетичної творчості. Зокрема, його перші твори написані [[Коломийка|коломийковим віршем]], що чітко вказує на зв'язок із українською народнопісенною творчістю, насамперед із піснями, які виконувалися ув жанрі [[Коломийка|коломийки]].<ref name="litopys0" />

У ранній творчості Шевченка присутній вплив [[романтизм]]у, що виразно присутнє&nbsp;— у [[балада]]х «[[Причинна]]» (1837), «[[Тополя (балада)|Тополя]]» (1839) й «[[Утоплена (балада)|Утоплена]]» (1841), які потрапили до збірки «Кобзар» (1840).<ref>[https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/760/1/ Баладні мотиви в поетичній творчості Тараса Шевченка]{{Недоступне посилання}} ''dspace.uzhnu.edu.ua'' Процитовано 23 липня 2022</ref> Своєю [[Фантастика|фантастикою]] й основними мотивами ці твори близькі до народної поезії. Поетичним вступом до «Кобзаря» був вірш «[[Думи мої, думи мої]]», у якому, висловлюючи свої погляди на зв'язок поезії з дійсністю, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом. Із цим віршем тематично споріднена поезія «Перебендя», у якійяка так само з романтичним ухилом відобразилисявідобразила думки молодого Шевченка про місцероль поета в суспільстві.<ref name="litopys0" />

Особливе місце серед творів цього періоду посідає поема «[[Катерина (поема)|Катерина]]», яка за жанром є реалістичноюреалістичним соціально-побутовим твором з елементами романтичної поетики про долю простої селянської дівчини, яку збезчестив офіцер-дворянин<ref name="Шевченко1">Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т.&nbsp;— К., 2003.&nbsp;— Т. 1: Поезія 1837—1847.&nbsp;— С. 92-109; С. 612—617.</ref>.

Багато уваги у ранній творчості Шевченко приділявприсвячував вісторичній романтичнихтематиці&nbsp;— тонаху історичнійромантичних тематицітонах. Однією з головних таких тем стала боротьба українського народу проти поневолення [[Польська шляхта|польською шляхтою]] у поемах «[[Тарасова ніч]]» (1838) і «[[Гайдамаки]]» (1841). А у поемах [[Іван Підкова (поема)|«Іван Підкова»]] і «[[Гамалія (поема)|Гамалія]]» Шевченко оспівав героїчні походи [[українське козацтво|українського козацтва]] проти [[турки|турків]]<ref name="Мосенкіс">Мосенкіс Ю.&nbsp;Л.&nbsp;Слово бог у мові Т. Шевченка // Дніпро.&nbsp;— 1994.&nbsp;— №&nbsp;7−8.&nbsp;— С. 131−132; Мосенкіс Ю.&nbsp;Л.&nbsp;Глибини Кобзаревого слова // Шевченкознавчі студії.&nbsp;— К., 1994.&nbsp;— С. 101−103.</ref>.

Новим явищем в українській драматургії&nbsp;— стала п'єса «[[Назар Стодоля (п'єса)|Назар Стодоля]]» (1843), створена на межі першого й другого періодів творчості Шевченка. Зображені в ній події відбуваються у XVII столітті біля [[Чигирин]]а. Розвиток дії п'єси подано в романтичному стилі, проте у творі переважають риси [[реалізм|реалістичного]] відтворення дійсності. Окрім цього, етнографічно-побутові картини увиразнили історичний колорит твору. Сценічні якості драми забезпечили їй великий успіх, і вона досі входить до репертуару українських труп.<ref name="litopys0" />

Твори Шевченка [[Три літа (період творчості Шевченка)|періоду «трьох літ»]] (1843—45 роки) відзначилися новими мотивами визвольної боротьби українського народу. ПровівшиПроживши вісім місяців в Україні, Шевченко остаточно визначився зі своїм покликанням як «будителя України». Перехід до нового періоду літературної діяльності позначився в поезіях [[Розрита могила|«Розрита могила»]] (1843), «Чигрине, Чигрине…» (1844), і поемі «Сон» (1844), які булибуло написанінаписано під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності в Україні. У комедії [[Сон (поема)|«Сон»]] («У всякого своя доля») автор зіз [[сарказм]]ом змалював жорстокість російського імперіалізму й закликав до його знищення. Поема «Сон» стала одним із найвизначніших творів світової сатири й має спільні типологічні риси з поемами «Дзяди» [[Адам Міцкевич|Адама Міцкевича]], «Німеччина.: Зимова казка» [[Генріх Гейне|Генріха Гайне]] та «[[Божественна комедія|Божественною комедією]]» [[Данте Аліг'єрі|Данте]]. Сатира також була присутня в інших «політичних поемах» Шевченка 1845 року: «Великий льох», [[Кавказ (поема)|«Кавказ»]], «[[І мертвим, і живим…]]» та вірші [[Холодний Яр (вірш)|«Холодний Яр»]].<ref name="litopys0" />

У поемі-[[містерія|містерії]] [[Великий льох|«Великий льох»]], що складається з трьох частин («Три душі», «Три ворони», «Три лірники») й епілогу («Стоїть в селі Суботові»), Шевченко втілив свої роздуми про історичну долю України в алегоричних образах, що зазнали в літературознавстві особливо тенденційної інтерпретації (повністюзовсім негативна Шевченкова оцінка [[Переяславська рада|Переяславської угоди]] різко суперечить так званим «Тезам про 300-річчя возз'єднання України з Росією»). У поемі «Кавказ», що поєднує жанрові ознаки лірично-сатиричної поеми, політичної [[медитація (жанр)|медитації]] та героїчної [[ода|оди]], Шевченко із сарказмом виступив проти гнобительської політики Російської імперії й закликав пригноблені народи до боротьби з нею. «Кавказ» мав значний вплив на розвиток самосвідомості не лише серед українців, але й інших народів. Шевченкове послання «І мертвим, і живим…», яке було вдумливим поетичним аналізом тогочасного суспільно-політичного й національно-культурного життя в Україні&nbsp;—, мало служити дороговказом на шляху національного, соціального й культурного відродження українського народу. У поезії «Холодний Яр» Шевченко відкинув негативний погляд історика [[Скальковський Аполлон Олександрович|Аполлона Скальковського]] на [[гайдамаки|гайдамацький]] рух і, назвавши Миколу І «лютим [[Нерон]]ом», гостро критикував ту частину українського панства, що «покірно плазувала» перед [[Російський імперіалізм|російським імперіалізмом]].<ref name="litopys0" />

Серед творів періоду «Трьох літ» на історичні теми особливе місце посідає поема «Єретик», написана восени 1845-го з поетичною присвятою [[Павел Йозеф Шафарик|Павелу Шафарикові]]. Поєднуючи історичний сюжет (засудження і спалення [[чехи|чеського]] [[Реформація|реформатора]] [[Ян Гус|Гуса]] в [[Констанц]]і 1415 року) зіз дійсністю свого часу, Шевченко створив поему, щояку булачитачі сприйнята читачамисприйняли як [[алюзія|алюзію]] на адресу російськогоросійський імперіалізмуімперіалізм.<ref name="litopys0" /> В історично-побутовій поемі [[Невольник (поема)|«Сліпий» («Невольник»)]] Шевченко гнівно осудив [[катерина II|Катерину II]] за зруйнування [[Запорозька Січ|Запорізької Січі]].<ref name="litopys0" />

До збірки «Три літа», залучено також соціально-побутові поеми «[[Сова (поема)|Сова]]» (1844) і «Наймичка» (1845). У поемі «Сова» змальовано трагічну долю матері-вдови, у якої забрали в солдати єдиного сина. До відтворення нового аспекту морально-психологічної драми матері-[[покритка|покритки]], звернувся Шевченко в поемі «Наймичка». Ця тема хвилювала поета протягом усієї творчої діяльності. До неї він звертався в ранній поемі «Катерина», а згодом&nbsp;— у поемах «Відьма» (1847), «Марина» (1848) та інших. Тему зведених панами дівчат Шевченко розробляв також у баладах [[Лілея (балада)|«Лілея»]] та «Русалка» (обидві 1846 року).<ref name="litopys0" />

У грудні 1845 року Шевченко став першим літератором, який переклав українською мовою десять біблійних [[Книга псалмів|псалмів]]. Цикл поезій під назвою [[Давидові псалми (Шевченко)|«Давидові псалми»]]&nbsp;— вважаються «перлиною» Шевченкової лірики<ref>Ірина Даниленко. Давидові псалми // Шевченківська енциклопедія.&nbsp;— Т.&nbsp;2.&nbsp;— К.&nbsp;2012.&nbsp;— С.&nbsp;257.</ref>

Цикл «В казематі», написаний навесні 1847-го в умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один із найважчих періодів у житті й творчості Шевченка&nbsp;— час арешту й заслання (1847−57 років). Чекаючи в тюрмі вироку, поет болієуболіває не за себе та свою долю,; його хвилює доля «окраденої» й виснаженої російським пануванням України.<ref name="litopys0" /> У своїх творах Шевченко з великою виразністю показує свою любов до України, зокрема у поезіях «Мені однаково», «В неволі тяжко», «[[Садок вишневий коло хати]]» та «Чи ми ще зійдемося знову», що закінчується словами:

У «Більшій книжці» (рукописі, розпочатому 21 лютого 1858 року) поет відкриває збірку творів 1847[[Симиренко Платон Федорович|&nbsp;]]<nowiki/>року поезією «Думи мої, думи мої…»&nbsp;— тими самими словами, що й вступ до «Кобзаря» (1840). Цим Шевченко підкреслив нерозривність свого зв'язку з Україною. Продовжують збірку поеми «Княжна» і «Відьма» («Осика»), балади «Лілея», «Русалка», а завершують&nbsp;— орська поезія «А.&nbsp;О.&nbsp;Козачковському» (грудень 1847 року) і тюремний цикл «В казематі» (травень 1847 року). У «Малій книжці» (27 «захалявних» зошитів 1847—50 років) цикл «В казематі» (ще без назви)&nbsp;— переписано Шевченком після поеми «Княжна».<ref name="litopys0" />

До ліричних творів автобіографічного характеру, в яких Шевченко змалював свої власні почуття, настрої й переживання, належать вірші «[[Мені тринадцятий минало]]», «І виріс я на чужині», «Хіба самому написать», «І золотої й дорогої», «Лічу в неволі дні і ночі» та інші. Але й у пейзажній ліриці поет, описуючи краєвиди місцевостей, де відбував заслання, часто висловлює особисті настрої, думки і спогади («Сонце заходить, гори чорніють», «І небо невмите, і заспані хвилі» та інші). Автобіографічні мотиви трапляються і в таких поезіях громадсько-політичного звучання, як «Сон» («Гори мої високії») та «Якби ви знали, паничі». Безліччю мотивів відзначається побутова лірика часів заслання. У ній звучать мотиви дівочих пісень і юнацьких жартів, материнства й жіночого безталання (так званої жіночої лірики Шевченка), шукання долі й нарікання на неї, смутку, розлуки й самотності. Поет часто вдається до жанру народної пісні й пісенної образності, але побутово-соціальний аспект зображення в багатьох випадках переростає в політичні узагальнення. Поетичний стиль цих творів відзначається простотою вислову, конкретною образністю й [[метафора|метафоричністю]]. Зображуваний у них світ [[Уособлення|персоніфікований]] («вітер шепоче», «доля блукає», «думи сплять», «лихо сміється»). Також уУ творах цього часу поетомпоет вдосконалюєтьсятакож вдосконалює процес опрацювання фольклорного матеріалу й; відбувається збагачення новими формами та методами. Фольклорні мотиви й образи набувають у Шевченка ознак нової мистецької якості. Деякі вірші Шевченка ще за його життя перейшли до народнопісенного репертуару і стали існувати самостійно, підлягаючи законам фольклорних творів.<ref name="litopys0" />

Поет і на засланні, даліпродовжував таврувавтаврувати у власних творах самодержавно-кріпосницький лад та поневолення уярмлених народів Російською імперією. Свою політичну актуальність донині зберіг заклик Шевченка у вірші «Полякам» («Ще як були ми козаками», 1847 року) до згоди й братерства українського й польського народів, як рівний із рівним. У невеликій поемі «У Бога за дверима лежала сокира» (1848) Шевченко використав казахську легенду про святе дерево, щоб відтворити в [[алегорія|алегоричних]] образах тяжку долю поневоленого казахського народу. Відгуком поета на революційні події в [[Західна Європа|Західній Європі]] була сатира «Царі», одна з найзначніших політичних поезій Шевченка часів заслання (є дві редакції твору&nbsp;— 1848 і 1858 років). Своєрідний розвиток мотивів поеми «Царі» міститься і у вірші «Саул» (1860).<ref name="litopys0" /> Вдало поєднуючи елементи зниженогопринижувального [[бурлеск]]ного стилю з пародійним використанням урочисто-[[пафос|патетичної]] [[лексика|лексики]], автор створив поему, яка містила в собі заклик до революційного повалення імперіалізму:

На засланні Шевченко написав і декілька лірично-епічних поем, що відзначаються новими формами зображення подій і свідчать про творчий розвиток поета. Героїня поеми «[[Княжна (поема)|Княжна]]»&nbsp;— це українська [[Беатріче Ченчі]], трагічна жертва кровозмісного злочину батька. Образ дочки, збезчещеної рідним батьком, траплявся вже в творах [[Персі Біші Шеллі|Шеллі]], [[Стендаль|Стендаля]], [[Александр Дюма (батько)|Дюма-батька]] йі [[Юліуш Словацький|Словацького]], у Шевченковій поемі «Відьма», першу редакцію якої поет написав ще перед арештом під назвою «Осика». Новий образ кріпачки-месниці Шевченко дав у поемі «Марина» (1848). Героїня поеми, ставши жертвою панської сваволі, помстилася за зневагу. У[[Симиренко Платон Федорович|&nbsp;]]<nowiki/>невеликій поемі «Якби тобі довелося» (1849) поет звеличує мужність хлопця-кріпака, який вступився за честь дівчини й убив пана-ґвалтівника. Образ скривдженого кріпака, котрий стає народним месником, Шевченко вивів у поемі «[[Варнак (поема)|Варнак]]» (1848). Деякі дослідники пов'язують цей образ з особою [[Устим Кармалюк|Устима Кармалюка]]. Поема написана у своєрідній формі сповіді героя, у ній відчувається деякий вплив [[байронізм]]у. Морально-етичні проблеми Шевченко порушив також у поемах [[Іржавець (поема)|«Іржавець»]] (1847), [[Чернець (поема)|«Чернець»]] (1847), «Москалева криниця» ([[Москалева криниця (1847)|1847]] і [[Москалева криниця (1857)|1857]] років), [[Титарівна|«Титарівна»]] (1848), [[Сотник (поема)|«Сотник»]] (1849) і [[Петрусь (поема)|«Петрусь»]] (1850). У цих творах історичні рефлексії поета перегукуються з його суб'єктивними настроями політичного засланця. Та найбільше турбувало і мучило Шевченка страждання уярмленого рідного народу.<ref name="litopys0" />

Шевченко й далі підпорядковував ідейне спрямування своєї політичної лірики меті пробудження національної і соціальної свідомості народних мас України. Використовуючи характерну для його творчості мистецьку форму «подражанія», у віршах на біблійні мотиви поет тяжіє до гранично узагальнених образів притчевого або символічного характеру, до персоніфікації ідей. У вірші [[Ісаія. Глава 35 (вірш)|«Ісаія. Глава 35»]] (1859) у формі біблійного пророцтва Шевченко висловив свої, навіяні розгортанням визвольного руху в Російській імперії, сподівання і мрії про вільне життя народу після перемоги над сучасними йому «владиками», а в поезії «Осії глава XIV» (1859)&nbsp;— про неминучість майбутньої революційної розправи над гнобителями України&nbsp;— російськими імператорами.<ref name="litopys0" />

Іван Франко вважав цю поему «вершиною у створенні Шевченком ідеалу жінки-матері». Наприкінці життя Шевченко почав перекладати «[[Слово о полку Ігоревім]]» (1860), та встиг перекласти лише два уривки&nbsp;— «[[Слово о полку Ігоревім|Плач Ярославни]]» (дві редакції) і «З передсвіта до вечора». Свій останній поетичний твір, вірш «[[Чи не покинуть нам, небого]]», Шевченко закінчив за десять днів до смерті. Написаний із мужньою самоіронією у формі звернення до музи, цей вірш звучить як поетичний епілог Шевченкової творчості й відзначаєтьсяпозначений неповторною ліричною своєрідністю.<ref name="litopys0" />

У Новопетровському укріпленні Шевченко написав такі повісті російською мовою: «[[Наймичка (повість)|Наймичка]]» (1853), «[[Варнак (повість)|Варнак]]» (1853), «[[Княгиня (повість)|Княгиня]]» (1853), «[[Музикант (повість)|Музикант]]» (1855), «[[Нещасний (повість)|Нещасний]]» (1855), «[[Капітанша]]» (1855), «[[Близнюки (повість)|Близнюки]]» (1855), «[[Художник (повість)|Художник]]» (1856) і «[[Прогулянка з задоволенням і не без моралі]]» (1858), якаяку булабуло розпочатарозпочато на засланні й завершеназавершено у Нижньому Новгороді. Свої повісті Шевченко підписував псевдонімом «Кобзар Дармограй», через неможливість виступати під власним прізвищем й задля відмежування прози від поезії у його творчості. У повістях Шевченка висловлюється революційно-демократична і волелюбна ідеологія, так само, як і в його поезії. У трьох зіз них використанівикористано сюжети відомих поем&nbsp;— «Наймичка», «Варнак», «Княжна»; інші цілком оригінальні, в них письменник викривав самодержавство, жорстокість кріпосників, аморальність царських офіцерів. У той же часВодночас Шевченко-прозаїк зіз великою теплотою вивів позитивні характери трудових людей, представників світу мистецтв, продемонстрував їх шляхетні ій гуманні ідеали, прагнення до освіти.<ref name="litopys0" /><ref>[https://www.litmir.me/bd/?b=200790 Повести Тараса Шевченко] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210121185608/https://www.litmir.me/bd/?b=200790 |date=21 січня 2021 }} ''litmir.me'' Процитовано 6 вересня 2020</ref>

Повісті Шевченка не дорівнюють своєю мистецькою якістю його поетичним творам і за життя поета їх не друкувалисядрукували. Вони пов'язані з традиціями сатирично-викривальної прози [[Гоголь Микола Васильович|М. Гоголя]]. Щедре використання в їхній мові [[українізм]]ів надає цим творам українського національного колориту. Значне місце у повістях Шевченка посідав узагальнений автобіографічний елемент: спогади про дитинство ([[Княгиня (повість)|«Княгиня»]]), епізоди з життя в Петербурзі й навчання в Академії мистецтв ([[Художник (повість)|«Художник»]]), докладні описи поїздок на Україну ([[Музикант (повість)|«Музикант»]], «Капітанша», [[Прогулянка з задоволенням і не без моралі|«Прогулянка з задоволенням і не без моралі»]]). Події юності, поїздки по Україні й життя на засланні зображено в повістях Шевченка з погляду зрілої людини, за плечима якої багатий і гіркий життєвий досвід. Таке переосмислення біографічного матеріалу&nbsp;— психологічне перевтілення автора в образ свого героя, введення фактів з особистого життя в сюжетно завершені історії персонажів, створених фантазією письменника,&nbsp;— є однією з характерних рис творчої манери Шевченка.<ref name="litopys0" />

До наших днів збереглося 237 приватних листів, 15 офіційних та 4 колективних листи, підписані Шевченком. Це листи майже 22-річного періоду: від 15 листопада 1839 року (дата найранішого відомого листа, адресованого братові М. Шевченку) до 24 лютого 1861 року (дата буквально передсмертного листа І.[[Симиренко Платон Федорович|&nbsp;]]Мокрицькому).<ref>[https://ukrposhta.ua/ru/komu-pisav-shevchenko-listi/ Кому писав Шевченко листи?] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181003221005/https://ukrposhta.ua/ru/komu-pisav-shevchenko-listi/ |date=3 жовтня 2018 }} ''ukrposhta.ua'' Процитовано 3 жовтня 2018</ref> Зі слів самого Шевченка, відомо, що він любив листуватися, а в період заслання це було однією з найбільших потреб, засобом не тільки самовираження, але й зв'язку із зовнішнім світом. За словами літературознавця [[Айзеншток Ієремія Якович|Ієремії Айзенштока]], незвичайна комунікабельність поета та закладений у ньому величезний інтерес до людей і здатність швидко сходитисьсходитися з ними, робиличинили його листування особливо цікавим і цінним не тільки для історика літератури, але й для звичайного читача. Залишилися свідчення про надзвичайну пунктуальність Шевченка у веденні листування. Слова героя повісті «Прогулянка з задоволенням і не без моралі»: «Я маю благородну звичку відповідати зразу ж на отриманий лист»&nbsp;— повною мірою стосуються й самого автора. Отримавши послання, як це згадувала дружина коменданта Новопетровського укріплення, Агата Ускова, Шевченко «буквально увесь мінявся, очі спалахували вогнем».<ref name="ukrlit7">[http://www.ukrlit.net/article1/1919.html Епістолярій Тараса Шевченка і Лесі Українки на уроках української літератури у 5—8 класах] ''ukrlit.net'' Процитовано 3 жовтня 2018 року</ref> Поет листувався з родичами, друзями, товаришами по засланню; українськими, російськими та польськими письменниками і вченими, художниками та акторами.<ref>[http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/37439/34-Bashmanivska.pdf?sequence=1 Епістолярій Тараса Шевченка як Об'єкт пошукового дослідження під час вивчення життєпису] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181003181845/http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/37439/34-Bashmanivska.pdf?sequence=1 |date=3 жовтня 2018 }} (Любов Башманівська) ''dspace.nbuv.gov.ua'' Процитовано 3 жовтня 2018</ref>

Починаючи з 12 червня 1857 року, після отримання звістки про можливе звільнення з заслання Шевченко почав у [[Мемуари|мемуарно]]-[[публіцистика|публіцистичному]] характері вести у Новопетровському укріпленні [[Щоденник Тараса Шевченка|щоденник]], де описував події, що відбувалися навколо нього, власне солдатське життя та свої спогади і думки. Щоденник був відкритий для друзів Шевченка і писавсяШевченко писав його російською мовою, щоб деякі з них могли його зрозуміти. 13 липня 1858 року в Петербурзі щоденник, який складався зі 102 аркушів, бувбуло завершенийзавершено, коли Шевченко подарував його М. Лазаревському з нагоди його дня народження.<ref name="Щоденник" /><ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev514.htm Коментарі до «Щоденника Шевченка»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20121205015658/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev514.htm |date=5 грудня 2012 }} ''litopys.org.ua'' 9 вересня 2020</ref> Надалі цей твір сприяв розумінню науковцями біографії, літературно-мистецької спадщини Шевченка, його світогляду.<ref>[https://svoboda-news.com/svwp/ Готуємо-видання-Щоденника-Шевчен/ Готуємо видання «Щоденника» Шевченка] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200912162743/http://svoboda-news.com/svwp/ |date=12 вересня 2020 }} ''svoboda-news.com'' 9 вересня 2020</ref> Існує думка, що щоденник допоміг Шевченку пережити перехід від стану неволі до вільного життя.<ref>[https://artefact.org.ua/literature/tayemniy-shhodennik-tarasa-shevchenka-pro-shho-kobzar-rozpovidav-u-svoyemu-livejournal.html Таємний щоденник Тараса Шевченка: про що Кобзар розповідав у своєму LiveJournal] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210127042324/https://artefact.org.ua/literature/tayemniy-shhodennik-tarasa-shevchenka-pro-shho-kobzar-rozpovidav-u-svoyemu-livejournal.html |date=27 січня 2021 }} ''artefact.org.ua'' 9 вересня 2020</ref> Окрім цього Шевченко залишив записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки») та чотири статті.

«[[Букварь южнорусскій]]» Шевченка 1860 року був розрахований переважно на слухачів недільних шкіл ві мав давати елементарні знання. Він містив абетку, переспіви деяких псалмів, елементи лічби, тексти дум про пирятинського поповича Олексія і про Марусю Богуславку, народні прислів'я, приказки. ДрукуваласяДрукував книжкакнижку коштомавтор самоговласним авторакоштом, досить великим на ті часи накладом&nbsp;— 10&nbsp;000 примірників.<ref name="ua"/>

Збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в [[гравюра]]х на [[Гравюра на металі|металі]] й [[Дерево|дереві]] російських граверів та граверів з інших країн, а також у копіях, що їх виконали художники ще за життя Шевченка. Уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють відомості про понад 270 втрачених і досі не знайдених робіт. Натомість у літературі про його мистецьку спадщину безпідставно приписувано йому чимало творів живопису й графіки інших авторів (досі зареєстровано 263 такі твори). Живописні й графічні твори за часом виконання датують 1830—61 роками й територіально пов'язаніязують зіз [[Росія|Росією]], Україною й [[Казахстан]]ом. За жанрами&nbsp;— це [[портрет]]и, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні пейзажі й краєвиди. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, а також [[Акварель|аквареллю]], [[Сепія|сепією]], [[Туш (фарба)|тушшю]], [[Свинцевий олівець|свинцевим олівцем]] та в техніці [[офорт]]а на окремих аркушах білого, кольорового таі тонованого паперу різних розмірів, а також у п'ятьох альбомах. Значну частину мистецької спадщини Шевченка становлять завершені роботи, але не менш цінними для розуміння творчого шляху й розкриття творчого методу художника є і його численні [[Ескіз (живопис)|ескізи]], [[Етюд (малюнок)|етюди]], [[Начерк (рисунок)|начерки]] та навчальні студії. З усіх творів лише незначна частина має авторські підписи, написи і ще менша&nbsp;— авторські дати.<ref>{{Cite web |url=https://sites.google.com/site/tgsevcenkozittaitvorcist/hudozna-tvorcist |title=Т. Г. Шевченко, життя і творчість. Художня творчість. |accessdate=10 вересня 2017 |archive-date=10 жовтня 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20201010041111/https://sites.google.com/site/tgsevcenkozittaitvorcist/hudozna-tvorcist }} {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201010041111/https://sites.google.com/site/tgsevcenkozittaitvorcist/hudozna-tvorcist |date=2020-10-10 }}</ref>

[[Файл:Portret nevidomohoTaras Shevchenko painting 0012.jpg|міні|ліворуч|160пкс|[[Портрет невідомого (Шевченко)|Портрет невідомого]] (1838)]]

В останні роки цього періоду він намалював серію акварельних портретів з натури, найкращими з яких є портрети [[Портрети роботи Тараса Шевченка|портрети 1837—38 років]]&nbsp;— «[[Портрет Катерини Абази роботи Тараса Шевченка|Катерини Абази]]» (1837), «[[Портрет Євгена Гребінки|Невідомого з чубуком]]» (1837), «[[Портрет дівчини з собакою роботи Тараса Шевченка|Дівчини з собакою]]» (1838). Порівняння цих портретів з портретом [[Енгельгардт Павло Васильович|П.&nbsp;В.&nbsp;Енгельгардта]] (1833)&nbsp;— свідчить про набутий Шевченком досвід, вправність, вільне володіння технікою, якого молодий митець досяг ще до Академії, працюючи в майстерні [[Ширяєв Василь Григорович|В.&nbsp;Г.&nbsp;Ширяєва]] та в малювальних класах Петербурзького товариства заохочування художників. ВУ[[Симиренко Платон Федорович|&nbsp;]] ці ж роки Шевченко почав малювати з гіпсових скульптур, вивчаючи на античних зразках анатомію людського тіла<ref name="litopys">{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/shevchenko/shev702.htm |title=Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1961. — Т. 7: Живопис, графіка 1830—1847. — Кн. 1. |accessdate=6 вересня 2017 |archive-date=6 вересня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170906133507/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev702.htm }}</ref>.

Художні твори Шевченка періоду навчання в Академії 1838—45 років, є дуже різноманітними за характером, жанрами таі технікою виконання, на що вплинула зустріч зіз Карлом Брюлловим, роботапраця під його керівництвом, знайомство з широким колом передових діячів літератури і мистецтва та спільна праця з талановитою мистецькою молоддю.<ref name="litopys" />

В Академії Шевченко опанував техніку малювання [[італійський олівець|італійським олівцем]] і крейдою на сірому та коричневому папері, техніку офорта і олійного та акварельного живопису. В межах цієї групи малюнків присутні копії з олійних та акварельних творів Брюллова («[[Голова матері (Шевченко)|Голова матері]]», «[[Перерване побачення (Шевченко)|Перерване побачення]]», «[[Сон бабусі і внучки]]»), натурні роботи з навчальних студій, ілюстрації до різних видань, на теми літературних творів, портрети, жанрові композиції та пейзажі. УВ всіхусіх цих різноманітних творах відчутнийвідчутно вплив школи Брюллова, що особливо помітно у зображеннях людського тіла («[[Натурщик (Шевченко)|Натурщик]]» та «[[Натурщик у позі св. Себастіяна]]» (1840—42)), у портретах («[[Автопортрет (Шевченко, зима 1840—1841)|Автопортрет]]» (1840—41), «Портрет невідомої біля фортепіано» (1842), портретипортреті подружжя Закревських (1843)), ву жанрових композиціях («[[Марія (Шевченко)|Марія]]» (1840), «[[Циганка-ворожка (Шевченко)|Циганка-ворожка]]» (1841)). Цей вплив упевною деякій мірімірою присутній і ув такому творі Шевченка, як «[[Катерина (картина Шевченка)|Катерина]]» (1842). Ті ж методи освітлення та тлумачення форми, присутні і в пейзажах Шевченка цих років.<ref name="litopys" />

Ще в роки перебування в Академії, у творчостітворчість Шевченка вседедалі більше відбиваютьсявідображає соціальні мотиви. Це позначилося не лише на доборі сюжетів, але й на розкритті їх змісту. Шевченко дедалі більше уваги приділявприсвячував відтворенню історії та побуту українського народу, показував та оспівував його високу гідність. ВУ картині «Катерина» він відверто виступив із засудженням суспільного ладу.<ref name="litopys" />

Питома вага різноманітних жанрів у творчості Шевченка академічного періоду не однакованеоднакова. У першій половині цього періоду переважає навчальний малюнок, портрет, малюнок на літературну тему та ілюстрація, в другій&nbsp;— портрет, жанрові композиції іта пейзаж.<ref name="litopys" />

Про постійне зростання майстерності Шевченка як портретиста свідчать такі його твори, як виняткової майстерності «Автопортрет» (1840—41), портрети шталмейстера імператорського двору [[Лунін Микола Олександрович|М.&nbsp;О.&nbsp;Луніна]], петербурзького урядовця [[Лагода Антон Іванович|А.&nbsp;І.&nbsp;Лагоди]], Маєвської, ряду українських поміщиків&nbsp;— [[Закревські|Закревських]], [[Катериничі (рід)|Катериничів]], Горленко, першорядний за художньою цінністю портрет Є.&nbsp;В.&nbsp;Кейкуатової (1847). Особливу групу складають [[Автопортрет (Шевченко, 1843)|автопортрет пером 1843 року]], [[Автопортрет (Шевченко, серпень 1845)|олівцевий автопортрет 1845 року]], виконаний у селі Потоки, та автопортрет зі свічкою того ж року, відомий за офортом Шевченка 1860 року. Такого типу глибоко психологічні портрети, лаконічні в засобах виразу та скупі в техніці, знаходять свій дальшийподальший розвиток у пізніші роки<ref name="litopys" />.

З початку 1840-х років Шевченко став відомий як ілюстратор. Його ілюстрації до літературного збірника «Сто російських літераторів», до оповідання [[Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович|Г.&nbsp;Ф.&nbsp;Квітки-Основ'яненка]] «[[Знахар (Шевченко, олівець, туш)|Знахар]]» та повісті [[Гоголь Микола Васильович|М.&nbsp;В.&nbsp;Гоголя]] «[[Тарас Бульба (повість)|Тарас Бульба]]», 32 ілюстрації до «Історії Суворова» [[Полевой Микола Олексійович|М.&nbsp;О.&nbsp;Полевого]], до «Короля Ліра» В. Шекспіра і 12 портретів до книги Полевого «Російські полководці» створили Шевченкові славу. Полевой назвав Шевченка «відомим художником», а [[Бєлінський Віссаріон Григорович|В.&nbsp;Г.&nbsp;Бєлінський]] дав цим творам високу оцінку ув 1845 році. Ілюстрації Шевченка цього періоду відзначаютьсяпозначені простотою, виразністю. В них знайшла своє відображення любов художника до народу. Ілюструючи «Историю Суворова», Шевченко ввів у книгу малюнки на сюжети, яких немає в тексті Полевого, наприклад, «Суворов куштує солдатську їжу». ВЩодо цьому відношенніцього ілюстрації Шевченка стоять в одному ряду зрівнозначні його жанровимижанровим малюнкамималюнкам «[[Хлопчик з собакою в лісі]]» (1840), «Катерина» (1842), «Сліпа з дочкою» (1842).

Особливо чітко виявилася ця лінія в творах, виконаних Шевченком під час першої подорожі по Україні (травень 1843—січень1843[[Симиренко Платон Федорович|&nbsp;]]— січень 1844 років). В цейТієї часпори він намалював картини «Селянська родина» та «На пасіці» і виконав сепію «Сліпий» («Невольник»). Однак центральне місце в цій групі творів належить численним замальовкам в альбомі 1839—43 років українських селян та створеним на їх підставі офортам до альбому «[[Живописна Україна]]». Видаючи альбом, Шевченко ставив перед собою патріотичне завдання&nbsp;— засобами мистецтва виховувати любов до батьківщини, повагу до закріпачених селян, збудити інтерес народу до свого минулого.<ref name="litopys" />

Під час першої подорожі по Україні Шевченко приділявприсвячував велику увагу зображенню природи. Це не тільки два завершені малюнки для «Живописної України» («У Києві» та «Видубецький монастир у Києві»), але й такі соціально загострені пейзажі, як «Вдовина хата в Україні» та «Хата батьків Шевченка», що перегукуються з віршем «Якби ви знали, паничі», написаним у засланні 1850 року.<ref name="litopys" />

Мистецьку спадщину Шевченка післяакадемічного періоду 1845—47 років становлять його портрети, жанрові замальовки, пейзажі, виконані художником в Україні.<ref name="litopys" /> Тоді Шевченко приділяв мистецтву портрета більше уваги, ніж під час навчання в Академії мистецтв. Після закінчення Академії, працюючи, як і раніше, над олійним живописом, він став приділятиприсвячувати більше уваги і техніці акварельного живопису.<ref name="litopys" /> Акварельні портрети Шевченко малював і в роки перебування в Академії, однак тоді художник працював повною палітрою кольорів: це добре видно на прикладі портретів М. Луніна, А. Лагоди і «[[Жінка в ліжку (Шевченко)|Жінка в ліжку]]». В акварельних портретах, виконаних на Україні в післяакадемічні роки, помітне ширше використання одного домінуючого кольору в усіх його нюансах, а разом з тим і більша насиченість. Такими є портрети «Невідома в блакитному вбранні», «Невідома в бузковій сукні» (1845—46) та портрети членів родини Катериничів (1846).<ref name="litopys" /> Жанрові твори післяакадемічних років займають у творчості Шевченка невелике місце. Відомі лише ескізні замальовки селян під час розкопок могили Переп'ят на Київщині у 1846 році.<ref name="litopys" />

У творчості Шевченка 1845—47 років переважає пейзаж, провіднечільне місце у якому займає саме архітектурний пейзаж, що пов'язано з його роботою на посаді художника в Київській археографічній комісії, за завданням якої він виїздив на Полтавщину та на Волинь для малювання пам'яток старовини та мистецтва. Перші пейзажі цього періоду виконанівиконано переважноздебільшого олівцем. За виконанням вони близькі до пейзажів 1843 року, хоча в них більш легкий і узагальнений малюнок («На Орелі», «Краєвид з кам'яними бабами» й інші). Окрім цього, у пейзажах Шевченка цього періоду з'явилася нова техніка виконання. Деякі з них намальовані в один колір&nbsp;— сепією (окремі краєвиди Седнева та Києва) або аквареллю, але в дуже обмеженій гамі (наприклад, «Будинок І. Котляревського в Полтаві» та «Васильківський форт у Києві»). Особливо примітнимиприкметними з технічного боку є велика кількість пейзажів 1845 року, виконаних на Полтавщині: «Воздвиженський монастир у Полтаві», дві акварелі «В Решетилівці» та малюнки в альбомі 1845[[Симиренко Платон Федорович|&nbsp;]]<nowiki/>року. ВсіВсіх вониїх виконанівиконано в два кольори&nbsp;— [[Індиговий (колір)|індиго]] або [[берлінська лазур]] для неба і сепія або близький до неї колір для землі. Цей спосіб, характерний для графіки тих років, обмежуючи художника в кольорі, вимагав майстерного володіння формою таі тонкого відчуття простору й світла. До багатокольоровогорізнокольорового пейзажу Шевченко перейшов лише у 1846 році&nbsp;— «Костьол у Києві» та чотири малюнки [[Почаївська Успенська лавра|Почаївської лаври]]. Однак методика, розпочата в цих багатобарвних акварельних пейзажах, знайшла у Шевченка свій дальшийподальший розвиток і майстерне завершення вже в роки заслання.<ref name="litopys" />

У важких умовах заслання 1847—57 років Шевченко, попри імператорську заборону писати та малювати, виконав величезну кількість мистецьких творів, які ввійшли до скарбниці образотворчого мистецтва українського народу.<ref name="litopys 2" /> Визначних успіхів він досяг цьоготого часу ув галузі портретного мистецтва. Про це свідчать такі твори, як «[[Автопортрет (Шевченко, 1847)|Автопортрет]]» 1847 року (олівець), «Автопортрет» 1849 року (сепія), «Портрет невідомого з гітарою» 1848—49 років та кілька портретів різних осіб, виконаних в [[Оренбург|Оренбурзі]] в 1849—50 роках. Близькі до портретів, створених в Україні, вони відзначаютьсяпозначені більш глибокоюглибшою психологічною характеристикою і тонкимтоншим моделюванням форм засобами [[світлотінь|світлотіні]].<ref name="litopys 2" /> Більшість творів періоду заслання 1847—50[[Симиренко Платон Федорович|&nbsp;]]<nowiki/>років складаютьстановлять акварелі та малюнки, які Шевченко виконав як художник Аральської експедиції під час переходу з [[Орська фортеця|Орської фортеці]] до укріплення [[Раїм]], ву Раїмі, під час першого плавання по [[Аральське море|Аральському морю]], зимівлі на [[Косарал (острів)|Кос-Аралі]], другого плавання по Аральському морю та в період перебування в Оренбурзі.<ref name="litopys 2" />

Прикомандирований до Аральської експедиції як художник, Шевченко зобов'язаний був виконувати завдання [[Бутаков Олексій Іванович|О. Бутакова]]. Однак художник вийшов далеко за межі поставлених вимог. Під час експедиції, широко розкрився його талант як майстра [[Реалізм (мистецтво)|реалістичного]] пейзажу. Пам'ятаючи настанову свого вчителя К. Брюллова «не копіюй, а вдивляйся», Шевченко розвинув у собі здатність глибокого пізнання природи.

У Новопетровському укріпленні, попри заборону, завдяки допомозі друзів Шевченко мав більшу можливість віддатисьвіддатися своїм творчим прагненням, показавши себе не лише різноплановим художником-реалістом, але й демократом. ЦьогоТієї періодупори виявилисьвиявилися виразна соціальна спрямованість та висока професіональна майстерність художника.<ref name="litopys3">{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/shevchenko/shev901.htm |title=Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1964. — Т. 9: Живопис, графіка 1851—1857. |accessdate=9 вересня 2017 |archive-date=9 вересня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170909234328/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev901.htm }}</ref>

1851 року під час [[Каратауська експедиція|експедиції]] в [[Каратау (гори)|гори Кара-Тау]] Шевченко виконав серію малюнків олівцем, з яких окремі булибуло закінченізавершено в Новопетровському укріпленні. БлизькіВони близькі за своїм характером до аналогічних творів Аральської експедиції, їм властива широта мистецького розмаху і високий рівень майстерності. Такі краєвиди, як «Ханга-Баба», «Вид на Кара-Тау з долини Апазир», «Туркменські аби в Кара-Тау», «Далісмен-Мула-Аульє», мають значну документальну цінність. Вони є доказом уваги й пошани Шевченка до пам'яток казахської і [[туркмени|туркменської]] народної архітектури і мистецтва. Ці твори становлять новий етап в освоєнні художником характерного колориту місцевості в різну пору дня і ночі, досконалого відтворення кольорових нюансів та глибоко емоційного відчуття природи. Пейзажами Шевченко стоїтьне упоступається рядукращим кращихпейзажистам майстрівукраїнського пейзажу в українському мистецтвімистецтва. Зокрема, такі твори, як «Новопетровське укріплення з моря», «Новопетровське укріплення з Хівінського шляху», «Сад біля Новопетровського укріплення», а також пейзажі серії «Мангишлацький сад», становлять визначну мистецьку цінність. У пейзажах цього періоду Шевченко показав своє глибоке відчуття природи Казахстану, втілене, зокрема, в малюнках з натури.<ref name="litopys3" />

До творів, виконаних Шевченком у Кара-тауській експедиції, належать «Автопортрет», «Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко серед товаришів», а також «Циган», «Тріо» і «Пісня молодого казаха». З них особливо виділяється сепія «Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко серед товаришів», де крім власного портрета Шевченко вкомпонував портрети своїх польських друзів&nbsp;— політичних засланців Броніслава Залеського і Людвіка Турно. Цей жанровий твір цінний достовірністю, оригінальністю композиції, досконалоюдосконалим передачеюпереданням світлотіні.<ref name="litopys3" />

БагатоПлідно у Новопетровському укріпленні Шевченко працював у галузі портрета і побутового жанру. З[[Симиренко Платон Федорович|&nbsp;]]<nowiki/>любов'ю і глибоким співчуттям виконав він сепії, присвячені казахським дітям: «Шевченко і байгуші», «Шевченко і казахський хлопчик, що грається з кішкою», «Байгуші під вікном» («Державний кулак»). Зобразивши себе з бідними казахськими дітьми, Шевченко не тільки глибоко співчував дитячій долі, але й протестував проти соціальної несправедливості, зокрема в сепії «Байгуші під вікном». Сепії стали новаторськими творами, щодо соціальної гостроти вони не мали аналогів ні в тогочасному українському, ні в російському образотворчому мистецтві.<ref name="litopys3" />

Високою майстерністю виконання відзначаютьсяпоначені три портретпортрети Агати Ускової та спільний портрет МикопиМиколи і Катерини Бажанових. Ще вищий рівень художньої виразності Шевченко показав у сепії «Казашка Катя». У цьому творі, на думку дослідників «сповненому чистої душевної краси юної казашки, гармонійно поєднались характерні риси таланту Шевченка як майстра портрета і побутового жанру».<ref name="litopys3" />

ТакожТого цьогож часу Шевченко виконав твори на теми античної історії, міфології та побуту: «Телемак на острові Каліпсо», «Робінзон Крузо», «3.[[Симиренко Платон Федорович|&nbsp;]]Благословіння дітей», «Самаритянка», «Казашка над ступою», «Мілон Кротонський», «Нарцис і німфа Ехо», «Св. Себастіян», «Умираючий гладіатор», «Діоген». У цих творах помітнийпомітно казахський типаж і природаприроду [[Середня Азія|Середньої Азії]]. Ці твори були близькі до серії малюнків «Притча про блудного сина», за манерою розкриття образу, технікою виконання і мірою завершеності.<ref name="litopys3" />

СеріяСерію творів «Притча про блудного сина» вважаєтьсядослідники дослідникамивважають вершиною творчості Шевченка років, у якій він показав образи «глибокої життєвої правди» і широкого узагальнення&nbsp;— «неправди самодержавного ладу, мерзенности солдатчини, яка калічила людей морально й фізично». За силою викриття потворності суспільства й самодержавства&nbsp;— тривалий час не існувало аналогів у мистецтві Російської імперії творам «Кара колодкою», «У в'язниці», «Кара шпіцрутенами».<ref name="litopys3" />

«Притча про блудного сина» є одноюоднією з перших тематичних серій в українській і російській реалістичній графіці XIX століття. У цій серії з великою реалістичною майстерностю Шевченко розкрив трагізм становища людини у феодально-кріпосницькому суспільстві Російської імперії. Якщо в технічних методах створення малюнків майстрами графіки першої половини XIX століття, у тому числізокрема Шевченка, переважала лінійна манера, то у творах другого періоду заслання на перший план виходила барвиста манера виконання, багата світлотінню. Прагнучи передати найтонші переходи світлотіні у серії «Притча про блудного сина», Шевченко хотів розповсюдити її ще у вигляді [[гравюра|гравюри]] [[акватинта|акватинти]] або техніки [[літографія|літографії]].<ref name="litopys3" />

Позбавлений можливості протягом всього заслання працювати в [[Олійний живопис|олійному живописі]], Шевченко всю увагу віддавприсвятив [[графіка|графіці]] і за десять років досяг у ній надзвичайних успіхів. Надалі в нових умовах художник передбачав дальше розвивати і поглиблювати мистецтво графіки. Перед виїздом зіз Новопетровського укріплення 26 червня 1857 року Шевченко записав у своєму щоденнику, що він вирішив «присвятити себе безроздільно гравюрі акватинта… Бути хорошим гравером, значить бути розповсюджувачем прекрасного і повчального в суспільстві. Значить бути розповсюджувачем світла істини… Найпрекрасніше, найшляхетніше покликання гравера. Скільки витончених творів, доступних тільки багатіям, коптилося б ву похмурих галереях без твого чудотворного різця?».<ref name="litopys4">{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/shevchenko/shev1001.htm |title=Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1963. — Т. 10: Живопис, графіка 1857—1861. |accessdate=10 вересня 2017 |archive-date=10 вересня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170910083943/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev1001.htm }}</ref>

Твори Шевченка, після залишення Новопетровського укріплення, починаються циклом пейзажів, виконаних під час подорожі по [[Волга|ВолзіВолгою]] від [[Астрахань|Астрахані]] до [[Нижній Новгород|Нижнього Новгорода]], а саме: «В Астрахані», «Камишин», «Поблизу Саратова», «Саратов», «Царів Курган», «Казань», «Проти Казані». ВониЇх здебільшого переважнобуло створювалисястворено з борта пароплава й малювалисянамальовано олівцем на вузьких смужках тонованого або білого паперу. Композиційно всі твори мають панорамний характер і відзначаються певною ескізністю. За формальними ознаками вони є прямим продовженням пейзажних начерків, які Шевченко виконав під час Каратауської експедиції 1851 року та перебування в Новопетровському укріпленні.<ref name="litopys4" />

У Нижньому Новгороді Шевченко створив ряд пейзажів. Він змальовував серію архітектурних пам'ятників міста&nbsp;— Благовіщенський собор, Архангельський собор, Печерський монастир, церкву Іллі, церкву Миколи та Благовіщенський монастир. ЗІз нижегородських архітектурних пейзажів збереглося лише два завершені малюнки, решта&nbsp;— начерки олівцем. Незважаючи на це, вони чітко передають форму споруд, прозорих у тінях і сповнених сонячного світла.<ref name="litopys4" />

Під час плавання Волгою та перебування у Нижньому Новгороді Шевченко виконав низку портретів різних осіб та два автопортрети. ЗбереглисьЗбереглися портрети К. Козаченко, Т. Єпіфанова, П. Комаровського, Є.[[Симиренко Платон Федорович|&nbsp;]]Панченка, Н. Овсянникова, портрет подружжя Якобі, К. Шрейдерса, А. Кадницького, М. Фреліха. Відомо, що художник виконав ще дванадцять портретів мешканців Нижнього Новгорода, які досі не знайдено. Всі портрети, які збереглисязбережені в оригіналах, булибуло виконанівиконано італійським олівцем та [[білило|білилами]] на тонованому папері, переважноздебільшого в один-два сеанси.<ref name="litopys4" />

Найвиразнішим серед нижегородських портретів став автопортрет Шевченка, написаний восени 1857 року, який він подарував актору Михайлу Щепкіну. ДоВ одноїодній низкинизці з цим автопортретом відносяться:перебувають портрет Щепкіна (створений у Москві 1858 року), портрет Айри Олдріджа (1858), [[Сєверцов Микола Олексійович|Миколи Сєверцова]] (1859) та портрети жінок,&nbsp;— наймички [[Полусмакова Ликера Іванівна|Ликери Полусмак]] (1859) і Марії Максимович (1859).<ref name="litopys4" />

У Петербурзі та протягом останнього відвідування України, Шевченко створював не лише портрети та жанрові композиції, але й працював над пейзажами. ВУ Петербурзі він виконав два офорти&nbsp;— один з картини М. Лебедєва «Вечір в Альбано» («Ліс») (1860), другий з власного малюнка «Мангишлацький сад» (1859). У творах досконало розроблені проблеми світлотіні. ЦеЦей ефект бувШевченко ще більше досягнутий Шевченкомрозвинув у невеликих пейзажах, виконаних того ж 1859 року в Україні («В Лихвині», «Коло Канева» та «[[В Черкасах]]»).<ref name="litopys4" />

ПідЖивучи час проживання ув Петербурзі, Шевченко приділявприсвячував менше уваги жанровим композиціям, ніж у Новопетровському укріпленні. Ще у Нижньому Новгороді він готував ескізи для історичного твору «Богдан Хмельницький перед кримським ханом», але залишив цей задум незавершеним. У Петербурзі Шевченко працював над жанровими композиціями на власні сюжети: «Дві дівчини», «Старець на кладовищі» та «Сама собі в своїй господі», які він згодом відтворив в офорті&nbsp;— акватинті. ЦьогоТієї часупори він створив ескіз для монументального розпису «Русалки». До цієї ж групи творів у деякійпевною мірімірою належать його сепії «Хлопчик-натурник»<ref>{{ШевЕ-6|частина=«Хлопчик-натурник»|сторінки =613-614}}</ref> та «Натурниця» (1860). До жанрових композицій Шевченко звертався і як офортист, інтерпретуючи ув цій техніці картини «Свята родина» ([[Бартоломе Естебан Мурільйо|Б. Мурільйо]]), «Притча про робітників на винограднику» ([[Рембрандт ван Рейн|Рембрандта]]), «Приятелі» ([[Соколов Іван Іванович (художник)|Івана Соколова]]) та «Вірсавія» (Карла Брюллова). Праця над цими естампами, задля популяризації творів видатних митців, стала для Шевченка також школою майстерності.<ref name="litopys4" />

Після зустрічі Шевченка 4 травня 1858 року з професором Академії художеств, гравером [[Йордан Федір Іванович|Ф. Йорданом]], який за його словами показав йому «…усі нові прийоми гравюри акватинта. Виявив готовність допомагати у всьому, що від нього залежатиме. Я розлучився з ним наполовину майбутнім гравером», він почав працювати в техніці офорта тай акватинти, як за власними композиціями («Дві дівчини»), так звертався і до творів видатних майстрів минулого та до сучасних йому художників, вихованців Академії мистецтв.<ref name="litopys4" />

З моменту подання у квітні 1859 року на розгляд Ради Академії мистецтв [[естамп]]ів «Притча про робітників на винограднику» та «Приятелі» й отримання статусу «призначеного в академіки», до надання 2 вересня 1860 року звання академіка з гравіюванням на міді, Шевченком булибуло створеністворено такі офорти: «Старець на кладовищі» та «Вечір в Альбано» («Ліс»), «Мангишлацький сад», «Сама собі в своїй господі», автопортрет у темному костюмі, автопортрет у шапці та кожусі, «Вірсавія» К. Брюллова та «Дуб» [[Мещерський Арсеній Іванович|А. Мещерського]]<ref name="litopys4" />.

1860 року Шевченко виконав офорти: автопортрет ззі свічкою, автопортрет у світлому костюмі та автопортрет у шапці та кожусі. За характером виконання вони становили єдине ціле з портретами видатних російських художників, над якими Шевченко працював з кінця 1860 року. Це&nbsp;— портрети ректора Академії художеств [[Бруні Федір Антонович|Федора Бруні]], віце-президента Академії мистецтв [[Толстой Федір Петрович|Федора Толстого]], портрет видатного російського скульптора [[Клодт Петро Карлович|М.]][[Симиренко КлодтаПлатон Федорович|&nbsp;]]Клодта та портрет російського архітектора, історика мистецтва і викладача [[Горностаєв Іван Іванович|І. Горностаєва]].<ref name="litopys4" />

== Зовнішність йі образ ==

[[Файл:Taras Szewczenko Warszawa 04.jpg|міні|200пкс|праворуч|Пам'ятник Шевченку (Варшава), відкритий 2002 року&nbsp;— таким поетпоета майже ніколи не зображавсязображали за радянських часів]]

Попри те, що Шевченко протягом життя був «душею компанії»,<ref name="kozach"/><ref name="afchu">''Афанасьєв-Чужбинський О.'' [http://litopys.org.ua/shevchenko/spog24.htm Спомини про Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20211116103835/http://litopys.org.ua/shevchenko/spog24.htm |date=16 листопада 2021 }} // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 87—107.</ref> любив сміятися,<ref name="afchu"/><ref>''Григорович Д.'' [http://litopys.org.ua/shevchenko/spog17.htm Літературні спогади] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140309175730/http://litopys.org.ua/shevchenko/spog17.htm |date=9 березня 2014 }} // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 75.</ref> допомагати іншим<ref>''Пономарьов Ф.'' [http://litopys.org.ua/shevchenko/spog13.htm Тарас Григорович Шевченко] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140309174406/http://litopys.org.ua/shevchenko/spog13.htm |date=9 березня 2014 }} // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 67—68.</ref> і вмів розвеселити незнайомих людей,<ref name="kozach">''Козачковський А.'' [http://litopys.org.ua/shevchenko/spog19.htm Із спогадів про Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140309181151/http://litopys.org.ua/shevchenko/spog19.htm |date=9 березня 2014 }} // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 76—80.</ref> його звикли показувати із суворим виразом обличчя. ТакожВодночас, хоча він помер доволі молодим (у 47 років), його часто відтворюють як дідуся, із зморшками.<ref>Степовик Д. Наслідуючи Христа: Віруючий у Бога Тарас Шевченко.&nbsp;— К. : Видавництво імені Олени Теліги, 2013.&nbsp;— 480 с.</ref> Про плекання за радянської влади образу саме такого суворого й похмурого Шевченка, розповідав скульптор [[Лео Мол|Леонід Молодожанин]], автор кількох пам'ятників Шевченкові за кордоном. У 1930-х роках він був студентом Ленінградської академії мистецтв у класі скульптури професора [[Манізер Матвій Генріхович|Матвія Манізера]]. Разом з іншими студентами він допомагав Манізеру моделювати [[Пам'ятник Тарасові Шевченку (Київ)|пам'ятник Шевченка для Києва]]. Коли проєкт пам'ятника був готовим, на роботу приїхали поглянути [[Каганович Лазар Мойсейович|Лазар Каганович]] і [[Хрущов Микита Сергійович|Микита Хрущов]]. Побачивши під фігурою Шевченка персонажів із «[[Гайдамаки (поема)|Гайдамаків]]» (подібно до [[Пам'ятник Тарасові Шевченку (Харків)|харківського пам'ятника Шевченку]]), Каганович накинувся на Манізера з критикою: мовляв, такий Шевченко надихатиме селян повстати проти радянської влади. Він наказав прибрати всіх персонажів, змінити фігуру Шевченка з випнутими грудьми на фігуру з похиленою уперед головою, наказав прибрати Шевченкові руки за спину та повісити на них якусь важку одежину. Манізер переробив пам'ятник за «порадами» Кагановича й у такому вигляді його було відлито з бронзи і встановлено 1939 року.<ref>''Степовик Д.'' Наслідуючи Христа…&nbsp;— С. 42—43.</ref>

Шевченко має репутацію видатного українського мислителя.<ref name="litopys0" /> Джерелом висвітлення й розуміння [[Погляди Тараса Шевченка|поглядів Шевченка]] (релігійних, політичних, культурних, етичних, філософських, естетичних, педагогічних й інших)&nbsp;— є його поезії, повісті, листи та щоденник.<ref name="Щоденник" /><ref name="ukrlit7" /><ref>[https://burago.com.ua/gorbachov-d-solomarska-o-%E2%80%A2-taras-shevch/ Горбачов Д., Соломарська О. • Тарас Шевченко&nbsp;— авангардист, естет, інтелектуал] ''burago.com.ua'' Процитовано 24 липня 2022</ref> Надзвичайно обдарований з дитинства, Шевченко протягом усього життя виявляв нестримну жагу до знань, що вплинуло на його всебічну освіченість. Окрім цього, Академія мистецтва, яку він закінчив, не лише озброювала професійними знаннями художника, вона давала й ґрунтовну класичну освіту.<ref>[http://eprints.cdu.edu.ua/338/1/N200p034-038.pdf МОРАЛЬНИЙ ІДЕАЛ У ТВОРЧОСТІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА] ''eprints.cdu.edu.ua'' Процитовано 13 серпня 2022</ref>

У листопаді 1858 Тарасроку Шевченко підписав публічного колективного листа українських літераторів (спільно з [[Марко Вовчок]], [[Костомаров Микола Іванович|Миколою Костомаровим]], [[Куліш Пантелеймон Олександрович|Пантелеймоном Кулішем]], [[Матвій Номис|Матвієм Номисом]]) зіз засудженням [[Антисемітизм в Російській імперії|антисемітської]] публікації в петербурзькому журналі «[[Ілюстрація (журнал)|Ілюстрація]]»<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev605.htm ДО РЕДАКЦІЇ ЖУРНАЛУ «РУССКИЙ ВЕСТНИК»]</ref>. На думку шевченкознавця [[Боронь Олександр Вікторович|Олександра Бороня]], попри наявність у Шевченка певних побутових упереджень, характерних для його часу, він дотримувався дуже прогресивних поглядів щодо прав [[євреї]]в, що було обумовлено його величезним людинолюбством, рідкісним у світовому письменстві.<ref name="бороньЛІ">[https://zaxid.net/statti_tag50974 «Ми страждаємо захвалюванням Шевченка» Олександр Боронь про суперечливі моменти біографії Тараса Шевченка]. 12 березня 2021. [[Zaxid.net]] </ref>

За життя Шевченка лише незначна частина його творів побачила світ. То були його ранні поезії. Збірки творів Шевченка найчастіше друкувалися під назвою «Кобзар». Першим повним виданням поезій Шевченка став «Кобзар» 1907 року за редакцією [[Доманицький Василь Миколайович|Василя Доманицького]]. Вперше повне видання творів у п'яти томах було підготоване до друку за редакцією [[Лепкий Богдан Сильвестрович|Богдана Лепкого]] й вийшло у 1919—1920 роках.<ref name="vuam">[http://vuam.org.ua/uk/704:Bидання_творів_Тараса_Шевченка_20-30_рр._ХХ_ст._в_колекції_Музею_книги_і_друкарства_України Видання творів Тараса Шевченка 20-30 рр. ХХ ст. в колекції Музею книги і друкарства України] ''vuam.org.ua'' Процитовано 18 липня 2022</ref> До цього, від часу появи «Кобзаря» у 1840 році і до 1920 року, не існувало жодного видання, яке охоплювало б всюусю спадщину письменника: поезію, прозу, драматургію, малярську творчість<ref name="vuam" />. Надалі кількість повних видань, або зібрань творів Шевченка, збільшувалася, одним зіз найбільших було шістнадцятитомне видання за редакцією [[Зайцев Павло Іванович|Павла Зайцева]] 1934—1939 років.<ref name="vuam" /> Окрім регулярного друку в Радянському Союзі, у 20-х—80-х роках XX століття зростала кількість перекладів творів поета у світі, зокрема, у Польщі, Чехословаччині, Болгарії, Німеччині, Англії, Франції, Італії, США, Канаді тощо.<ref>[https://www.istpravda.com.ua/short/2014/03/5/141773/ Виставка книг Шевченка, виданих у XIX—XX сторіччях. СКАНИ] ''istpravda.com.ua'' Процитовано 18 липня 2022</ref>

Шевченко був і глибоким [[лірика|ліриком]], і творцем [[епічна поема|епічних поем]], і видатним [[драматург]]ом та різнобічно обдарованим [[митець|митцем]]. ВінЙого вважаєтьсявважають основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме його творчість дала ті начала, які стали провіднимичільними для передових українських письменників другої половини XIX&nbsp;— початку XX століть. Шевченко першим в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого більшзмістовніше змістовно відбиливідобразили почуття й думки трудящих мас та їхні віковічні прагнення до свободи, на відміну від своїх літературних попередників, які в своїх творах критикували лише окремі явища тогочасного життя, як:-от знущання поміщиків з селян, хабарництво чиновників. У своїх творах він створив новий позитивний образ&nbsp;— борця та судді проти самодержавно-поміщицького ладу й борця за щастя народу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX&nbsp;— на початку XX&nbsp;століття чи не єдиною книжкою в більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з якого вчили напам'ять, і за ним вчилися читати.<ref>[https://archive.org/stream/politolohichna5op/Politolohichna9_Ts_Ya#page/n343/mode/2up Шевченко Тарас Григорович (9 березня 1814&nbsp;— 10 березня 1861&nbsp;рр.)] // Політологічна енциклопедія: навч.&nbsp;посібник для вищ. навч. закл. / укл.: Карасевич А. О., Шачковська Л. С.&nbsp;— Умань: ФОП Жовтий О. О., 2016.&nbsp;— Книга&nbsp;— IX.&nbsp;— 478 с.&nbsp;— С. 344.</ref> Творчість Шевченка внесла в українську літературу незнане до цього багатство тем і жанрів та прилучила її до кращих досягнень світової літератури. Його шляхом пішли найвидатніші українські письменники наступних часів&nbsp;— [[Марко Вовчок]], [[Панас Мирний]], Іван Франко, [[Грабовський Павло Арсенович|Павло Грабовський]], [[Леся Українка]] й інші. Крім того, Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української літературної мови, він установив ту її структуру, яка стала основою сучасної мови&nbsp;— розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад (у тому числізокрема [[синтаксис]]), які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо. Його поезія дала норми української літературної мови, створені на основі народного фольклору й живої розмовної мови, яка ґрунтувалася на полтавсько-київському діалекті.<ref name="mfknukim">[https://mfknukim.mk.ua/images/konferentsii/shevchenko_2014_2.pdf «Феномен особистості та творчості Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка в сучасному культурологічному просторі»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210506094634/https://mfknukim.mk.ua/images/konferentsii/shevchenko_2014_2.pdf |date=6 травня 2021 }} ''mfknukim.mk.ua'' Процитовано 10 вересня 2020</ref><ref>[https://vishnevetska.webnode.com.ua/news/znachennya-tvorchostі-shevchenka-dlya-rozvitku-ukrainskoi-kulturi/ Значення творчості Шевченка для розвитку української культури] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220408061618/https://vishnevetska.webnode.com.ua/news/znachennya-tvorchostі-shevchenka-dlya-rozvitku-ukrainskoi-kulturi/ |date=8 квітня 2022 }} ''vishnevetska.webnode.com.ua'' Процитовано 10 вересня 2020</ref>

ШевченкоШевченка перекладенийпереклали багатьма мовами народів світу, його творчість мала великий вплив на розвиток культури західного та південного слов'янства. ПоезіяПоезію Шевченка отрималависоко високуоцінили оцінкуросійські від російських письменниківписьменники І. ТургенєваТургенєв, М. НекрасоваНекрасов, [[Толстой Лев Миколайович|Л. ТолстогоТолстой]], М. ДобролюбоваДобролюбов, польськогопольський поетапоет [[Владислав Сирокомля|В. СирокомліСирокомля]], болгарськогоболгарський поетапоет [[Любен Каравелов|Л. КаравеловаКаравелов]], сербськогосербський поетапоет В. НиколічаНиколіч, французькихфранцузькі вченихвчені Е. ДюранаДюран і [[Луї Леже|Л. Леже]], шведськогошведський вченоговчений [[Альфред Єнсен|А. ЄнсенаЄнсен]], чеськогочеський вченоговчений З. НеєдлиНеєдла й багато інших.<ref name="en.gov.ua" /><ref name="mfknukim" /> Твори поета знайшли свого читача не лише в більшості країн Європи, але й далеко за її межами&nbsp;— ву США, Канаді, Індії, Китаї, Японії й багатьох інших країнах світу. [[Джон Фіцджеральд Кеннеді|Джон Ф. Кеннеді]] у свійсвого часчасу сказав: «Я радий, що можу додати свій голос до тих, що вшановують великого українського поета».<ref name="en.gov.ua" />

Одне з найпочеснихнайпочесніших місць посів Шевченко і в українському образотворчому мистецтві посів Шевченко як і художник, де він ставставши одним із перших митців, які прокладали новий реалістичний напрям. Шевченко став основоположником критичного реалізму та одним із зачинателів офорту й першим його видатним майстром в українському мистецтві.<ref>[https://lib.kr.ua/?page_id=14225 Живописна спадщина Т. Шевченка] ''lib.kr.ua'' Процитовано 24 липня 2022</ref>

Наукове вивчення життя, творчості та багатогранної діяльності Шевченка, а також його місця в історії Східної Європи та у світовому літературному процесі&nbsp;— предмет окремої науки [[Шевченкознавство|шевченкознавства]]. Вивчення спадщини Шевченка&nbsp;— проблема невичерпна та багатобічна, і тому шевченкознавство як міждисциплінарна галузь наукового знання відзначається різними напрямами досліджень (біографічний, бібліографічний, літературознавчий, текстологічний, мовознавчий, лексикографічний, мистецтвознавчий, естетичний, психологічний, педагогічний, релігійно-етичний, філософський, суспільно-політичний тощо). На сьогодні більша частина літературних творів йі документів Шевченка зберігаються в [[Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України|Інституті літератури]], а художні&nbsp;— в [[Національний музей Тараса Шевченка|Національному музеї]], які носять його ім'я.<ref name="litopys777">[http://litopys.org.ua/encycl/euii301.htm Шевченкознавство] [Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II).&nbsp;— Париж, Нью-Йорк, 1984.&nbsp;— Т. 10.&nbsp;— С. 3823-3835.] ''litopys.org.ua'' 23 липня 2022</ref> Шевченкознавцями Інституту літератури та вченими України і зарубіжжя укладено і видано [[Шевченківський словник]] у 2-х томах (1977) та [[Шевченківська енциклопедія|Шевченківську енциклопедію]] у 6-ти томах (2012—2014).<ref name="litopys777"/>

== Вшанування пам'яті та образ у масовій культурі ==

{{see also|Список пам'ятників Тарасові Шевченку|Шевченківські дні|Вулиця Шевченка|Шевченкове|Шевченківське|Музеї Тараса Шевченка|Шевченкіана у нумізматиці|ФільмографіяФільми про Тараса Шевченка|Шевченківські свята у Москві 1911 року}}

Пам'ять про Шевченка вшановують як в Україні, так і за її межами,; зокрема, 2014 року, до 200-річчя від дня поета на телеканал «[[Інтер (телеканал)|Інтер]]» створив першу інтерактивну мапу об'єктів, присвячених йому.<ref>[https://inter.ua/ua/news/telekanal-inter-sozdal-pervuyu-interaktivnuyu-kartu-obektov-posvyaschennyh-tarasu-shevchenko Телеканал «Інтер» створив першу інтерактивну карту об'єктів, присвячених Тарасу Шевченку] ''inter.ua'' Процитовано 18 липня 2022</ref> ВУ світі налічується 1384 пам'ятників Шевченку &nbsp;— це найбільша у світі кількість монументів, встановлених діячеві культури. Ім'ям поета названо топоніми (населеннінаселені пункти, вулиці, площі, райони, парки), освітні та культурні заклади (університети, інститути, бібліотеки, театри), космічні об'єкти ([[Шевченко (кратер)|кратер]] на [[Меркурій (планета)|Меркурії]], астероїд, мала планета), кораблі тощо.<ref>[https://provce.ck.ua/na-merkuriji-susidamy-nashoho-kobzarya-je-shubert-hesiod-ta-shekspir/ На Меркурії сусідами нашого Кобзаря є Шуберт, Гесіод та Шекспір] ''provce.ck.ua'' Процитовано 18 липня 2022</ref> МитцямиМитці поетуприсвятили присвяченіпоету фільми, скульптури і картини. ВипускаютьсяЗ портретами Шевченка випускають банкноти, монети, поштові марки, значки, з портретами Шевченка.<ref>[http://www.kobzar.ua/page/50 ШЕВЧЕНКІВСЬКА ФАЛЕРИСТИКА І НУМІЗМАТИКА] ''kobzar.ua'' Процитовано 18 липня 2022</ref> Його образ використовуєтьсявикористовують у різній символіці, на плакатах, бігбордах тощо.

На сьогодні бібліографія Шевченка дуже різноманітна за складовою й, окрім видання його творів, включаємістить такі розділи: археографічна та текстологічна Шевченкіана; історична біографістика й культурно-інтелектуальні комунікації; історія видань творів Шевченка; Шевченко та історія України; історичні та етнографічно-побутові сюжети і мотиви у поетичній і прозовій спадщині Шевченка; історичні та етнографічно-побутові сюжети і мотиви у мистецькій спадщині Шевченка; вшанування пам'яті Шевченка: історія, місця пам'яті; бібліографічні посібники; інтернет -ресурси.<ref>[https://shron1.chtyvo.org.ua/Voschevska_Nataliia/Istorychna_Shevchenkiana_bibliohrafichnyi_pokazhchyk.pdf? ІСТОРИЧНА ШЕВЧЕНКІАНА] ''shron1.chtyvo.org.ua'' Процитовано 14 серпня 2022</ref>

[[Категорія:Уродженці ЗвенигородськогоМоринців району(Звенигородський район)]]